Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави, а також імена героїв. Видатний письменник України М. Т. Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».
Напередодні святкування дня міста Тирасполя, хочеться якомога більше розповісти про його жителів, а особливо про видатних і тих, які зробили неоціненний внесок у його розвиток і процвітання. Про тих людей, завдяки яким ми сьогодні спокійно живемо, радіємо, працюємо, ростимо дітей.
Одним із них є Володимир Іванович Громов, ім’я якого відоме багатьом жителям Придністров’я. Вони вважають його людиною-легендою, тому що вся історія його життя і бойовий шлях учасника Великої Вітчизняної війни свідчать про те, що він, дійсно, виборював волю й гідне майбутнє для свого народу в часи страшної фашистської навали.
Подробиці біографії й воєнного шляху ветерана викладені в нещодавно виданій біографічній збірці «Ім’я Перемоги». Представник редакційного колективу та керівник молодіжного руху «Волонтери Перемоги» вручили фронтовику перший екземпляр її друкованої версії. Йому вона дуже сподобалася, а позитивна оцінка від ветерана для її авторів виявилася найбільшою нагородою.
Народився Володимир Громов 14 липня 1926 року в місті Стара Русса Ленінградської губернії (нині Новгородської області). Перед війною закінчив 7 класів середньої школи, а потім був евакуйований у с. Велика Піца Дальньокостянтинівського району Горьківської (нині –Нижньогородської) області.
До лав Червоної Армії його призвали раніше встановленого віку. Ось що Володимир Іванович згадує:
■ «Мене, 17-річного, призвали восени 1943-го. Впродовж місяця я перебував у місті Муромі в запасній бригаді, а потім звідти мене відправили на фронт».
Воював солдат-кулеметник у складі 5-ї стрілецької роти 23-го гвардійського стрілецького полку 8-ї гвардійської стрілецької дивізії на 2-му Прибалтійському та Ленінградському фронтах з грудня 1943 року. Під час однієї з битв він був поранений у ногу.
Не всі ветерани люблять розповідати про воєнні роки, але є й ті, хто вважає своїм обов’язком розповісти молодшому поколінню про пережиті труднощі та про подвиги радянських воїнів. От і Володимир Громов охоче зустрічається з молоддю й розповідає їм про пережите, про Велику Перемогу.
■ «Найжорстокіші бої були 1945-го у Прибалтиці. Ми рвонули вперед, гнали ворога. А потім раз – і дивізія в оточенні, гітлерівці замкнули коло. Цілий місяць відбивалися, доки наші не підійшли. У батальйоні, де я служив, було 400 осіб. Коли бій закінчився, в строю залишилося всього лише 12 бійців», – зі слізьми на очах згадує воїн.
Перемогу він зустрів у Латвії (у складі Курляндського угруповання). Зі спогадів Володимира Івановича:
■ «Нас тоді відправили до ближнього тилу, недалеко від лінії фронту, чекати поповнення. Там я й зустрів День Перемоги 9 травня. О першій годині ночі прокинувся, а за вікном шум-гам, артилерія гуркотить. Ну, міркую я, німці прорвалися, наступають, зараз битимуть по нас. Вискочив надвір, а це салют Перемоги!».
Далі ветеран продовжив службу в парашутно-десантній дивізії, розташованій у Пскові. Молодий, сміливий юнак виконав 125 стрибків із парашутом.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, Володимир Іванович нагороджений орденом Слави III ступеня, двома орденами Вітчизняної війни, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років».
Демобілізувався солдат у званні гвардії молодшого сержанта й поїхав до Тирасполя, в якому на той час мешкала його мати Ольга Олександрівна.
■ «Колись вона приїздила сюди до подруги. Їй так сподобалося місто, що вона вирішила залишитися тут назавжди», – пояснив Володимир Іванович.
До виходу на пенсію він більш ніж 30 років працював на швейній фабриці «40 років ВЛКСМ» (нині – ЗАТ «Одема» ім. В. Соловйової).
Ветеран і тепер веде активне громадське життя, відвідує Будинок ветеранів та святкові заходи. До нього постійно приходять гості, волонтери, громадські діячі. Поза увагою не залишають його і сусіди. На знак поваги вони закріпили на дверях під’їзду табличку з його фотографією, щоб усі знали, яка шанована людина живе в цьому будинку.
Для нас велика честь бути знайомими з такою людиною: придністровцем, справжнім захисником Вітчизни. Від щирого серця бажаємо йому здоров’я і довголіття.
Валерія ЗУБОВА.
Фото автора.
