З азвичай такі події бувають восени. Зерно вже в засіках, овочі та фрукти на зиму заготовані, домашня худоба принесла приплід і видно, який урожай дадуть пізні культури. У людей, чиє життя нерозривно пов’язане з повсякденною селянською працею, з’являється і час, і настрій для свята.
Утім, є в нашому краї населені пункти, які відзначають храмові дні навесні. Церкви в них освячені на честь Великодніх свят. На Кам’янщині щорічний цикл розпочинає Катеринівка. Храмове свято тут припадає на Вознесіння Господнє.
Село газифіковане, забезпечене питною водою, сучасними видами зв’язку. Діють у Катеринівці всі установи соціальної сфери: фельдшерсько-акушерський пункт, школа, дитячий садок, Будинок культури. Магазини, ощадкаса, відділення зв’язку надають населенню послуги за своїм профілем. Село постійно оновлюється та упорядковується. Його розвиток – заслуга мешканців, які щиро люблять свою Батьківщину й віддані їй. Про деяких із них – працьовитих і талановитих, які є прикладом для земляків – розповімо сьогодні читачам.
Сцена, що об’єднує покоління
День села мешканці Катеринівки та їхні гості за традицією відзначають у Будинку культури. Споруда, де дбайливо зберігаються народні традиції та розкриваються нові таланти, була побудована трудівниками місцевого колгоспу й урочисто відкрита навесні 1961 року. Відтоді вона стала центром тяжіння для селян різного віку.
На сьогодні у БК діють 4 клуби за інтересами. З вокальними колективами – дитячим і дорослим – працює художній керівник Петро Іванович, а з юними декламаторами, що відвідують гурток художнього слова, й учасниками сімейної студії «Затишок» – Тетяна Леонідівна, яка очолює заклад культури.
Вони не тільки творчий, а і сімейний тандем. Разом уже півстоліття, з тієї самої хвилини, коли молодий учасник естрадного колективу П. Ломака побачив серед дівчат, що причепурилися для танцювального вечора, статну красуню Т. Крайнову. Познайомилися, розговорилися і з радістю знайшли спільне захоплення, яке зародилося в родинах (де кожен наспівував за роботою, а застілля перетворювалися на справжні концерти) і розвинулося у шкільні роки. Обоє були учасниками хору, а Петро ще й на баритоні грав у духовому оркестрі. Не розлучався з цим музичним інструментом і під час армійської служби. У той час освоїв і гітару…
Роботі в галузі культури Петро Іванович присвятив 40 років. Стаж Тетяни Леонідівни менший, зате вона почала відразу з посади директора. У той час подружжя працювало у скрутних умовах: будівля вже кілька десятиліть не ремонтувалася, у ній не було опалення. Проте життя в БК вирувало. Репетирували діти й дорослі, проводилися концерти та культурно-масові заходи, а на дискотеки до Катеринівки приїжджала молодь не тільки з навколишніх сіл, а і з райцентру.
Саме в цей період Ломаки створили вокальний колектив, завдяки якому добра слава про сільські таланти рознеслася теренами всього Придністров’я. Ансамбль «Черемушка» з українськими та російськими піснями – ліричними та жартівливими – охоче виїжджав у різні села та міста на різноманітні заходи й так полюбився глядачам, що незабаром став отримувати запрошення на республіканські фестивалі. На добре відомому нашим читачам «Пшеничному перевеслі» колектив був удостоєний гран-прі; а на міжнародному конкурсі української пісні, що проходив у Вінницькій області, посів 2 місце. У 2018 році самодіяльний ансамбль здобув звання народного.
Особливе місце в репертуарі «Черемушки» відвели козацьким пісням.
«Старовинні твори, що оспівують любов до Вітчизни та до свого народу, воїнську доблесть і честь, у нашому роді лунали завжди. Мій дід був козаком, – розповів Петро Іванович. – Коли в Придністров’ї розпочалося відродження козацтва, наша родина не могла залишатися осторонь. Почали популяризувати народні та сучасні пісні, виступати з ними на різних заходах. Згодом ансамбль став постійним учасником фестивалів під проводом Чорноморського козацького війська».
