РЕФЕРЕНДУМУ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПМР – 20 РОКІВ
Два десятки років тому Придністров’я переживало один із найскладніших етапів своєї історії: повсюдні блокадні заходи загрожували знищити економіку республіки.
Це, у свою чергу, гостро ставило під сумнів можливість подальшого існування ПМР як самостійної держави. Ситуацію могли змінити тільки рішучі дії у відповідь з боку влади республіки, спрямовані на забезпечення інтересів придністровців. Такою відповіддю і став загальнореспубліканський референдум 17 вересня 2006 року.
Напередодні для його організації в містах і районах були сформовані штаби громадських об’єднань на підтримку плебісциту. Аж до дня, що передував голосуванню, проводилася широкомасштабна роз’яснювальна робота з виборцями про цілі та завдання майбутнього референдуму, велася яскрава агітаційна кампанія під гаслами: «Так!» незалежності Придністров’я!», «Ми не Молдова! Ми пам’ятаємо!», «Ми маємо право на своє майбутнє!». До неї залучилися численні громадські рухи, об’єднання та організації.
У підсумку його результати не стали несподіванкою для більшості громадян ПМР. У «нараді з народом» взяли участь 78,5 % жителів республіки, які мають право голосу, що в результаті становило 310 169 осіб. За офіційними даними, за незалежність і подальше вільне приєднання Придністров’я до РФ проголосувало 301 332 придністровці (97,2 % від тих, хто взяв участь у голосуванні). На об’єднання Придністров’я з Молдовою погодилися лише 10 308 виборців (2,3 %).
За перебігом волевиявлення придністровців стежили понад 170 іноземних спостерігачів, і жоден із них не виявив порушень Конституції, Виборчого кодексу та інших законодавчих актів, зокрема міжнародних, у сфері виборчого права. Референдум 2006 р., як і попередні шість, проведені у Придністров’ї, став черговим проявом демократії, а його підсумки – основним орієнтиром для керівництва ПМР, однозначним сигналом для міжнародної спільноти.
На жаль, наш референдум не був визнаний нею легітимним. Тільки депутати Держдуми Росії ухвалили за його підсумками заяву, в якій зазначили, що результати референдуму в Придністров’ї не можна заперечувати, й вони мають бути повною мірою враховані міжнародною спільнотою. Російські парламентарії підтримали заходи щодо поліпшення економічного становища в Придністров’ї та зняття обмежень на зовнішньоекономічну діяльність. Народні обранці Росії наголосили на важливості забезпечення стабільності та безпеки в регіоні, збереження російських миротворчих сил.
«Держдума вважає, що РФ повинна вибудовувати свою політику з урахуванням вільного волевиявлення народу ПМР», – наголошувалося в заяві Державної Думи Росії.
Більшість придністровців назвала проведення 7-го референдуму «шляхом на Батьківщину». Адже саме з входженням території Придністров’я наприкінці XVIII століття до складу Росії розпочалося формування багатонаціональної придністровської ідентичності. Більше того, навіть під час розпаду Радянського Союзу жителі ПМРСР висловилися за збереження великої країни. Слід підкреслити, що Придністров’я не оголошувало і про вихід зі складу СРСР.
Вільне волевиявлення придністровського народу 17 вересня 2006 року закріпило російський вектор зовнішньої політики ПМР як стратегічний курс розвитку держави, створило основи для інтеграції Придністров’я в такі сфери життєдіяльності Росії, як економіка, право, соціальна політика. Цей день відкрив нову сторінку у двосторонніх взаємовідносинах ПМР і РФ.
«Переконаний, що прагнення громадян Придністров’я до єдності та спільного розвитку з Росією неодмінно досягне своєї мети – це всього лиш питання часу», –зазначив міністр закордонних справ Придністров’я Віталій Ігнатьєв у доповіді «Загальнореспубліканський референдум 17 вересня 2006 р. – основа зовнішньої політики ПМР».
Результати цього плебісциту зберігають актуальність і сьогодні. Переважна більшість придністровців упевнена: якби референдум проводився в наші дні, народ проголосував би так само, які двадцять років тому, за незалежний розвиток ПМР.
Віктор РОМАНЮК.