У маленьких селах кожна людина на видноті. Земляки пам’ятають її коріння та чим примітний рід. Від односельців не приховаєш свій характер, звички, спосіб життя. Вони знають про проблеми й завжди готові прийти на допомогу в їх вирішенні. Тут, де все життя – наче на долоні, вміють розділити на всіх свої радощі та щиро пишаються здобутками сусідів. І якщо в невеликому селі почуєш похвалу на адресу людини, сумніватися не доводиться: вона гідна поваги.
У Валя-Адинці, як і в багатьох наших населених пунктах, у храмове свято традиційно вшановували селян, які є прикладом для земляків. Коли на імпровізовану сцену вийшла багатодітна сім’я, глава адміністрації Надія Лутій відзначила працьовитість батьків, які з великою любов’ю виховують трьох донечок, мудро прищеплюючи їм повагу до споконвічних цінностей нашого народу. А односельці підтвердили ці слова щедрими оплесками на адресу дружної родини Мельників.
Живуть Володимир і Надія в Ульянівці – крихітному поселенні, що входить до складу Валя-Адинкської сільради. З вершини одного з тутешніх пагорбів дивиться їхній сучасний та затишний будинок на Глибоку долину. На подвір’ї – молодий сад і невеликий виноградник, акуратний город, а навколо – поля та ліс, що підкреслює лінію обрію.
Ця садиба – спадщина Наді. Її батьки все життя чесно працювали у місцевому колгоспі. Вони не лише намагалися облаштувати сімейний побут, а і про майбутнє доньки потурбувалися. На своєму великому доглянутому подвір’ї Петро та Юлія Гнатишени вибрали гарне місце і поруч зі своєю хатою поступово збудували ще одну – щоб Надя, коли подорослішає, мала свій куточок. Так і сталося.
З рідної Ульянівки Надія надовго виїжджала лише на навчання. Закінчивши Валя-Адинкську дев’ятирічку, вона одразу вступила до Бендерського медичного коледжу. Професію обрала ще в дитинстві під впливом сімейних обставин. Брат її важко хворів, і вся сім’я, як уміла, підтримувала його боротьбу з недугою. Тоді Надя і зрозуміла: щоб зі знанням справи допомагати тим, кому важко та боляче, треба стати медиком.
Цілеспрямована дівчина старанно навчалася і через 4 роки повернулась на батьківщину з дипломом медсестри. Влаштувалась у Кам’янську центральну районну лікарню, в реанімацію. Роботі в цьому найважливішому відділенні, де медики ведуть нескінченну боротьбу за життя пацієнтів, які перебувають у критичному стані, Надія присвятила 10 років.
Багато її колег намагалися влаштуватися в місті, винаймали житло ближче до роботи. А Надя після кожної зміни поверталася до Ульянівки: на останньому рейсовому автобусі їхала до Рашкова, потім, якщо не траплялася попутка, ще годину-півтори йшла пішки. У будь-яку погоду. А на зорі знову вирушала до райцентру… Мріяла не про квартиру в місті, а про свою машину, щоб простіше було добиратися додому, де кожен ковток колодязної води повертає витрачені за день сили. Збирала гроші, вчилася керувати батьківським автомобілем «Жигулі»… Коли змогла-таки купити власну іномарку й отримала права, гордість і щастя переповнювали її.
У цьому маленькому епізоді весь характер Надії. Вона точно знає, чого хоче; ставить цілі й уперто йде до них; не чекає чудес, а старанно працює заради того, щоб справджувалися мрії. А ще – відчуває нерозривний зв’язок із рідною землею, з тим куточком, де з’явилася на світ.
З Володимиром дівчина познайомилася звичним для людей ХХІ століття способом – в Інтернеті. У листуванні кожен розповідав щось про себе, обговорювали повсякденні справи та ділилися надіями на майбутнє. Зустріч у реальності все відкладалася та відкладалася, адже обидва працювали й жили у різних населених пунктах. Коли Наді виповнилося 20, вона запросила хлопця, який все більше їй подобався, на урочистість у сімейному колі.
Володимир припав до душі всій її численній рідні. Скромний хлопець ріс зі старшим братом і молодшою сестричкою, тож добре знав ціну взаємовиручки, турботи одне про одного. У рідній для нього Подоймі город – головний годувальник, і навички роботи на землі, працьовитість дорослі прищеплюють дітям із ранніх років. Сім’я Мельників – не виняток. Батьки допомогли кожній дитині знайти справу до вподоби, здобути професію. Володимир після школи вивчився на водія.
