Михайло Ларіонов – російський художник, теоретик мистецтва, сценограф, один з основоположників російського авангарду, народився в Тирасполі 3 червня 1881 року. Його називали «людиною-оркестром», адже у своїй бурхливій діяльності він поєднував усе, що його захоплювало й надихало.
Водночас варто зазначити, що рідний Тирасполь відіграв важливу роль у творчому становленні художника. Саме тираспольські серії та цикли його картин, наділені особливою енергетикою, здобули визнання широкої аудиторії.
Михайло Ларіонов писав те, що його оточувало: людей, природу, повсякденне життя провінційного містечка. Йому було притаманне особливе й досконале чуття кольору, яке він застосував, створивши новий напрям у живописі – лучизм. Його суть ґрунтувалася на ідеї зображення не самих предметів, а променів світла, що від них відбиваються та перетинаються у просторі. Володимир Маяковський назвав лучизм кубістичним тлумаченням імпресіонізму. Можна сказати, що променями своєї неординарної творчості цей уродженець Тирасполя осяяв світ мистецтва.
Пристрасть до експериментів стала основою його прагнення до епатажності. Про це свідчать навіть назви створених ним художніх об’єднань – «Бубновий валет» і «Ослиний хвіст». Його творчі шукання змінювалися під впливом життєвих подій. Після поранення під час Першої світової війни Ларіонов разом із дружиною, художницею Наталією Гончаровою, виїхав до Франції. Там він створював декорації та костюми для балетних постановок Сергія Дягілєва, а їхній авангардний сценічний дизайн став своєрідною візитівкою дягілєвських балетів.
У Тирасполі одна з вулиць названа на честь видатного художника. До 135-річчя від дня його народження, у 2016 році, на цій вулиці встановили пам’ятний знак – гранітний камінь із написом: «Вулиця названа на честь основоположника російського авангарду, художника зі світовим ім’ям Михайла Федоровича Ларіонова (1881–1964). Уродженець Тирасполя, він прославив ім’я нашого міста далеко за його межами». Нині поруч із пам’ятним знаком облаштовано затишний сквер, що є улюбленим місцем відпочинку містян.
Напередодні 145-річчя від дня народження художника в Музеї образотворчого мистецтва Тирасполя відкрилася виставка репродукцій його картин. В експозиції представлено близько 20 сюжетів, які відображають різні періоди творчості Михайла Ларіонова – від раннього імпресіонізму 1902–1906 років до примітивізму та лучизму. На жаль, у Придністров’ї не збереглося жодної оригінальної роботи митця. Його картини нині зберігаються у провідних музеях світу, зокрема в Третьяковській галереї, Галереї Тейт, Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, Центрі Помпіду в Парижі, а також у приватних колекціях. Виставка наочно демонструє, як світло, колір і південний колорит рідного міста перетворилися на унікальний «лучизм», що підкорив світові столиці мистецтв.
Саме в Тирасполі на Михайла Ларіонова значний вплив справив так званий «вивісковий» стиль провінційних ремісників. Він був пов’язаний із вивісками, що прикрашали трактири, перукарні, магазини та крамнички повітового містечка. Значною мірою саме вони сприяли відходу художника від уже класичного імпресіонізму до сміливого й суперечливого примітивізму.
«Хіба наша вулиця, прикрашена вивісками, не є музеєм вивісок? – міркував Ларіонов про народну творчість. – Коли їх знищать і замінять друкованими плакатами, буде втрачено найграндіозніший музей у світі. Треба вчитися у творців вивісок, а не у пихатих академіків».
До еміграції з Росії після Жовтневої революції Михайло Ларіонов щоліта на три-чотири місяці приїжджав на південь, до Тирасполя. Уже в еміграції, переглядаючи свої тираспольські етюди, художник із сумною ніжністю згадував сад, на який дивився з вікон бабусиного будинку:
«У цих вікнах відбивалися останні кольори вечірнього неба, що згасало, і потемнілі гілки акацій, вишень, абрикосів. Вони погойдувалися від легкого подиху вечірнього вітерця, і мені ставало також безмежно сумно – дивитися у ці вікна, проводжаючи день, що минає. Не знаю, може, в тому будинку тепер немає вікон, давно вже немає, і самого будинку немає, і мені ніколи не побачити все це знову. Але вони мені сняться, нечасто, але сняться».
Після еміграції Михайло Ларіонов більше ніколи не повертався до Тирасполя.
Він помер у 1964 році і похований на кладовищі Іврі-сюр-Сен, у передмісті Парижа, поруч із дружиною Наталією Гончаровою. Їхні могили нині включені до переліку місць поховання, що мають важливе історико-меморіальне значення для Росії.
Віктор РОМАНЮК.
Фото upload.wikimedia.org