Колись у народі говорили: «Де вода, там і верба». Верба виконувала роль природного фільтра – її міцне коріння зміцнювало береги, а гілки господар кидав у криницю, щоб очистити питну воду. А ще вона є вісником весни: це одне з перших дерев, яке розпускається після зими. Пухнасті «котики» символізують пробудження природи, оновлення, надію та молодість. Відомі віддавна вербна неділя та освячення верби в церкві, що поєднують дохристиянські вірування та християнські обряди.
Знайома нам з дитинства, вона росте всюди й напрочуд швидко. Варто принести гілочку і покласти у воду – обов’язково вкорениться. У дитинстві ми взимку завжди так робили: зрізали гілочки, ставили їх у глечик з водою, і за кілька днів у кімнаті пахло зеленими ніжними листочками, хоча надворі лютувала хуртовина. Настрій покращувався, здавалося, що зовсім скоро настане весни пора. А живе дерево більш як сто років.
Яка ж користь людині від неї?
Верби – деревинні, плетивні, волокнисті, фарбувальні, медоносні, лікарські, декоративні та кормові рослини.
Ці дерева мають велику цінність для бджільництва, бо зацвітають рано навесні, коли бджоли починають вилітати з вуликів, а інших квітучих рослин ще нема. Вони дають нектар і пилок, які сприяють росту бджолиного розплоду. Верби цінні ще й тим, що різні види цвітуть неодночасно і період цвітіння їх розтягується на тривалий період. Особливу цінність становлять такі верби: козяча, вушката, попеляста й біла. Верби ламка, лозова, пурпурова і тритичинкова теж гарні весняні медоноси й пилконоси, але мають менше значення, ніж попередні види. За період цвітіння кожна бджолина сім’я може зібрати до 150 кг меду на 1 га насаджень.
Не можна обійти стороною і кормове значення верби. Листки та молоді пагони більшості її видів добре поїдає дрібна рогата худоба, особливо кози. Велика рогата худоба також добре або задовільно поїдає гілки та листя верб. Вважають, що саліцин, який міститься в листках і корі, сприятливо діє на здоров’я тварин.
Також деякі види верб дають непогану деревину: білу вербу використовують у будівництві, для виготовлення човнів, ночов, дуг, лопат, гілки йдуть на плетіння тинів, огорож. Деревина усіх видів верб, кора яких іде на виготовлення дубильних екстрактів, може бути використана для целюлозно-паперової промисловості. Деякі види верб дають високоякісний матеріал для тонкого плетива.
З кори верби одержують волокно, придатне для виготовлення мотузок і мішковини. З кори верби білої роблять канати. Також одержують фарбу: з верби білої – червонувато-коричневу, верби козячої – чорну, коричневу, жовту і червону, а з листків тритичинкової – жовту фарбу для тканин. А ще здавна з цієї рослини виготовляли музичні інструменти. Наприклад, з найбільш «голосистої», білої, роблять бандури. Тут враховувалися і вік дерева, товщина стовбура, кори, й форма та колір листя, ґрунт, на якому вона росте тощо. Вибрану рослину рубали ранньою весною й сушили не менш як 5 років. Лише потім майстер брав її в роботу.
Верба має і лікарське значення. Перші згадки про лікувальні властивості верби з’явилися ще за часів Діоскорида. А відтоді й давні лікарі, й народні цілителі відкривали для себе дедалі більше унікальних особливостей цієї рослини. Препарати з верби використовує як народна, так і наукова медицина.
Відвар кори білої верби вживають при катарах шлунку і захворюваннях селезінки як жовчогінний, а також в’язкий засіб при шлунково-кишкових захворюваннях, жаро-знижувальний, протизапальний препарат, при гострому ревматизмі, малярії. Соком верби виводили бородавки, а попелом з кори – мозолі. В цій рослині є саліцилова кислота, що стала основою аспірину. Тридцять років тому в одному з видів дерева знайшли рутин – цінний замінник вітаміну Р, який укріплює стінки капілярів. А відварами з верби лікувалися наші предки ще за часів Київської Русі. При запаленні нирок п’ють відвар чоловічих суцвіть верби козячої. Ще використовують для полоскання при запаленні слизових оболонок і як засіб лікування стоматиту. Деякі види екземи лікують ванночками з відварів кори верби та березових бруньок.
Не забудемо й косметологію. Відваром кори у сполученні з корінням лопуха миють голову при лупі, сверблячці шкіри голови та випаданні волосся.
Для лікарських цілей кору верби збирають рано навесні до цвітіння і розпускання листків, коли вона добре знімається.
Для виробництва плетених виробів: кошиків, речей домашнього вжитку, жіночих сумочок використовують очищені від кори вербові прути діаметром у прикореневому зрізі до 20 мм. Заготівлю провадять в осінньо-зимовий період.
А тепер поговоримо про вірування наших предків
Верба – це символ космічного океану, прадерева життя, надзвичайної працездатності; запліднювальної, родючої сили, пробудження природи, весни; засмученої жінки, вдівства; України, батьківщини. Вона символізувала давньослов’янського язичницького бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь. Його вшановували в ніч на Івана Купала. Тоді дівчата плели віночки з різноманітних квітів, у кожного з яких було власне значення, і прикрашали ними вербу, яку приносили парубки, запалювали на ній свічки. Коли наступав вечір, біля верби розпалювали багаття, співали пісень, кружляли у таночках, стрибали через вогонь. До речі, вербу шанували не тільки слов’яни, а й древні греки та римляни. Греки присвячували цю рослину Гері – дружині Зевса, у Стародавньому Римі, за свідченням Вергілія, плакуча верба була символом горя і смутку.