Після ювілею молоді люди спілкувалися вже не тільки в мережі. Дружні зустрічі перетворилися на романтичні побачення, розмови про потаємні мрії – у чітку програму на найближче майбутнє. У жовтні 2014-го Володимир і Надія обмінялися обручками та вирішили жити не в галасливому місті чи в діловитій Подоймі, а в глибинці, не позначеній на карті. Обом здавалося – це ідеальне місце для того, щоб ростити дітей. І тепер на родинному подвір’ї три дівчинки оточені любов’ю й турботою одразу двох поколінь: мами з татом і дідуся з бабусею.
Петро та Юлія Гнатишени були прикладом для молодої сім’ї та надійним тилом. Їхня підтримка виявилася дуже важливою, коли Надія вирішила підвищити свою професійну майстерність і вступила на фармацевтичний факультет Придністровського державного університету. Навчання поєднувала з роботою в ЦРЛ, а випускні іспити складала з молодшою донечкою на руках.
Тепер Надія Петрівна працює фармацевтом в одній із міських аптек, а ще встигає чергувати в терапевтичному відділенні лікарні, з якою зріднилася. При такій колосальній зайнятості вона знаходить сили дотримуватися закону взаємовиручки, за яким живуть у маленьких селах, де всі одне одному – якась рідня. Надя опікує далекого родича. Дідусеві Івану, який мешкає в райцентрі, вона привозить смачну домашню їжу, пере його речі, регулярно наводить лад у маленькій квартирці самотнього старенького. Для нього вона – Надія не лише на ім’я, а насправді.
Глава багатодітної сім’ї вже 8 років працює водієм у Кам’янському дорожньому будівельно-експлуатаційному управлінні. Наразі Володимир Володимирович щодня доставляє на вантажопасажирській «Газелі» ремонтну бригаду з необхідними інструментами на найважливіший об’єкт – узвіз, який веде з Катеринівки до Рашкова. Це єдина артерія, яка пов’язує Кам’янський район із республікою. Закріплена за досвідченим водієм й інша техніка. Коли потрібно привезти матеріали для будівництва чи ремонту шляхів, В. Мельник пересідає на потужний КамАЗ.
Оскільки на роботу дорослі щодня їздять до райцентру, то і дітей вони записали до міських навчальних закладів. Анюта і Настуся навчаються у найбільшій школі – СШ № 2. Вони перейшли до п’ятого та четвертого класу відповідно. Маленька Наталка займається у Центрі розвитку дитини. Щоб до потрібного часу вся велика родина опинилася в Кам’янці, Мельники живуть за суворим розкладом. Кожен ранок починається однаково: о 6:20 дзвенить будильник, а вже за півгодини всі сідають у машину.
Додому вони повертаються лише увечері. Дорогою обговорюють, у кого як минув день, обмінюються враженнями. У дітей їх завжди багато. Старші дівчата, крім загальноосвітньої школи, навчаються й у художній. Аня вже має кілька дипломів за перемоги в районних та республіканських творчих конкурсах. А наймолодша – зірка всіх дитсадківських ранків. Вихователі радять записати Наташу до школи мистецтв, і батьки, які прагнуть розвивати таланти своїх донечок, думку фахівців поділяють.
Не забувають Мельники прищеплювати дітям працьовитість і хазяйновитість. Для кожної знайдеться посильна робота на подвір’ї: доглядати за грядками, зібрати достиглі ягоди та фрукти, погодувати курочок і кроликів. Нині, коли в обох школах канікули, старші сестри залишаються господарювати в Ульянівці. Одинадцятирічна Аня – головна помічниця мами: наводить у кімнатах порядок, миє посуд. Намагається приготувати вечерю до приїзду з міста батьків та маленької Наталки. Може картоплю посмажити й навіть борщ зварити. Зараз захоплено вивчає рецепт овочевого рагу. Настя доглядає молодшу сестру, і вельми відповідально ставиться до цього свого обов’язку.
Мельники дружно не тільки працюють, а й відпочивають. Яскравим прикладом тому став День сім’ї, любові та вірності, що святкувався у райцентрі. Впоравшись із ранку з усіма домашніми справами та господарством, Володимир і Надія привезли своїх веселих дівчат у старовинний кам’янський парк. Тут кожен знайшов розвагу до душі. Батьки з задоволенням слухали пісні різних років про кохання. Аня з Настусею вирушили до творчої майстерні, влаштованої на одній із тінистих алей. Тут кожен міг намалювати листівку із символом свята – білосніжною ромашкою – та написати побажання своїй родині. А Наталка, поки ми розмовляли, впросила майстрів аквагриму намалювати їй хитрого кошеня. Щаслива, вона повернулася до нас на сімейну фотосесію…
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.