У 1882 році письменник і драматург Марко Кропивницький став засновником першого в історії України професійного театру, також відомого як «Театр корифеїв».
Подія ознаменувала настання «золотого віку» національного театру. Разом зі своєю трупою Кропивницький створив школу акторської та режисерської майстерності, піднісши український театр на значно вищий щабель професіоналізму.
Як же був створений «Театр корифеїв», хто до нього входив?
Походження слова «корифей»
Корифеями називали провідних акторів у хорі давньогрецького театру. Вони промовляли від імені хору, коли тому доводилося брати участь у дії п’єси. Корифей здійснював контакт між акторами та хором, двома-трьома віршами підбивав підсумок почутого монологу або повідомляв про вихід нового персонажа. З часом слово «корифей» набуло переносного значення – це «провідна особа, світило в будь-якій галузі».
Назва ж театру пов’язана з книгою «Корифеи украинской сцены», що була анонімно видана представниками київської інтелігенції у 1901 році. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших славетних акторів вперше називали «корифеями українського театру».
Як виник перший професійний український театр
Усе почалося з 1876 року, коли російський імператор Олександр II підписав Емський указ про повну заборону українського письменства. Разом з Валуєвським циркуляром 1863 року він мав повністю витіснити українську мову з культурної сфери. Згідно з його положеннями, були заборонені книжки українською, викладання у школах, концерти та театральні вистави.
Але вже 1881 року пункт Емського указу про заборону українських п’єс було переглянуто. Нарешті після довгих років боротьби на тлі культурного відновлення нації було здобуто можливість ставити вистави українською мовою. Хоча й з певними обмеженнями: виступи українською чи польською мали йти лише після того, як актори виступлять із тією самою програмою російською мовою. Проте цей крок «легалізував» існування українського театру.
Цим скористався Марко Кропивницький, завдяки якому вже з 10 січня 1882 року було поставлено п’єсу Шевченка «Назар Стодоля». Проте художній керівник залишився незадоволений фаховим рівнем більшості своїх акторів. Вочевидь, вони не змогли впоратися з амбітними завданнями Кропивницького.
Друга спроба втілити мрії Кропивницького розпочалася восени 1882 року. Марко Лукич в Єлисаветграді зібрав трупу під назвою «Товариство акторів» – з цього моменту розпочався розквіт професійного театру в Україні.
Чому ж театр – «професійний»? Усі артисти, крім природних голосових даних, мали ще й професійну підготовку.
До складу «Театру корифеїв» входили видатні драматурги, актори та режисери:
• Марко Кропивницький – «батько українського театру», режисер, актор і драматург (автор п’єс «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть»).
• Михайло Старицький – видатний режисер, меценат і драматург, який збагатив репертуар історичними та побутовими драмами («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями»).
• брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана – Карпенко-Карий, Миколи – Садовський, Панаса – Саксаганський). Іван Карпенко-Карий – один із найвидатніших драматургів-реалістів, майстер соціально-побутової комедії та трагедії («Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Мартин Боруля»).
• Акторське сузір’я: Марія Заньковецька (зірка тогочасної сцени), Панас Саксаганський, Микола Садовський, Ганна Затиркевич-Карпинська.
Драматургія корифеїв еволюціонувала від суто етнографічно-побутових п’єс із піснями й танцями до глибоких психологічних драм та гострих соціальних комедій, які викривали тогочасні суспільні вади (жадобу до наживи, бюрократизм, руйнування моральних цінностей).
Окрім професіоналів в акторському складі, «Театр корифеїв» тісно співпрацював із відомими композиторами того часу: Петро Ніщинський написав «Вечорниці» до п’єси Шевченка; Кирило Стеценко створив композиції до «Про що тирса шелестіла» Черкасенка. А Микола Лисенко став автором музики до 21 вистави «корифеїв» та 10 опереток, які разом охоплювали всі популярні жанри сценічної музики.
Серед найвідоміших постановок театру – «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Енеїда» Івана Котляревського, опера «Катерина» Миколи Аркаса, комічна опера «Продана наречена» чеського композитора Бедржіха Сметани тощо. Актори живо поєднували драму з комедією, музику з вокальними сценами й танцями. Їхні вистави були навіть популярнішими за імперський театр, тому виступи «корифеїв» із задоволенням дивилися в Москві та Санкт-Петербурзі.
