У різних галузях сільськогосподарського виробництва проявляли себе аграрії Слободзейського району. Видатним землеробом, одним із перших Героїв Соціалістичної Праці Молдавії був кавалер двох орденів Леніна Прокопій Кирилович Лупашко, який жив у селі Карагаш.
На світ він народився у червні 1910 року в бідній селянській сім’ї. Його батьки тоді й не підозрювали, що з трьох синів і двох дочок саме Прокопій залишить помітний слід в історії рідного села, зробить їхній рід відомим далеко за межами Карагаша.
На стінах невеликої затишної кімнати Прокопія Лупашка, яка чимось нагадувала музей бойової та трудової слави господаря будинку, розмістилися кілька рамок із фотографіями. Неоднакові за розміром, зроблені в різний час, вони розповідали про одне – про нелегкий шлях нашого іменитого земляка. Одним із перших він вступив у створюваний колгосп. На тисячу з гаком гектарів ледь налічувалося декілька пар коней, три допотопні сівалки, кілька плугів. Однак сильні, мозолисті руки сотень таких же бідолах, як і він, поступово почали налагоджувати господарство артілі.
Незадовго до Великої Вітчизняної війни земля дала багатий урожай. Автомашин в артілі практично не було, тільки підводи, та й тих не вистачало. Не встигли вивезти з поля кукурудзу. Нею було забито кілька складів на польових станах. Наприкінці осені зарядили затяжні дощі. Стіни складів, складені абияк з дерев’яних брусів і глини, розмокли, почали осідати. На порятунок урожаю правління підняло увесь колгосп. Усі підводи, всі чоловіки й навіть жінки, які не мали дітей, вийшли на роботу. На одній із підвід був Прокопій Кирилович. Він не працював їздовим, тоді він уже керував ланкою, а коли трапилося лихо, разом з іншими більше місяця возив кукурудзу на візку. Отак врожай було врятовано.
Мирне життя перервала війна. У червні 1941-го Прокопія мобілізували до лав Червоної Армії. Воював у 3-й танковій роті 7-го окремого механізованого понтонно-мостового батальйону. В 1942 році брав участь у Сталінградській битві, був нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Нелегкі фронтові дороги, та сільське загартування і те, що вдома на нього чекали дружина й син Петро, надавали воїну сил. Надалі він брав участь у визволенні Угорщини, Австрії, Чехословаччини.
Пощастило залишитися живим, повернутися до рідного села. І ось він знову на чолі ланки, знову хлібороб. Знудившись за землею, ветеран був нестримний у роботі. У 1948-му ланка під керівництвом Лупашка з площі 20 гектарів зібрала найвищий у колгоспі врожай пшениці. Кожен гектар дав по 33 центнери добірного зерна.
«Це був наш найбільший успіх, – розповідав Прокопій Кирилович. – Пам’ятаю, як раділи всі члени ланки». 9 березня 1949-го Прокопій Лупашко Указом Президії Верховної Ради СРСР був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. А незабаром йому довірили керувати бригадою.
«У моєму житті було три щасливі дні. Перший – День Перемоги, другий – коли надали звання Героя Соцпраці, а третій – коли прийняли до партії. Я – комуніст, а отже, у всьому маю показувати приклад», – говорив у 1949 році кореспондентові районної газети знатний землероб.
Окрім рільництва, бригада, очолювана Прокопієм Кириловичем, займалася також садівництвом та овочівництвом. До 1956-го площа оброблюваних колективом садів становила 110 гектарів, виноградників – понад 24 гектари. На площі 27 гектарів члени бригади вирощували також картоплю, кукурудзу, зелений горошок, помідори, капусту та інші овочі.
З перших днів, коли виробничим підрозділом почав керувати Лупашко, у бригаді було створено три ланки, на чолі яких поставили грамотних та ініціативних комсомольців. І результати не змусили на себе довго чекати, особливо у збиранні винограду. Це стало результатом нової організації праці, запровадженої бригадиром, а також ретельного догляду за виноградником. Його розбили на дільниці та закріпили за досвідченими колгоспниками. Серед «гектарників», як їх називали в колгоспі, розгорілася неабияка боротьба за найкращий догляд за ділянкою, за здобуття високих урожаїв. Керівництво колгоспу констатувало: ініціатива Лупашка цілком виправдала себе.
Прокопій Кирилович займався не тільки виробничими справами, а також і звертав увагу на зміцнення трудової дисципліни. Досвід найкращих трудівників популяризувався бригадиром і агітаторами, недисциплінованих критикували. Ефективну допомогу в боротьбі з недбайливими особами надавали «Бойові листки», «Блискавки» та «Крокодил», що випускалися в бригаді.
По закінченні курсів підготовки керівників господарств певний період Лупашко був головою колгоспу «VII з’їзд КПРС», але потім знову повернувся до рідної бригади. 1966 року за підсумками семирічки за високі врожаї фруктів і винограду Лупашко нагородили другим орденом Леніна.
Наш ветеран вів активну громадську роботу як член правління колгоспу, депутат районної та Карагашської сільської Ради. Односельці знали, що у скрутну хвилину він завжди прийде на допомогу. Селяни, які його пам’ятають, досі згадують, що Лупашко був простим, чуйним, працьовитим, чесним і скромним колгоспником, справжнім господарем землі, яку беріг і на якій умів працювати. Його сини Петро і Микола працювали в радгоспі «Дністер», а дочка Лідія виховувала маленьких карагашців у дитячому садку.
У 1974-му, вже коли пішов на пенсію, Прокопій Кирилович писав: «З висоти років, на яку піднявся сьогодні, повертаюся думками в минуле, ставлю на ваги справи й запитую себе, що ще можу зробити?».
Його неспокійна натура навіть у похилому віці прагнула діяльності. Прокопій Лупашко – воїн і землероб – безоглядно любив рідне село. Це заповів і нащадкам.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото з архіву автора.