Важко уявити без цього самобутнього колективу і проект KAMENKA FEST+, і багато інших заходів, спрямованих на популяризацію туризму. У наймальовничіших куточках Кам’янщини виступають катеринівські вокалісти, додаючи до багатогранної симфонії мов, народних костюмів, звичаїв і традицій неповторний козацький колорит.
Сімейний тандем талановитого музиканта та успішного керівника відіграв вирішальну роль у тому, що сільський БК був відреставрований та оснащений новим музичним обладнанням за програмою Фонду капітальних вкладень.
«Ми на різних рівнях ділилися тривогою, що будівля руйнується, і от під час чергового візиту на Кам’янщину до нашого Будинку культури завітав Президент Вадим Красносельський. Подивився, в яких умовах репетируємо, уважно вислухав… Після цього, нарешті, були розпочаті ремонтні роботи. За кілька років осередок культури перетворився: нині тут тепло та затишно, є сучасна апаратура, встановлені зручні крісла для глядачів, упорядкований двір. У таких умовах і робота добре йде», – зізналася Тетяна Леонідівна.
Подружжя активно працює з сільською молоддю. Як колись їх самих помітили досвідчені наставники, так нині вони шукають і знаходять талановитих школярів, залучають їх до художньої самодіяльності, допомагають творчому зростанню. Вже зробили крок з ансамблю «Черемушка» у доросле життя випускниці Надія Свинобой та Олександра Просяна. Надя закінчила інститут мистецтв і зараз керує вокальним гуртком у Тернівці, Саша – студентка вишу. А до «Черемушки» перейшли з юнацького ансамблю «Посмішка» Денис Усов, Аліна Датій та Катруся Шутка. На початку травня вони успішно дебютували на IX Республіканському дитячому фестивалі козацької культури.
А в День села дорослі та юні артисти на рідній сцені, яка вже 65 років об’єднує мешканців Катеринівки, дали для земляків яскравий і душевний святковий концерт.
Провідники у майбуття
За традицією один із номерів для сільського свята готує колектив дитячого садка. Цього дня вихованці вперше виступали на величезній, за їхніми мірками, сцені перед заповненим глядачами залом. Хвилювалися, як пройде танцювальний дебют, не тільки малюки, а й їхні батьки, вихователі.
«Протягом року ми проводимо багато заходів до традиційних свят, проводжаємо зиму на Масляну та зустрічаємо весну з Мерцішором. Часто подорожуємо казковими стежками, але всі ранки проходять у дитсадку. Сьогодні – зовсім інший рівень заходу», – поділилася емоціями завідувач Людмила Заболотна.
У неї 30-річний педагогічний досвід, майже третина з нього – на чолі колективу, який піклується про найменших мешканців села, виховує їх, формує перші навички та знання, допомагає осягати великий світ. У дитячому садку закладається той фундамент, на якому надалі зростатиме особистість. Тут малюкам читають дивовижні казки, разом із ними малюють і ліплять, їх вчать не тільки буквам і цифрам. Головне – навчають доброзичливо ставитися одне до одного, піклуватися про домашніх улюбленців, берегти іграшки, словом –
правильно поводитися у суспільстві.
Сільський дитсадок – немов велика родина, і в цьому його відмінність від міських дошкільних закладів. У Катеринівці всього дві різновікові групи, які відвідують понад два десятки дітей. Як і в сім’ї, старші тут із ранніх років вчаться піклуватися про малюків: допомагають їм одягнутися й озутися, діляться іграшками, розповідають цікаві історії.
Ще одна особливість малокомплектного дитсадка – вихователі проводять заняття практично в індивідуальному форматі. Адже програма в дошкільному закладі побудована з суворим урахуванням вікових особливостей. Чим дитина старша, тим довше триває заняття; від простої гри вихователь переходить до навчання, поступово ускладнюючи завдання. І якщо в групі зібрані діти від 4 до 7 років, завдання щодо їх гармонійного розвитку ускладнюється. Для кожного віку проводяться свої заняття, в яких задіяні три педагоги. Ще два вихователі відповідають за розвиток малюків до 4 років.
