У нашій невеликій багатонаціональній республіці, де мирно співіснують представники понад сімдесяти національностей, чимало інтернаціональних сімей, створених на засадах поваги до традицій, любові, довіри та вірності.
Про сімейні цінності та стосунки ми поспілкувалися з Людмилою Строянецькою – психологом із понад двадцятирічним досвідом роботи.
Людмило Григорівно, Ви знаєте, що нинішній рік, як і попередній, оголошено Роком придністровського народу. Народ – це насамперед люди, об’єднані спільною історією, територією, мовою, культурою і традиціями. Важливу роль у збереженні цих цінностей відіграє сім’я, адже саме тут передаються традиції з покоління в покоління, формується світогляд людини, виховуються повага і толерантність. У здоровій родині кожен її член почувається важливим і цінним, незалежно від національності. Адже без цих складових не може існувати міцна сім’я, а відтак руйнується й фундамент, на якому тримається держава.
– Дійсно, мені доводиться часто зустрічатися з представниками таких сімей, де чоловік і жінка вийшли з родинного кола, що трималося на традиціях своїх предків. Це люди з різними звичками, поглядами на життя, різних уподобань, що складалися роками. Вони закохалися, одружилися, а за певний проміжок часу виявилося, що у подружжя абсолютно різні погляди. Причому на все, починаючи з якоїсь національної страви до святкування дня народження чи нового року.
Що Ви радите таким людям? Чи дослухаються вони до Ваших професійних настанов?
– До мене приходять і ті, що прожили у шлюбі рік-два, а були й такі, що після кількох десятків років спільного життя не могли без сторонньої допомоги знайти вихід із ситуації, яка створилася. Вони не можуть, або не хочуть зрозуміти, що головний секрет інтернаціональної сім’ї полягає в тому, щоб створити власні сімейні традиції, взявши найкраще з обох культур, замість того, щоб сліпо копіювати звички однієї з них. Звичайно, приходять ті, хто хоче зберегти сім’ю, не збирається розлучатися. І це не залежить від інтелекту чи розумових здібностей людей, вони просто зайшли у глухий кут і шукають допомоги, розради.
Можете навести приклад зі свого досвіду?
– Можу, звичайно. Був такий випадок: Марія К. звернулася до мене по психологічну допомогу, оскільки сама не могла справитися із ситуацією. Вона призналася, що взаєморозуміння з Робертом – її чоловіком, особливо розладналося, коли вони жили в одному будинку з її мамою. Це було невимовно важко. Доводилося постійно мирити любимих людей. Мамі не подобалося, що зять не «їхнього» роду-племені, не так поводиться, не підкорюється її правилам, тож чоловік почав говорити про розлучення. Вона його заспокоювала, бесідувала з мамою, але кожен виявляв свій характер.
Аж мами раптом не стало. Марія тяжко переживала втрату, віддалилася від Роберта, бо вважала його винним у всьому, попрікала сварками, які він влаштовував колись з її матусею. Він почав випивати. Зрештою, скандали подружжя дійшли до рукоприкладства, чоловік міг ударити її на очах у дитини. Жінка поділилася, що попри все продовжує його любити, їх багато що пов’язує, але так далі не може тривати. Тому прийшла за порадою, перш ніж прийняти остаточне рішення.
Я їй пояснила, що у стосунках з іншою людиною, хоч і важко, однак треба взяти на себе особисту відповідальність за допущені помилки та невиправдані очікування, оцінити свою роль як партнера. У житті в усьому є причинно-наслідковий зв’язок, який має свій початок. Поки ви намагаєтеся аналізувати події кількарічної давності та шукаєте привід для чергового докору, ваше майбутнє під великим питанням.
А ще порадила вести спокійні розмови, обговорювати все: від розподілу побутових обов’язків до виховання дитини. У різних культурах підходи до цього можуть кардинально відрізнятися. Не варто намагатися перевиховати партнера. А краще за все проявляти щирий інтерес до його мови, традицій, свят та національної кухні. Робити це треба було до заміжжя, але вже маємо те, що маємо.
