Велика Вітчизняна війна – це одна з найбільш значущих подій у світовій історії. Наш спільний обов’язок – зберегти пам’ять і правду про ті трагічні часи, про подвиг славного покоління переможців, яскравим прикладом якого є Володимир Громов. Цього тижня ветеран відзначив 100-річний ювілей.
ВШАНУВАННЯ ВЕТЕРАНА
У Палаці Республіки відбувся урочистий захід, присвячений цій славній даті. На свято Володимир Іванович прибув на спеціально оформленому автомобілі.
Зі святковою датою його привітали Президент Вадим Красносельський, Голова Верховної Ради Тетяна Залевська, заступник Голови Уряду Віталій Нягу.
Глава держави наголосив, що подвиг ветеранів залишається незаперечною істиною, попри спроби перегляду історії. Вадим Миколайович побажав ювіляру міцного здоров’я, бадьорості духу та нових зустрічей, наголосивши, що кожен прожитий день – це цінність і продовження життєвого подвигу.
Сам Володимир Іванович, залишаючись вірним своїй скромності, про воєнні роки говорить стримано, але водночас незмінно зберігає позитивний настрій. У розмові з Президентом ветеран з усмішкою зазначив, що дотримався своєї обіцянки – дожити до вікового ювілею.
Згідно з Указом Президента за визначні заслуги, а також за участь у патріотичному вихованні молоді Володимир Іванович Громов нагороджений орденом Суворова І ступеня.
ДЕЩО З БІОГРАФІЇ ЮВІЛЯРА
Народився Володимир Іванович 14 липня 1926 року в місті Стара Русса Новгородської області. До війни навчався в ремісничому училищі на електрика. Коли розпочалася війна, всіх «ремісників» евакуювали на Волгу в Горьківську область. П’ятнадцятирічний Володя працював у колгоспі й чекав, коли його призвуть на фронт. Через два роки прийшла повістка в армію, і хлопець потрапив на 2-й Прибалтійський (Ленінградський) фронт. Воював кулеметником уславленої 8-ї гвардійської Панфіловської дивізії.
Володимир Іванович згадує про свої перші місяці перебування в лавах Червоної Армії:
«Мене призвали на фронт у 17-річному віці восени 1943-го. У перші роки війни наші війська зазнавали великих втрат, і була потрібна підмога в живій силі. Упродовж місяця я перебував у Муромі в запасній бригаді, а потім мене відправили в діючу частину. На навчання дали три-чотири дні, а потім – у бій».
Перемогу він зустрів 8 травня 1945 року в Латвії. Серед нагород ветерана – два ордени Вітчизняної війни, орден Слави ІІІ ступеня.
По закінченні війни Володимир Іванович не демобілізувався. Він ще понад п’ять років служив у лавах Радянської Армії.
До Тирасполя він перебрався у 1950 році. 13 років працював на деревообробному комбінаті електриком, а потім усе життя присвятив фабриці імені 40 років ВЛКСМ (нині «Одема») під керівництвом легендарної Валентини Соловйової.
Навіть у солідному віці ветеран веде активний спосіб життя, любить риболовлю, цікавиться ситуацією у світі та новинками озброєння, регулярно переглядає військові телепередачі. Він бере активну участь у громадському житті республіки та заходах, присвячених Дню Перемоги.
Справжньому солдату Радянської Армії, герою, захиснику Вітчизни, гідному синові, чоловіку і батькові та просто Людині з великої літери щиро бажаємо міцного здоров’я, любові й тепла близьких людей і ще багато років життя під мирним придністровським небом.
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото government.gospmr.org