Мистецтво вишивання знайоме людству з давніх-давен, ще коли люди почали прикрашати одяг і предмети побуту візерунками, вкладаючи в них сакральний зміст.
Згодом вишивка перетворилася на елемент культури. У кожного народу з’явилися власні орнаменти, кольори та техніки, які передавалися з покоління в покоління разом із сімейними традиціями. Для мешканки Дубоссар Ольги Храпач вона стала захопленням на все життя, починаючи з чотирирічного віку.
«З нами жила прабабуся. Щоб мама могла ненадовго піти у своїх справах, а ми з братом не сварилися, вона вчила мене вишивати. Тоді я ще не вміла ні читати, ні писати. Найскладніші елементи вона виконувала сама, а прості довіряла мені. Так поступово я й навчилася цього ремесла», – згадує майстриня.
У її пам’яті й досі зберігається перша робота – вишивка із зображенням орла на тлі троянд. У шкільні роки Ольга представляла роботи на виставках декоративно-ужиткового мистецтва.
«Раніше майже в кожній домівці ткали, в’язали, вишивали. Телебачення тоді не було, тому вечорами жінки збиралися за рукоділлям. Мама вдень підбирала кольори ниток за хорошого освітлення, а ввечері ми разом трудилися», – ділиться вона.
Навіть під час навчання в Київському педагогічному інституті улюблене заняття не відійшло на другий план. Деякі вишиванки, створені ще в юності, вона дбайливо зберігає й донині. Після виходу на заслужений відпочинок у майстрині з’явилося більше часу для творчості. Вона почала вивчати старовинні техніки, зібрала велику колекцію книг і журналів із рукоділля радянського періоду, де представлені українські, молдавські та інші народні орнаменти.
«Мені вдалося знайти дуже стародавні візерунки, якими колись користувалися жінки в монастирях. Освоїла кілька нових технік саме за цими виданнями», – продовжує розповідь Ольга Василівна.
Особливе місце в її творчості посідає серія робіт «Танці», присвячена українській, молдавській та російській культурі. А однією з найбільш масштабних стала вишивка слов’янського алфавіту, над якою майстриня працювала цілий рік.
«Цією роботою я хотіла показати єднання наших народів. Люди завжди допомагали одне одному, не поділяючи нікого за національною ознакою. Дуже важливо, що й тепер у Придністров’ї зберігаються ці традиції, де представники різних національностей живуть у мирі та злагоді».
Ольга народилася в селі Перейма Балтського району Одеської області. 1987 року вийшла заміж за дубоссарця і переїхала на батьківщину чоловіка. За професією вона вчителька біології та іноземних мов, багато років присвятила роботі в школі й вихованню дітей. На запитання, як вона зуміла пронести через усе життя любов до вишивки, відповідає:
«Мене завжди приваблювали яскраві барви, мальовничість природи. Хотілося перенести цю красу на тканину. Вишивання дарує позитивні емоції, розвиває терпіння, дає змогу залишити по собі добру пам’ять».
У колекції майстрині – вишиті картини, рушники, національний одяг, декоративні панно. Особливо їй подобається створювати власні орнаменти. Багато ідей народжуються з її спогадів про старовинні українські візерунки, які колись публікувалися в газеті «Радянське життя».
Навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, Ольга Василівна продовжує займатись улюбленою справою, відвідує заняття в культурно-дозвіллєвому центрі «Фенікс», бере участь у виставках декоративно-ужиткової творчості та з задоволенням ділиться з молоддю своєю майстерністю. Вишивка для неї давно стала продовженням сімейної історії, пам’яттю про матір, повагою до традицій предків і щирою любов’ю до рідної культури, яку вона дбайливо зберігає й передає наступним поколінням.
Надія ДОБРЯНСЬКА.
Фото автора.