«Малеча» Старицького і «примачі» Кропивницького
«Театр корифеїв» розділився у 1885 році, щоб розпочати самостійний мистецький шлях. З Кропивницьким залишається основний склад акторів – «примачі»: Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Ганна Затиркевич-Карпинська. Їхні перші театральні виступи почалися у квітні 1885 року з вистави «Чорноморці» в Єлисаветграді. Крім цього вони вперше вийшли на сцену з виставами «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Мартин Боруля» Карпенка-Карого.
Режисер вимагав від «примачів» життєвої правди на сцені, розкриваючи психологічні образи своїх героїв. Восени 1887 року група Кропивницького виступала в Московському малому театрі. Цей іспит мав неабияке значення для легалізації «малоруського» театру – і «примачі» з ним упоралися, здобувши визнання серед імперських глядачів.
Старицький формує нову трупу, до складу якої увійшли переважно молоді актори (як він називав – «малеча»), проте за два роки існування колектив розрісся до 61 актора, 65 хористів та 32 музикантів оркестру. Старицький більше уваги приділяв фізичній складовій, в чому режисеру допомагав композитор Лисенко. На рахунку «малечі» багато опер, оперет і музичних драм, як-от: «Чорноморці», «Ніч під Івана Купала», «Різдвяна ніч».
Як режисер Михайло Старицький перш за все хотів передати на сцені етнографічну правдивість сюжетів, підкреслюючи дію відповідним художнім оформленням. На той час жодна театральна група, окрім Старицького, не могла собі дозволити робити окремі декорації до кожної вистави. Наприклад, історико-героїчну драму «Юрко Довбиш» супроводжували картини карпатських краєвидів.
Останні роки існування
У 1900 році Микола Садовський створив власний народний театр, в якому ціни на квитки були значно нижчими, ніж в інших київських театрах, щоб звичайні люди також мали можливість подивитися вистави. Він дістав назву «Малоросійська трупа М. Л. Кропивницького під керівництвом М. К. Садовського та О. К. Саксаганського за участі
М. К. Заньковецької» – з «корифеїв» до складу не потрапив тільки Старицький, який вже був тяжко хворий на той час.
Об’єднаний театр проіснував близько трьох років. Їхній останній виступ відбувся 1903 року в Полтаві під час урочистого відкриття пам’ятника Котляревському. Кількома місяцями раніше з «корифеїв» пішли Кропивницький і Заньковецька, після чого театр дістав назву «Малоросійська трупа під орудою Саксаганського і Садовського за участі Карпенка-Карого».
У такому складі товариство виступало до смерті Івана Карпенка-Карого восени 1907 року, що стало тією трагедією, від якої колектив вже не зміг оговтатися. Власне театральна трупа продовжувала виступати ще сім років, до початку Першої світової війни у 1914 році, коли імперська влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.
Своєю плідною працею «корифеї» встигли дати поштовх подальшому розвитку професійного українського театрального мистецтва. Поєднання, здавалося б, непоєднуваних речей (драми та комедії – з мюзиклами, танцями, хоровим співом) було наповнене національною автентикою, а отже, відрізнялося від усіх тогочасних театральних колективів.
Причини визнання
Українська публіка сприймала цей театр не просто як розвагу, а як осередок національного відродження та збереження ідентичності.
Народність і зрозумілість: п’єси відображали реальне життя, проблеми, болі та радості простого українського народу.
Синтетичний характер вистав: поєднання драматичного дійства з високою музичною культурою (хори, народні пісні, танці). Свого часу до створення музичного оформлення вистав долучався видатний композитор Микола Лисенко.
Висока акторська майстерність: гра Марії Заньковецької та братів Тобілевичів (Карпенка-Карого, Садовського, Саксаганського) була настільки реалістичною та емоційною, що глядачі плакали й сміялися разом із героями.
Популярність поза межами України
Слава «Театру корифеїв» швидко переросла межі українських губерній. Трупа активно гастролювала по всій Російській імперії та за її межами, здобувши визнання світового рівня.
