Указом Президії Верховної Ради СРСР вісімдесят один рік тому, 10 червня 1945 року, нашому видатному земляку – вченому-хіміку, академіку Миколі Зелінському було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Підставою для нагородження стали видатні наукові досягнення вченого в галузі органічної хімії: дослідження контактно-каталітичних процесів, а також його заслуги у підготовці кваліфікованих кадрів хіміків.
За свої наукові розробки та відкриття М. Д. Зелінський був удостоєний численних нагород, серед яких чотири ордени Леніна та два ордени Трудового Червоного Прапора. Він тричі ставав лауреатом Сталінської премії та один раз – Ленінської. За вагомий внесок у розвиток хімічної науки його обирали членом багатьох академій і наукових товариств світу. Він був академіком Академії наук СРСР та удостоєний звання заслуженого діяча науки СРСР.
Створений ним вугільний протигаз як засіб захисту від отруйних речовин став одним із найефективніших у світі й був прийнятий на озброєння у російській та арміях інших держав. «Я винайшов його не для нападу, а лише для захисту мільйонів людських життів від страждань і смерті», – часто повторював учений. За створення протигаза його хотіли номінувати на Нобелівську премію, але він був проти, відмовився навіть патентувати винахід, пояснивши, що не може заробляти на порятунку людських життів. Нашим читачам буде цікаво дізнатися, що перше випробування свого протигаза Микола Зелінський, не вагаючись, провів на собі.
Однак головним відкриттям у науковій діяльності вченого став зовсім не винахід протигазу. Насамперед хімік-органік увійшов у світову історію як вчений, який навчив людство грамотно й економно поводитися з нафтою – найважливішим енергоносієм ХХ і ХХІ століть. Зокрема, він розробив методи, які дали змогу значно підвищити вихід бензину з нафти, а також видобувати його із залишків нафти за допомогою крекінгу. Промислове застосування крекінгу в СРСР дозволило в повному обсязі забезпечувати бензином величезні території Радянського Союзу.
Відзначаючи внесок Зелінського у розвиток народного господарства країни, слід зазначити, що завдяки його дослідженням було розширено сировинну базу синтетичного каучуку, а також отримано стирол – сировину для виготовлення пластмас.
Про це наша газета вже писала. Сьогодні ми торкнемося ще однієї теми: М. Д. Зелінський як людина – чоловік, батько, друг. Усі, хто його знав, без вагань стверджували: у Миколи Дмитровича було велике серце. Про це свідчать як листи вченого до рідних і близьких, так і спогади людей, які його оточували. Листи Миколи Дмитровича до дружини, доньки та сина вирізняються людяністю, душевною теплотою, турботою та щирістю. У них часто зустрічаються такі рядки: «Дорога, дорогоцінна моя Женечко! Будь здорова, моя дорога, обіймаю і цілую тебе міцно. І Раєчку цілую дуже міцно. Дуже скучив і хочу швидше вас обох побачити. Бережіть себе і будьте здорові… А як там поживає наш Андрюша? Не хворіє? Поцілуй його за мене».
Донька вченого, художниця Раїса Зелінська-Плате, у документальному фільмі «Довге століття родини» згадувала: «Усе життя він залишався для мене найкращим і найпривабливішим чоловіком. «Раєчка, Райочок», – так ласкаво називав мене батько. Тоді мені здавалося, що тато може все. Йому були підвладні і господарські справи, і наукові, і державні. Існувало ніби два тата. Один – це той, якого можна обійняти, поцілувати, шепнути на вухо по секрету або посперечатися з ним з упертості. І другий – Тато, з великої літери, відокремлений від моїх інтересів і такий потрібний усім. До цього Тата я заходила в кабінет тихо й відчувала себе зовсім зайвою».
Його син Андрій народився 1933 року, коли Миколі Дмитровичу було вже 72 роки. Батько виховав його не лише як сина вченого зі світовим ім’ям, а насамперед як гідного громадянина своєї Батьківщини. Андрій Миколайович і нині очолює Музей та Центр ноосферного захисту імені академіка М. Д. Зелінського.
Вулиці Зелінського є в Москві, Кишиневі, Тюмені, Ярославлі, Орську, Алма-Аті, Великому Новгороді, Караганді, Даугавпілсі, Маріуполі, Воскресенську та у Тирасполі. Крім того, в Тирасполі є багато інших місць, пов’язаних з його ім’ям.
У 1987 році тут було відкрито меморіальний будинок-музей М. Д. Зелінського. На будівлі навчального закладу, де він колись навчався (нині Тираспольська гуманітарно-математична гімназія), встановлено меморіальну дошку, а у дворі школи – бюст великого вченого. До 140-річчя від дня його народження, у 2001 році, ПРБ у своїй серії «Видатні люди Придністров’я» випустив пам’ятну срібну монету номіналом у 100 рублів із зображенням Миколи Зелінського.
Учений своїм життям довів, що фундаментальна наука може і повинна служити людині, суспільству. До кінця своїх днів він залишався людиною обов’язку, для якої наука була не самоціллю, а інструментом служіння Батьківщині та людству.
Ігор ШЕВЧЕНКО.