Випускниця МДУ, дипломований історик, яка не спостерігає за історією збоку, а залишається серед тих, хто її творить; лектор, що розповідає студентам про зародження і становлення придністровської державності не опосередковано, а від першої особи, як безпосередня учасниця подій; державний діяч, яка обіймала посаду заступника Голови Верховної Ради першого скликання, а нині служить інтересам республіки як державний радник Президента. Це тільки деякі штрихи до політичного портрета Анни Волкової, яка цього тижня відзначила знаменний ювілей.
Присутність жінок у державних органах влади сьогодні не є чимось надзвичайним. Зовсім іншою була ситуація наприкінці 80-х років минулого століття, коли мешканці Придністров’я лише розпочали боротьбу за рівність, власну гідність і право розмовляти рідною мовою. Такі складні, суперечливі, переломні часи найяскравіше розкривають сутність кожної людини, висувають в авангард людей небайдужих і активних, трибунів, справжніх лідерів із гущі народу, а не тих, кого призначають у високих чиновницьких кабінетах.
Такий шлях на переломі епох чекав і на тираспольчанку, громадську діячку, активістку, депутата місцевої Ради та парламенту Молдавії Анну Волкову, яка опинилася у самому вирі доленосних для майбутнього Придністров’я подій. Вона однією з перших розпізнала поразницьку політику, яку проводило тодішнє радянське керівництво на чолі з першим президентом СРСР Михайлом Горбачовим. За поширення листівок, що викривали ці дії, КДБ Молдавії порушив проти Анни Захарівни кримінальну справу.
Нині її ім’я згадується в підручниках історії, фотографії посідають заслужене місце серед музейних експонатів, вона веде активну діяльність на державній арені. Під прізвищем Волкової вийшли численні видання з історії ПМР, зокрема і книга про сім придністровських референдумів. Анна Захарівна знала, про що писала, оскільки була серед тих сміливих і рішучих організаторів найперших референдумів, які вирізнялися високою громадянською мужністю. Причому перших не лише в придністровській, а й у радянській історії.
Не менш важливе місце в придністровській історії належить з’їздам депутатів усіх рівнів. На першому, що відбувся в Парканах, було закладено фундамент майбутньої державності.
Згадуючи ті часи, в одному з минулих інтерв’ю Анна Захарівна зазначала:
«Проголосити республіку на першому з’їзді означало б «бігти попереду паровоза», тобто забігати наперед, оскільки очікувалося ухвалення Декларації про суверенітет Молдови. Її прийняли 23 червня, а паралельно фігурував ще один документ, у якому йшлося про пакт Ріббентропа-Молотова та його наслідки для Бессарабії. У ньому чорним по білому було написано: визнати незаконним утворення Молдавської РСР 2 серпня 1940 р. Отже, фактично нас виштовхнули з Молдавської РСР. Саме на цій підставі вже можна було говорити про підготовку другого з’їзду».
Анна Волкова увійшла до складу організаційного комітету з його проведення. Їй належить авторство політичної доповіді, представленої на з’їзді, який проголосив придністровську державність. А скільки ще таких доленосних моментів було в політичній біографії ювілярки… У найскладніший для республіки період збройного конфлікту Анна Захарівна була обрана заступником Голови Верховної Ради, разом із колегами-однодумцями відстоювала незалежність Придністров’я, продовжуючи створювати законодавчу базу нової держави. Та яку б посаду на державній службі не обіймала Волкова, вона завжди прагнула до наукової роботи. Вивчення історії – її давня й незмінна пристрасть.
Показово, що слідами матері пішла й донька, Марія Заложкова, яка є молодим науковцем, старшим викладачем історії факультету державного управління та соціально-гуманітарних наук ПДУ, співавтором низки видань, написаних разом із мамою, зокрема нещодавно презентованої другої книги другого тому «Історії Придністров’я».
Так зберігаються сімейні традиції, так складаються династії, так у дітях продовжуються справи батьків.
Анна ВОЛКОВА, депутат Верховної Ради першого скликання.
«Переоцінити значення референдумів для Придністров’я неможливо. Якщо говорити про перші з них, то це, по суті, був інструмент створення нашої держави. Я впевнена, що тоді було визначено правильний шлях. Дії обранців народу ґрунтувалися на народній волі та випливали з неї. У спеціальній агітації не було потреби – за республіку проголосувало понад 90 % громадян».
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото з архіву автора.