Життя вирує повсюдно: у групах розвивають мовлення та рахують іграшки, в ізостудії вже підготовлені фарби та пензлики, у спортивному залі галасливо проходять рухливі ігри, а в музичному готуються до Дня захисту дітей. Саме тут відбувається більшість свят. Діти співають, танцюють, розповідають вірші та беруть участь у сценках. Кожен може проявити свій талант.
У Катеринівському дитсадку є краєзнавчий куточок, присвячений рідному селу та нашій республіці. Тут малюки у доступній для них формі дізнаються про минуле, можуть у буквальному сенсі доторкнутися до споконвічних придністровських традицій: приміряти народні костюми, помилуватися візерунками на вишитих рушниках і домотканих килимках, дізнатися назву старовинного посуду та призначення домашнього начиння. Барвиста й цікава експозиція створена вихователями за участю батьків.
Сім’ї дітей, які ходять до садочка, завжди готові допомогти колективу. Потрібні костюми до ранку – мами й бабусі кроять, шиють, майструють. Час оновити інтер’єр у групах або облаштувати ігрові майданчики – за справу беруться батьки. Кожна сім’я розуміє: у складній економічній ситуації, у якій опинилася наша республіка, тільки спільно можна створити належні умови для розвитку дітей.
Саму будівлю років десять тому реконструювали теж усією громадою. Розробили проект і виграли грант, завдяки якому оновили все: від даху до електропроводки. Замінили підлогу в групах, а старі вікна – на склопакети. Привели до ладу всі приміщення. Обладнали відповідно до вимог часу харчоблок і санвузли. У роботах брали участь члени невеликого колективу та мешканці Катеринівки, які добре розуміють: дошкільний заклад – це не просто місце, де доглядають за малюками, а найважливіший елемент розвитку села. Адже якщо в населеному пункті немає садочка, тут не затримаються молоді сім’ї, які усвідомлюють важливість якісної підготовки дітей до школи.
У Катеринівці всі вихователі – професіонали та справжні ентузіасти. Вони уважні до кожної дитини, за допомогою розвивальних ігор та розважальних занять учать своїх вихованців спілкуватися з оточенням і впевненіше крокувати життям.
Серед найдосвідченіших наставниць – Людмила Ляшко. Катеринівському дитсадку вона присвятила 35 років. Зізналася, що професію обрала ще в дошкільному віці – і зовсім не тому, що всією душею прагнула в садочок.
«Наша вихователька була компетентним і обізнаним професіоналом, але вельми суворою людиною. Вона вчила нас бути дисциплінованими та відповідальними. А мені хотілося, щоб хтось по-материнськи обійняв рано-вранці, коли батьки привели до групи; погладив по голові, якщо не вдалася саморобка, та підбадьорив: мовляв, наступного разу вийде, – поділилася дитячими спогадами Людмила Володимирівна. – І я вирішила, що буду саме таким вихователем, який не над дитиною, а нарівні з нею. Ми разом робимо відкриття на заняттях, створюємо аплікації та читаємо цікаві книжки, граємо в ляльки й спостерігаємо під час прогулянок за змінами природи, бігаємо на ігровому майданчику й ганяємо м’ячик».
Ми зустрілися з вихователькою в її групі. Вона справді сиділа серед десятка своїх вихованців на килимі й допомагала створювати казковий світ: хатиночки з кубиків, поміж ними кудись поспішали машинки, а м’які іграшки жили за законами добра. На стінах – малюнки дітей, на поличках – саморобки, ідеї яких з’явилися на заняттях. Увечері прийдуть батьки, і Людмила Володимирівна обов’язково покаже їм найкраще з того, що сьогодні зробили діти, розповість про досягнення та маленькі перемоги кожного. Довірливі та доброзичливі стосунки з родинами вихованців вона вважає такою ж важливою складовою успіху, як любов до малюків і прагнення до вдосконалення педагогічної майстерності.
Нещодавно багаторічна сумлінна праця та високий професіоналізм Л. Ляшко, її відданість обраній справі були відзначені Грамотою Президента. Вітали виховательку з заслуженою нагородою чимало односельців: і ті, хто сьогодні приводить до садочка дітей, і ті, кому колись саме Людмила Володимирівна дала перші важливі уроки доброти, дружби та любові до своєї Батьківщини.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.