Цій рослині здавна приписували магічні властивості. Вона охороняє людей і їхнє житло від злих духів, пожеж, береже худобу від нечистої сили. Крім того, за народними віруваннями, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу». Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», – а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
За такої пошани до верби та віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робили цвяхи для хреста, на якому розіп’яли Спасителя: «за це її черви точать». Ще відомі легенди «Про вербичку», «Чому верби плачуть», «Про три верби», «Марусина верба», «Легенда про вербу та калину».
За однією з них згадуються широкі степи села Лукашівка на Дніпропетровщині, куди залітали татарські орди. Неподалік стояла старенька убога хатинка, в якій виросли й розцвіли чорноокі дівчата. Односельці прозивали їх вербами. Батько їх загинув на війні в бою, захищаючи дружину і дочок від ворожої напасті. Та невдовзі від хвороби померла і мати. Якось уночі на село напали татари, й не було кому захистити дівчат. Щоб не йти у неволю, вони втопилися в глибокій річці, яка протікала біля їхньої хатинки. Через деякий час хвилі винесли тіло однієї дівчини на берег, два інші залишились на мілководді. На тих місцях, де лежали дівчата, з’явились три верби, коріння яких тісно перепліталися. Відтоді це місце і стали називати Три верби.
Як бачимо, верба приносить людям різноманітну користь, надихає та надає віри. Хай же шумлять верби над річками та ставками нашого рідного краю.
Таким же народним символом України вважається й калина, завдяки глибоким зв’язкам із давніми віруваннями, родовою пам’яттю та боротьбою за волю. Вона уособлює сонце, продовження життя та жіночу красу. Червоні ягоди означають кров предків, материнство та міцну родину. Кущ порівнювали з ніжною та вродливою дівчиною.
Не можна собі уявити сільського двору в Україні, де б не ріс кущ калини.
Її назва походить від слова «калити», тобто «загартовувати». А в цьому процесі воєдино зливаються дві могутні стихії – вогонь та вода, і сходяться вони в найміцнішій речі – металі. Саме завдяки цьому стоїть калина завжди червоною – і в сирі тумани, і в холодні зливи, і в нещадні суховії, і в люті морози.
Колись, у сиву давнину, калина уособлювала народження Всесвіту, була символом вогняної трійці: Сонця, Місяця й Зорі. Тому і назву свою одержала від давньої назви Сонця – Коло. Символ кола – це вічність.
Здавна в Україні калина вважалася символом любові, щастя, краси, поваги. Цілу довгу холодну зиму палахкотять рубіновим намистом на калині яскраво-червоні плоди. А коли уважно глянути на зернину, вийняту з ягоди, то можна побачити, що вона нагадує маленьке серце.
Значна поширеність калини на теренах України пов’язана з календарними та родинно-побутовими обрядами. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом: калина-мати; калина-дівчина; калина-Україна; калина-кров; калина-пісня.
Вона символізує материнство: кущ – сама мати; цвіт, ягідки – діти. Це також уособлення домівки, батьків, усього рідного. Калина біля материнської хати – не тільки краса, а й наша берегиня. З калини робили колиски для немовлят.
У національній українській символіці калина уособлює дівочу красу і вродливість, жіночість, сімейне благополуччя й достаток. Може, саме звідси й народні епітети та порівняння: «Дівчина, як у лузі калина»; «Гарна, як калина»; «Дівча виростає, як калина розквітає»…
Її вважали «весільним деревом» і завжди надавали почесне місце у весільному обряді. Нею оздоблювали весільні короваї, весільні рушники, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту та дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки.
Гілками калини прикрашали святкові столи. Вишиті рушники також рясніли пишними гронами калини. На хрестини калину затикали у калачі, її клали в першу купіль дитини.
Плоди цього дерева стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за батьківщину. Тому калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати свободу й гідність людську.
Оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові.
Дівчата садили цей кущ і на могилах коханих. Перед розлукою або освідчуючись у коханні, дарували кетяг калини.
Без образу калини не можна уявити собі пісенної народної творчості. Не злічити пісень про цю рослину. Одні назви які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі червона калина», «Ой у лузі при долині зацвіла калина», «Червоная калина, похиле деревце», «Ти, червона калино, чого листя опускаєш?», «А в лузі калина весь луг прикрасила», «Ой зацвіла калинонька, а з неї листок спав» та багато інших.
Живе образ калини не тільки в піснях, а й у казках, легендах, прислів’ях та приказках. Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, в розписах печей у хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості – в писанках.
Золоте колосся пшениці, переплетене з кетягами калини, є поетичним образом, ознакою щедрості та багатства української землі й символізує добробут.
Кущ калини побіля материнської чи бабусиної домівки – це не тільки окраса. У ньому глибинний зміст. Це наш духовний світ, наша спадщина, яка опредметнює духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій.
Михайло ТРЕМБІТА.
Фото avatars.mds.yandex.net