Івесь цей час спочатку візники на поштових, ямських конях, а пізніше листоноші доставляють абонентам важливу кореспонденцію. Пошта завжди була не просто службою, а сполучною ланкою людей.
Сучасний поштовий зв’язок – це традиційне доставляння листів, листівок, газет, журналів, посилок, бандеролей. Це ще й складний цифровий інструмент, глибоко вплетений у життя – від спілкування з друзями до організації робочих процесів, збереження важливої інформації та використання інших форматів зв’язку.
Починалася ж історія тираспольської пошти з багатокілометрових трактів, фурманів та коней. Перші поштові маршрути з’явилися ще до відкриття станції в Тирасполі. Основним прикордонним поштовим пунктом спочатку були Дубоссари. Але в липні 1796 року, всього через чотири роки після заснування Тирасполя, за розпорядженням правителя Вознесенського намісництва поштових коней зі станції Водяної перевели в місто, що швидко зростало. Невипадково центральна вулиця Тирасполя спочатку іменувалася Поштовою, оскільки нею проходив поштовий тракт. Пізніше це була Покровська, потім 25 Жовтня. А тепер і те, й інше.
З того часу через місто почали регулярно пересуватися поштові екіпажі, які везли не лише листи, а й грошові перекази, офіційні документи, цінні речі та особисті відправлення. Критерії організації роботи поштової служби на той час були дуже жорсткими. Наприклад, відправникам заборонялося вкладати в офіційну кореспонденцію особисті листи та інші приватні передачі. Для прозорості контролю відправлення могли розкривати й перевіряти.
Людмила Ковченко, яка пропрацювала у столичному вузлі зв’язку багато років і видала згодом книгу «Історія зв’язку Тирасполя», писала в ній:
«Пошта в ті стародавні часи ділилася на три види: легку, важку, екстрену. З легкою відправляли казенні газети, листи, документи, гроші та коштовні речі. важкою поштою пересилали великі пакунки та посилки. Екстреною користувалися виключно уряд, дворянство та купецтво».
Існували два основних види земських відправлень: приватна кореспонденція всередині повіту та відправлення за його межі. У другому випадку на кореспонденцію потрібно було додатково наклеювати марки державної пошти.
У Тираспольському повіті налічувалася 21 волость, тому було створено 21 поштовий напрямок. Однак повноцінна доставка до всіх населених пунктів до кінця XIX століття так і не була налагоджена. До 1897 року в повіті вже діяли 12 волосних та 21 сільське поштове відділення. Усього ж населених пунктів було понад 150, тож послугами зв’язку могли користуватися мешканці лише невеликої частини сіл і хуторів.
На початку XX століття поштова контора розташовувалась на вулиці Покровській (на місці торгового центру «Тімп»). У дореволюційний період останнім її начальником був Михайло Яковлєв, який, крім основних обов’язків – доставляння відправлень – активно займався розвитком телеграфної мережі та розширенням поштової інфраструктури.
За радянських часів Тираспольський вузол зв’язку об’єднав пошту, телефонний зв’язок, телеграф і радіозв’язок. Аж до розпаду СРСР його очолювали Леонід Огеля та Валерій Єфимець.
Після утворення ПМР Тираспольський вузол зв’язку був реорганізований у два державні підприємства: «Тираспольську пошту» і «Тираспольський телеком». На сьогодні на базі «Тираспольської пошти» працює ДУП «Пошта Придністров’я». Воно є оператором придністровської національної поштової мережі та входить до структури Міністерства цифрового розвитку, зв’язку й масових комунікацій. До складу «Пошти Придністров’я» входять шість дочірніх підприємств, які обслуговують території Кам’янського, Григоріопольського, Дубоссарського, Рибницького та Слободзейського районів, а також Тирасполя та Бендер. У 121 поштовому відділенні працює 571 співробітник.
Змінювалися часи, змінювалися технології, незмінним залишалося головне призначення пошти – поєднувати людей, міста і країни.
Павло ОСТАПЕНКО.