Тема, що викликає занепокоєння в усі часи: взаємостосунки між дітьми та батьками. Змінюються покоління, суспільство, умови життя, та одна проблема вперто не втрачає своєї актуальності – звичка дорослих порівнювати власну дитину з іншими.
Варто зауважити, що таке порівняння аніскільки не мотивує, а змушує юну особистість відчувати, що вона недостатньо хороша. Батьки повинні усвідомити, що кожен малюк унікальний і розвивається у своєму особливому, закладеному природою темпі.
Доводилося бути свідком такої сцени. Син, отримавши за контрольну роботу «трійку», запитував розгнівану маму, яка зустрічала його зі школи: «А якби я отримав «п’ять», то ти б мене любила?»
Мати смикала його за руку і сичала сердито: «Ти спочатку отримай, а потім будемо про любов говорити. Бачиш, Анжела має п’ятірки за всі контрольні. А вона дівчинка. Тому ти, як майбутній мужчина, повинен бути у всьому кращий. От розповім таткові, нехай з тобою ввечері поговорить. Матимеш тоді «на горіхи»».
Ставши свідком такої «виховної роботи», подумала, що це хлопченя вже зі страхом іде додому. Воно боїться тата, знаючи, що той може покарати. І як це впливає на його нервову систему, на психіку. І чи люблять його батьки за саме його існування? Невже любити можна зо щось, а не тому, що ти син або донечка, а твої рідні – просто твої батьки, які дали тобі життя.
Дуже жаль стало того хлопчика. Таких прикладів – сотні. Хтось кращий, а ти ніхто, і звати тебе ніяк.
Так у дитини починає руйнуватися самоідентичність. Вона перестає розуміти, хто вона, що їй подобається, у чому її сила. Тож замість розвитку своїх талантів така дитина витрачає сили на гонитву за чужими досягненнями.
У неї зростає тривожність, може виникнути хронічний стрес, страх не відповідати чужим стандартам, які так подобаються її батькам.
Зникає внутрішня мотивація: інтерес до навчання, творчості, спорту гасне, на зміну приходить бажання просто бути не гіршим за інших, щоб уникнути докору або отримати похвалу. Зникає радість від самого процесу.
Порівняння з братами, сестрами чи друзями призводить до того, що дитина починає їм заздрити та ревнувати до батьків. Це прямий шлях до конфліктів та відчуття, що за батьківську любов та увагу треба конкурувати.
Таку модель поведінки він перенесе і у доросле життя, та завжди порівнюватиме себе з колегами, друзями, партнерами.
Дитині, якій постійно говорили: «Подивися на Микиту, бачиш, як у нього все добре?» або «Лілічка ніколи не завдає батькам клопоту, тобі варто вчитися у неї», у дорослому житті буває досить складно.
Той, кого морально нещадно знищували в дитячі роки постійно шукає зовнішні орієнтири замість того, щоб довіряти собі, оцінює себе, виходячи з того, що роблять інші. Він перевіряє, чого досягли його однолітки у кар’єрі, у стосунках, доходах, у фізичній формі, і відчуває дискомфорт, якщо відстає від них.
ЗВЕРНЕННЯ ДО БАТЬКІВ
Порівнюйте дитину з нею самою з минулого: «Подивися, наскільки акуратніше ти став писати літери, ніж місяць тому» або: «Минулого разу це завдання далося тобі складніше, а зараз ти виконав його швидше». Наочний прогрес зміцнює віру у свої сили.
Звертайте увагу на факти та свої почуття. Замість: «У всіх чисті зошити, а у тебе там суцільний бруд» скажіть: «Я бачу тут багато помилок. Давай подумаємо, як зробити акуратніше». Це конструктивно.
Психолог Людмила Строянецька радить: «Існує багато якостей, за які чомусь не прийнято хвалити дітей. Однак їх варто зауважувати, фіксувати на них увагу. Це, наприклад, почуття гумору, доброта, уміння помічати деталі, любов до тварин. Усе це дуже цінні та важливі чесноти, риси характеру».
Завдання батьків – не виростити дитину «кращу, ніж усі», а допомогти їй сформувати адекватну самооцінку, тобто знати свої особливості, приймати свої слабкості та вміти радіти власним успіхам. Відмовтеся від порівнянь – це буде вагомим внеском у психологічний добробут вашої дитини на все життя. Довіра і безумовне прийняття – набагато потужніший двигун для розвитку, ніж страх виявитися гіршим за інших.
Марія БІЛОЦЬКА.
Фото istockphoto.com