Гастролі у Санкт-Петербурзі та Москві (1886 – 1887 рр.): виступи українських акторів у столиці імперії стали справжньою сенсацією. На вистави ходила вища аристократія, інтелігенція та навіть імператорська родина. Російська преса виходила із захопленими рецензіями, називаючи українську трупу найкращим драматичним колективом імперії.
Визнання театральних авторитетів: видатний російський режисер Костянтин Станіславський та драматург Лев Толстой високо оцінювали майстерність корифеїв, ставлячи їх у приклад для європейських театрів.
Феномен Марії Заньковецької: талант актриси вразив відомого італійського трагіка Томмазо Сальвіні, який вважав її гру геніальною. Сама актриса принципово відмовилася переходити на імператорську російську сцену, залишаючись вірною українському театру.
Гастролі на Кубані, в Молдавії, Польщі та Закавказзі: скрізь, де виступали корифеї, зали були переповнені. Для іноземного та неукраїнського глядача цей театр відкрив багату, самобутню та глибоку культуру України, спростувавши міфи про її «провінційність».
«Театр корифеїв» став тріумфом української культури, який довів, що українська мова та драматургія здатні втілювати найскладніші художні задуми на рівні найкращих світових стандартів.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. У якому році було створено першу професійну українську трупу («Театр корифеїв») у Єлисаветграді?
а) 1876 р.; б) 1882 р.; в) 1885 р.; г) 1897 р.
2. Хто був організатором, керівником і фактичним засновником першої професійної української трупи?
а) Марко Кропивницький; б) Михайло Старицький; в) Іван Карпенко-Карий; г) Панас Саксаганський.
3. Яка вистава відкрила сторінку тріумфальних виступів «Театру корифеїв» 27 жовтня 1882 року?
а) «Назар Стодоля» Т. Шевченка; б) «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого; в) «Наталка Полтавка» І. Котляревського; г) «За двома зайцями» М. Старицького.
4. Яку видатну акторку корифеї називали «душею українського театру» (вона також стала першою народною артисткою України)?
а) Ганну Борисоглебську; б) Марію Заньковецьку; в) Софію Тобілевич; г) Марію Садовську-Барілотті.
5. Хто з корифеїв очолив трупу у 1883 році, вклав значні власні кошти у костюми й декорації та написав драму «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»?
а) Марко Кропивницький; б) Іван Карпенко-Карий; в) Михайло Старицький; г) Микола Садовський.
6. Яка сатирична комедія Івана Карпенка-Карого висміює чиношанування, прагнення дворянських привілеїв та манію «благородства»?
а) «Сто тисяч»; б) «Мартин Боруля»; в) «Хазяїн»; г) «Суєта».
7. Який музичний елемент, підтриманий композитором Миколою Лисенком, став невіддільною частиною вистав корифеїв?
а) Використання виключно іноземної оперної музики; б) Уведення до штату власних хору та оркестру, живий народний спів; в) Повна заборона музичного супроводу заради чистоти жанру; г) Використання перших фонографічних записів.
8. Як реагувала культурна еліта на гастролі «Театру корифеїв» у Санкт-Петербурзі та Москві?
а) Повністю ігнорувала вистави через мовний бар’єр; б) Висловлювала гостре незадоволення якістю декорацій; в) Вистави викликали фурор і щире захоплення (гру акторів схвально оцінювали Л. Толстой, А. Чехов, П. Чайковський); г) Вимагала негайно заборонити виступи українців.
9. Яке головне суспільно-національне значення мав «Театр корифеїв» в умовах дії Емського указу?
а) Сприяв швидкій русифікації українського населення; б) Був потужним рупором збереження і розвитку української мови, культури та свідомості; в) Виконував виключно розважальну функцію для імператорського двору; г) Фінансувався урядом для пропаганди офіційної політики.
10. Яка відома родина митців (три брати й сестра) склала основу акторського та драматургічного складу театру?
а) Родина Косачів; б) Сім’я Тобілевичів; в) Родина Лисенків;
г) Родина Старицьких.
КЛЮЧ ДО ТЕСТУ (1 – б; 2 – а; 3 – в; 4 – б; 5 – в; 6 – б; 7 – б; 8 – в; 9 – б; 10 – б).
Галина КРИЖАНІВСЬКА.
Фото sya.ru