Учора в Придністров’ї був скорботний день. Минуло 34 роки від підступного віроломного нападу на мирні Бендери, де школярі готувалися до випускних вечорів. На захист міста стали всі. Серед них був і оператор місцевого телебачення Валерій Воздвиженський. Він воював не зі зброєю в руках, а з телекамерою на плечі. Так і загинув, захищаючи правду.
Нинішнього року Валерію виповнилося б 70 років, а прожив він лише 36. Він загинув у розквіті життєвих і творчих сил, сповна виконавши службовий та громадянський обов’язок. Його прізвище Бендерська трагедія вписала до скорботного мартирологу одним із перших.
А починалося для нього все звично для радянського часу, як, загалом, у всіх: школа, ще одна школа, цього разу армійської мужності та братерства. Після закінчення дійсної військової служби працював водієм на швейній фабриці, потім – слюсарем у майстерні з ремонту автомобілів. Паралельно захоплювався аматорською кіно- та відеозйомкою, що й визначило в подальшому його творчу долю.
Наприкінці 80-х він був серед ентузіастів, які з нуля створювали в Бендерах міське кабельне телебачення. Відповідних фахівців тоді не було, тож Валерій став одночасно і телеоператором, і журналістом. Досвіду набирався у російських колег, а вже навесні 92-го знімав наших захисників на позиціях у Дубоссарах та навколишніх селах. Його репортажі про бойові будні ополченців, козаків, гвардійців виходили на провідних телеканалах Росії, а знятий ним відеоряд використовували редакції світових ЗМІ. Таким способом мільйони телеглядачів дізнавалися про те, що відбувалося у Придністров’ї.
19 червня 1992 року стало останнім днем його життя. Загальновідомо, що прологом до запеклої битви за Бендери в ті спекотні червневі дні вважається перестрілка, що зав’язалася між співробітниками відділу молдовської поліції та гвардійцями, які прибули на допомогу товаришам, заарештованим поліцейськими, коли вони забирали з місцевої друкарні надруковану продукцію. Це й стало приводом для масованого вторгнення в місто регулярних підрозділів національної армії Молдови.
Перші епізоди бойових зіткнень спробував зняти на камеру оператор БТБ Воздвиженський. Він попрямував на вулицю Пушкіна, в район, де розташовані центральна міська бібліотека та друкарня. Очевидці тих страшних подій згадують, як Валерій вибіг із камерою в руках і на перехресті вулиць Пушкіна та Московської, буквально за кілька миттєвостей, був уражений кулею, що влучила в серце. Адже він був беззбройним і тільки хотів зафіксувати та показати людям об’єктивну картину тих трагічних подій. За «зброю» він обрав неупереджену камеру, але за перші кадри Бендерської трагедії заплатив власним життям.
В одному з інтерв’ю сестра Валерія Наталія згадувала:
«Коли брат їздив у Кочієри, де точилися бойові дії, а повертаючись, розповідав матері, що він там бачив і знімав, вона благала його більше туди не їздити, тому що це небезпечно. А він відповідав: «Як це я не поїду? Якщо не я, то хто?». У день, коли він загинув, його не було на роботі. Просто йому сказали, що поліція стріляє, і він одразу схопив камеру й побіг знімати. Мама не пережила смерті сина, померла одразу після нього, а через місяць слідом за нею пішов і батько».
На місці загибелі Валерія Юрійовича 1997 року вдячні нащадки встановили пам’ятну плиту. На ній викарбувано: «Валерій Воздвиженський, телеоператор-журналіст. Телерепортаж про Бендерську трагедію не був закінчений… Тут обірвалося його життя 19 червня 1992 р.». Неподалік від місця загибелі, навпроти Бендерської друкарні, також влаштований сквер, названий на його честь. Щороку 19 червня мешканці Бендер віддають шану талановитому тележурналісту, чесному та вірному другу.
«Він віддав своє життя за правду» – так говорять про земляка бендерчани.
P.S. «Нагородити Воздвиженського Валерія Юрійовича медаллю «Захиснику Придністров’я» (посмертно)» (З Указу Президента ПМР).
Андрій ТИРАСПОЛЬСЬКИЙ.
Фото bendery.tv