Тому пояснила Марії, щоб вона, насамперед, змінилася сама. Вона любить чоловіка? Любить. Значить все можна виправити, поки є здатність чути іншу людину. Як часто ви чуєте когось, крім себе? Чи можете ви висловлюватися про свої бажання та потреби без докорів та звинувачень? Варто знайти в собі сили, щоб чесно зізнатися, що людина вам дорога і ви хочете зберегти сім’ю. І національність тут ні до чого.
Ви зустрічалися з цією парою після візиту Марії?
– Так. Я і з чоловіком її познайомилася. Вони до мене приходили регулярно на заняття вже удвох. Через півроку психологічних консультацій це вже була зовсім інша, повністю щаслива пара. Роберт розповів, що його дружина дуже змінилася, вони ніби знову поринули у той період своїх стосунків, що єднали їх перед весіллям. Вона помітно посвіжіла, почала дбати про чоловіка, хвалити та дякувати навіть за дрібниці. Урочисті та святкові події відзначали по черзі – раз за традиціями Роберта, другий – за традиціями Марії. Виявилося, що все вирішується просто.
Найцікавіше, що їм знову було про що говорити, безперервно, навіть уночі. Роберт відчув себе потрібним, його розуміли й поважали. Їхня дитина немов ожила, в неї світилися очі від щастя, і вже не було страху, що вона стане напівсиротою при живих батьках.
Для мене це було справжнім подарунком, я безмежно щаслива, що їхня сім’я збереглася, пара знайшла в собі сили вийти з глухого кута. Хтось може сказати, що пару врятував психолог, однак робота психолога не полягає в порятунку. Психолог – це та людина, яка може створити умови для серйозних відносин, коли до його порад дослухаються.
Ще один момент: психолог не має права ні за яких обставин розкривати комусь ваші таємниці. Я розповіла вам одну історію, але змінила імена, і не сказала, де саме вона відбулася.
Скажіть, будь ласка, чи звертаються до Вас по допомогу діти з неблагополучних сімей?
– Допомоги потребують усі діти. З неблагополучних сімей – особливо.
Я довгий час працювала шкільним психологом. Щоб поговорити з дитиною, яка відчуває дискомфорт у колективі чи вдома, треба терпіння, вміння вислухати та перейнятися її проблемами. Адже часто-густо діти приховують свої справжні почуття, стидаються про них говорити й через це страждають. З фахівцем підліток більш охоче піде на контакт, тому що в цьому віці думка «зі сторони» часто виявляється набагато вагомішою, ніж думка мами з татом. Психолог тоді зможе розвинути в учня навички соціальної адаптації та спілкування з оточенням.
Робота шкільного психолога подібна до айсберга – більша її частина прихована від сторонніх очей. Ставлення батьків до шкільних психологів не однозначне. «Коли ми навчалися у школі, ніяких психологів і близько не було, і нічого. А тепер узяли моду – не встигнеш слово мовити, одразу до психолога біжать», – обурюються одні. «Як добре, що у школі тепер є психологи, скількох проблем вони допомагають уникнути нам і нашим дітям. Жаль, що в нашому дитинстві такого не було», – радіють інші батьки.
Відчуваєте, в якій сім’ї дитині легше живеться? Звичайно, там, де батьки радіють будь-якому випадку, щоб у домі був лад, щоб зберегти й саму сім’ю, і психічне здоров’я дитини та взаєморозуміння з близькими. Зараз триває робота з дитячим булінгом. З цим явищем (цькуванням) треба боротися рішуче та комплексно, залучаючи дорослих і не ігноруючи ситуацію. Жертва не винна у тому, що відбувається.
Отже, сім’я – це не тільки і не стільки стосунки між чоловіком і дружиною, а, в першу чергу, між батьками та дітьми. Психолог рекомендує батькам працювати над собою, вибудовувати взаємини, а це завжди вимагає сил та готовності, але однозначно приведе вас до потрібного результату. Подолання навіть найважчих, на перший погляд, ситуацій можливо, якщо їх не ускладнювати. Фахівці завжди готові надати компетентну психологічну допомогу.
Сім’я – це саме той осередок, де формуються любов та повага, а дітям передаються традиції, вміння ладити одне з одним, зі своїм оточенням, із цілим світом.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.
Фото автора.