Придністровський край – земля трудівників, земля героїв. Щоразу переконуєшся в цьому, коли читаєш книги та воєнні мемуари, коли гортаєш насичену різноманітними історичними фактами стрічку «всесвітньої павутини».
Невмирущою славою в роки Великої Вітчизняної війни покрили себе наші земляки. Хтось був призваний до Червоної Армії в перші ж дні війни, хтось влився у її лави після визволення Придністров’я навесні-влітку 44-го, хтось бив ворога у складі партизанських загонів, хтось завдавав шкоди ворогу під час окупації, будучи підпільниками. Усі, як один, разом наближали ту саму солодку мить свободи, коли настала довгоочікувана, «єдина для всіх» Перемога.
Свою лепту у розгром ворога вніс і Сергій Іванович Болгарин, який народився 10 жовтня 1925 року в селі Коротне Слободзейського району. Його батьки – селяни, а от син захопився слюсарною справою, перші кроки у професійному житті зробив як слюсар-складальник. На початку війни завод, на якому працював Сергій, був евакуйований на схід країни, подалі від військ вермахту. У російській глибинці він працював на будівництві залізниці «Кизляр – Астрахань», а в 1943 році був призваний місцевим військкоматом до лав діючої армії. Воювати нашому земляку довелося на Прибалтійському та 3-му Білоруському фронтах навідником станкового кулемета у складі 86-го кавалерійського полку.
Але особливо уродженець Слободзейського району відзначився в боях за визволення Білорусі. Зокрема за село Шарки у Вітебській області 25 червня 1944 року Сергій Болгарин знищив ворожий кулемет і 25 фашистів, взяв у полон трьох солдатів та офіцера. А вже 8 липня в боях на підступах до міста Ліда Гродненської області в районі села Татарці зі станкового кулемета знищив 50 гітлерівців, у тому числі полковника, тричі нагородженого німецьким орденом Залізного Хреста.
Через два дні під час бою за переправу через р. Дітва поблизу села Поречани Лідського району він прорвався до залізничного мосту та знищив саперів противника, які намагалися його підірвати. Після цього, за вогневої підтримки його кулемета, кавалерійський ескадрон захопив цю транспортну комунікацію, якою згодом на захід рухалася важка техніка, необхідна для майбутнього наступу радянських військ.
Під час форсування річки Німан Сергій Іванович був важко поранений.
З нагородного документа. «За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті, боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками та виявлені при цьому мужність і героїзм присвоїти єфрейтору Болгарину Сергію Івановичу звання Героя Радянського Союзу». (З Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року).
На орденській планці ветерана Великої Вітчизняної війни також можна розгледіти ордени Леніна, Жовтневої революції та Вітчизняної війни.
У мирний час уродженець Коротного працював на різних господарських посадах, зокрема бригадиром тракторної бригади. Жив у селі Покровка Роздільнянського району Одеської області. Наш герой, яких у той час були десятки, сотні тисяч, мільйони, пішов з життя 10 лютого 2002 року, похований на кладовищі в Покровці.
Пам’ять про Героя Радянського Союзу дбайливо зберігають як на рідній землі, так і в Білорусії, яку визволяв Болгарин. У музеї Тарновської школи, у Лідському історико-мистецькому музеї зберігаються його особисті речі, фотографії, спогади, листування. Рішенням виконкому Лідської міської Ради народних депутатів від 10 жовтня 1985 року Сергію Болгарину надано звання «Почесний громадянин міста Ліди». Біля села Поречани, поряд із залізничним мостом на правому березі Дітви, на честь його подвигу встановлена стилізована під бойовий прапор стела. У містах Ліда і Гродно його ім’ям названі вулиці.
У рідному селі Коротне на будівлі школи, де навчався Сергій Іванович, на честь його подвигів встановлена меморіальна дошка.
Шість років тому, напередодні 95-ї річниці від дня народження героя, Придністровський республіканський банк ввів в обіг пам’ятну монету «С. І. Болгарин – Герой Радянського Союзу (1925–2002)». Вона поповнила серію «Герої Радянського Союзу в роки Великої Вітчизняної війни».
Та найголовніше те, що пам’ять про Сергія Івановича Болгарина зберігається не тільки у стелах, пам’ятних знаках, монетах, а й у серцях вдячних нащадків.
Сергій ХОХЛОВ.
Фото history.gospmr.org