Перемогти суржик можливо!
Що буде, коли наскребти по засіках та спекти хліб із залишків пшеничного, житнього, вівсяного, гречаного борошна? Вийде суржик. Саме це є головним значенням слова. Зазирніть у будь-який тлумачний словник, щоб переконатися в цьому. Проте, під суржиком ми звикли розуміти суміш української та російської мов. Причому ця мішанина в Україні куди різноманітніша, і залежно від регіону, мовний «рецепт» може містити в собі різні інгредієнти та спеції – з добавками польської, кримськотатарської, румунської та угорської мов.
Умовно кажучи, суржик – це мовна «окрошка», вибухова суміш, що виникає в голові людини, яка говорить двома мовами. Водночас до тих, хто так розмовляє, завжди ставилися упереджено, мовляв, якщо людина грамотна, вона має спілкуватися чистою мовою з будь-яких освоєних. Більшість вважає спілкування суржиком наслідком відсутності освіти. Хоча є й такі, хто переконаний, що це самостійний діалект, і він цілком заслуговує на легітимний статус державної чи офіційної мови.
Вперше письмово суржик було зафіксовано у творчості українського поета і драматурга Івана Котляревського, який писав розмовною українською мовою. Особливо яскраво це проявилося в його п’єсі «Наталка Полтавка» (1819) у мовленні одного з головних героїв – Возного: «Желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію». Або: «Она ізлагаєть нерезоннії – теє-то як його – причини… і рішительний приговор учинила – що я їй, а она мні не рівня…».
Елементи «суржиковості» несуть у собі гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832). Газета «Киевские губернские ведомости» неодноразово критикувала киян за використання «нечистої» мови. Редактори та журналісти газети зазначали, що у дні святкових ярмарків, коли до Києва приїжджало багато гостей, використання суржику ставало дуже помітним.
Кореспондент цієї газети 1854 року писав: «При першому моєму відвідуванні Контрактового дому я був вражений, отуманений. Я почув чудові за своєю безглуздістю і вульгарністю фрази: «Прощайте, мы пойдем додому». – «Нет, не идите, вы еще, кажется, имеете видеть пана Стрежлицького». – «Перестаньте, вы все смеетесь с меня». – «Вот сюдою, сюдою пойдемте!» – «Нет, лучше тудою. Там, бачите, как все крутятся».
Особливо яскраво проявляється суржик у комедії Михайла Старицького «За двома зайцями» (1873). Суржиком розмовляють Голохвостий (Галохвастов) і Сірко. Але ж вони обидва прагнуть говорити російською: «Барышня вже лягли и просять!», «Ваша папироска шкварчит». Ще більше подібних фраз можна почути в кінокомедії «За двома зайцями», знятій на кіностудії імені О. Довженка 1961 року. На сьогодні вони вже стали крилатими: «Нэ та хворма, не той центр тяжести»; «Химка, подогрей шампанського! – Так я его грыю… грыю…»; «Смотреть гыдко. Кругом простота!»; «А, вот де я вас надыбала!».
Майстерно, можна сказати, віртуозно використовував суржик відомий естрадний гуморист середини ХХ століття Юрій Тимошенко (Тарапунька), який виступав у дуеті з Юхимом Березіним (Штепселем). Наприклад, у 6-хвилинній інтермедії «Про наших дружин» суржик Тарапуньки був подібний до золотих розсипів: «Мы и дали будэм боротись за вашьи права, товарищи жэнщины»; «У вас дэкрэтный отпуск? Надо, шоб и нам тэж дэкрэтный отпуск дали»; «Лучше курка в руках, чем «Чайка» в министэрстви»; «До нейи на прийом така очередь стойить, шо можна подумать, шо там воблу дають»…
Трохи більше десятиліття тому вся Україна «насолоджувалася» неповторним політичним суржиком прем’єр-міністра країни Миколи Азарова. Він прославився тим, що у своїх промовах імітував українську мову, просто замінюючи голосні звуки «о» та «а» в російській мові на український звук «i». Уже на першому ж засіданні Кабінету Міністрів він показав свою «адпавидальнасть» і «ришучесть»: «Який же порядок может буты в крайине, кали у премйэр-министра неисправный службовий автомобиль?»
Ще більшу славу Миколі Яновичу принесла фраза про знаменитих і загадкових «кровосисив»: «Цэй закон створювал идэальные условия для небачэной корупцийи. В країнє сформировался цилый прошарок кровосисив бюджетных коштив». («прошарок» – це від російського «прослойка»).
Тоді навіть сайт створили – «Азиривка», на якому гумористи правильну українську мову перекладали на «високохудожні» та смішні шедеври, дуже точно наслідуючи мовлення нездатного до поліглотства політика.
Мова вулиць і площ формувалася під впливом різних чинників – побутових, етнічних і політичних. Народи, які живуть по сусідству, споконвіку спілкуються між собою, торгують, рідняться одне з одним, взаємно збагачуючи свій лексикон. Яскравим прикладом такого формування мови можна вважати одеський суржик – гримучу суміш багатьох, далеко неспоріднених мов – російської, ідишу, української, румунської, грецької та навіть італійської.
Не менш колоритний інший суржик – львівська «гавара», регіональна говірка, поширена серед жителів Львова. У ній змішані українська, російська, польська, німецька, угорська та чеська мови. А на сході та південному сході України поширена балачка – діалект донських і кубанських козаків. При цьому свою назву він отримав уже після розпаду Радянського Союзу.
В Україні є приклади й того, коли діалект, який тривалий час вважався суржиком, отримував легітимний статус мови. Так сталося з русинською. Вона поширена на Закарпатті, де проживає близько 800 тисяч русинів. У 2012 році, коли було ухвалено Закон України «Про засади державної мовної політики», русинську мову було офіційно проголошено мовою національної меншини. Автономію заслужила і гуцульська говірка. Нагадаємо, що гуцули – це етнографічна група українців, яка проживає в Карпатах. Словник діалектизмів і художньої мови цієї групи розроблявся і складався філологами Прикарпатського національного університету (м. Івано-Франківськ).
Хочу процитувати вам епітафію, яку я прочитав на кладовищі в селі Довга Пристань Первомайського району Миколаївської області: «Так рано ти покинув нас. І радость і счастя забрав ти з собою. Прости дорогий і любимий ти наш, що не смогли ми тебе вберегти і бути з тобою. З глубокою грустю, мама, папа, жінка, син, дочка, сестра і бабка» (стиль, орфографію та пунктуацію збережено).
Не можу не навести приклади суржику, характерні для нашої місцевості – Придністров’я: він робить (потрібно говорити – «працює»); він курить («палить»); пішла в магазин («пішла до магазину»); а іменно («а саме»); голольод («ожеледиця»); до цих пір («досі»); завидувати («заздрити»); обіжати («ображати»); обув («взуття»); побритися («поголитися»); як діла? («як справи?»); скіки тобі год? («скільки тобі років?»); я трошки опоздаю («трохи запізнюсь»).
Одного разу я купував гіркий перець на базарі. Запитую у продавщиці, на вигляд – справжньої українки: «А ваш перец злой?» Вона відповідає: «Не то шо злой – самашечий! Просто капець». Варто зауважити, що «капець» – це універсальне слово, спектр застосування якого від вираження крайнього ступеня захоплення (капець як круто) до крайнього ступеня розчарування (все, тепер нам капець).
Один мій знайомий розповідає, що його бабуся застосовує у своїй мові дуже своєрідну, якусь осучаснену форму суржику: чобітки, які вона носила давним-давно, у повоєнні роки, бабуся називає «чоботи», тоді як аналогічне взуття, яке тепер носять її молоді онучки, це для неї – «сапоги»; свою давно померлу бабусю вона, згадуючи, називає «бабуся», тоді як себе стосовно до онуків – «бабушка»; коли говорить про прання вручну (в тазику, в Дністрі), бабуся вживає українське літературне дієслово «прати», але коли мова йде про пральну машинку, використовує російське – «стирать»; слово «неділя» вона часто вживає і в значенні дня тижня – «неділя», і в значенні семи днів (седмиці) – «неделя»; а слово «час» використовує і як «час», і як «година».
Деякі слова поширені лише завдяки суржику. Наприклад, слово «заместо» вживалося б набагато рідше, якби воно не було середнім між українським словом «замість» і російським «вместо». Те ж саме можна сказати про слово «шо», яке відповідає російському «что» і українському «що». А слова «шо-то» і «шось», відповідають російському слову «что-то» і українському «щось». Наприклад: «Она мне заместо матери»; «Шо ты сейчас делаешь?»; «Шо-то не знаю, будем учить эту тему чи нет»; «Шось я не пойму, ты будешь платить или как?»
Не можу не сказати, що словом «суржик» також іменувалися діти різномовних (російсько-українських) батьків. Природно, в дитячому віці вони розмовляли сумішшю цих мов, тому часто піддавалися глузуванням, але знали обидві мови. Під час отримання паспорта в Радянському Союзі їм можна було обрати одну, будь-яку з цих двох національностей.
Звідки що береться
Часто люди плутають поняття «діалект» і «суржик», і це не дивно, оскільки, щоб їх розрізняти, потрібно хоча б трохи цікавитися мовознавством. Якщо суржик – штучне поєднання в одному слові елементів слів з кількох мов, що є великою помилкою, то з діалектом усе складніше – діалектизмами називаються слова, які характерні для певної території. Діалектні слова не заведено використовувати в офіційно-діловому та науковому стилі мови.
Найкумедніші слова-суржики
У різних регіонах слова-покручі використовуються різні, оскільки їхнє утворення досить хаотичне. Інколи ці слова використовують спеціально у творчості, щоб створити певний комічний ефект або краще розкрити характер героїв.
Досить кумедний, наприклад, вінницький суржик. Серед людей похилого віку, які їхали з Вінницької області в Київ, лунала фраза «треба переходити на руську». У цій фразі суржикове слово «руська» – і не російська, як правильно говорити українською, і не «русский», як це нормативно російською мовою. Крім того, в цьому регіоні можна почути такі слова-суржики: «розпісаніє» (правильно – розклад); «попробувати» (спробувати); «кстаті» (до речі).
Дуже цікаві суржикові слова зустрічаються у Харківській та Хмельницькій областях. Зокрема, хмельницький суржик ось такий: «вообще» (взагалі), «кароче» (коротше), «фсьо равно» (байдуже), «толкучка» (натовп) і «не тіряємося» (не губимося).
Часто цікавляться тим, чи слово «балакати» є суржиком. Так от, варто знати, що згідно зі Словником української мови, це слово абсолютно нормативне. «Балакати» означає те ж саме, що «розмовляти».
Олександр ПЕТРЕНКО.
