Сплетений із пахучих трав і ніжних квітів, прикрашений барвистими стрічками та наділений магічним смислом, вінок є одним із найдавніших символів українців. Наші предки були впевнені, що віночки мають велику силу і можуть вплинути на майбутнє й управляти сьогоденням.
Історія віночка
З давніх часів вінок був обов’язковим елементом до національного українського костюма, вважався символом довговічної любові і нескінченності роду. Для українки він символізував дівочу красу і честь. Наші прабатьки вважали, що навколишній світ вони сприймають саме головою і можуть на нього вплинути. Тому, одягаючи різні головні убори, зокрема й вінки, намагалися захистити себе від зурочення та інших чар і прокльонів людей зі «злим оком».
Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про оберіг згадується за часів шумерської культури у ХІІ–ІІІ ст. до н. е.
У часи античності вінок вважали символом щастя і таланту. Ним увінчували переможців, під час проголошення промов його вдягали оратори, ним прикрашали священні предмети. Був вінок і символом скорботи. Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона сприймає, розуміє світ і впливає на нього, – це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які захищали від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині представлені в головних уборах із квітів, трав,
зілля та віття.
Цікаво, що в різних місцевостях України вінок називали по-різному: на Поділлі – коробуля, лубок, на Чернігівщині – теремок, на Гуцульщині – плетінь, косиця, на Переяславщині – гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви – вінок, вянок, перев’язка, чільце.
З давніх-давен вінок був «книгою душі» молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.
Цінний оберіг
Вінок – це не тільки краса, він захищав від пристріту і всякої нечистої сили. В народі його ще називали «знахарем душі». Оберіг має надзвичайну силу, бо знімає біль і вберігає від тілесних і душевних ран, а також береже силу. Згідно легенди, вінок треба було берегти, бо його втрата символізувала біду і великий сором. Віночки залишали на горищах і на деревах, щоб уберегтися від блискавок, залишали під першим снопом для збільшення врожаю, підкладали у гнізда до квочки, клали в колиску новонародженої дитини, ховали під одяг, щоб захиститися від відьом, а ще вішали в полях і на городі. Існувало повір’я про те, що прибиті на дверях вінки дарують усій родині міцне здоров’я на весь рік.
Дівчата вмивалися водицею з мокрого віночка для ясної краси та міцного здоров’я. А чоловікам віночки давали як оберіг у тому випадку, якщо вони йшли з дому на війну. Вінок, сплетений із штучних квіток і ниток часто одягали на капелюх нареченому – щоб оберігав від наврочення. В процесі плетіння вінка-оберега на любов, багатство, щастя і дітородіння у вінок вплітали цибулю і часник, стрічки та персні, хлібне колосся та солодощі, а також особливі трави – «чарзілля».
А ще коричневі, з жовтогарячим відтінком квіти чорнобривців, вони допомагали позбутися болю голови. Тендітна синьоока незабудка допомагає розвивати зір.
Для надання віночку особливої магічної сили, в нього вплітали полин – найголовнішу з трав, буркун зілля – символ вірності та листя дуба – хоробрості та сили. Проте найміцнішим оберегом був і лишається барвінок, що символізує безсмертя людської душі, є зіллям кохання та дівочої вроди. Розповідали й вірили, що варто лише юнакові та дівчині з’їсти листочок барвінку, як між ними раптово спалахне палке кохання. А от «нечисте» зілля – вовчі ягоди, папороть, дурман – вплітати у вінок категорично заборонялося. Неприйнятною вважалася під час плетіння вінків і присутність хлопців.
Найпочесніше місце у віночку належало деревію. Його дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують одну велику квітку. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насіння далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди квітне. Тому вплітали її у віночок як символ нескореності.
Восени, коли різнотрав’я відцвітало, вінки плели з золотавого листя, а взимку – зі штучних або воскових квітів. Це робили здебільшого черниці при монастирях і продавали на базарах. Штучні вінки було прийнято купувати до шлюбу як весільні. Іноді квіти в такій прикрасі переплітали зеленим барвінком та додавали пташине пір’я.
Надзвичайно цікавими є відбір, поєднання кольорів та розташування стрічок у віночку. Заквітчану голову молодої дівчини могли прикрашати стрічки дванадцяти кольорів. Кожен із них служив красуні лікарем і оберегом, захищав від злих очей. Стрічки підбирали за довжиною волосся дівчини й робили їх ледве довшими за косу, щоб сховати її серед барвистих кольорів.
У центрі вінка зав’язували світло-коричневу стрічку. Вона символізувала землю-годувальницю. По обидва боки першої стрічки зав’язували жовті – символ ясного сонечка. Далі – світло-зелені й темно-зелені, що символізують красу та молодість. А тоді – блакитні та сині – символи неба і води, що наділяють силою та міцним здоров’ям. За ними розташовувалися жовтогаряча – символ хліба, фіолетова – мудрість, малинова – щирість, рожева – символ благополуччя та достатку. Кожна стрічка на віночку, як і квітка, має своє значення.
Якщо віночок прикрашали маки, дівчата оздоблювали його червоною стрічкою – символом магічності та печалі. Білі стрічки зав’язували на вінок, якщо вони були вишиті: на одній – сонце, на другій – місяць. Чисту стрічку вплітати у вінок було не прийнято, адже така означала тугу за померлими.
Косу та вінок сироти прикрашали блакитні стрічки. Перехожі обдаровували її хлібом та грошима, бажали щастя і добробуту. На знак вдячності сирота дарувала милосердним
добродіям стрічку зі свого вінка.
Стрічки ув’язували так, щоб вони були довші за косу. Вважалося, що вони оберігають її від злого ока.
Кожному вікові – свій вінок
Етнографи виділяють понад 77 різновидів цього своєрідного головного убору. Їх поділяють на вікові, обрядові, ритуальні та магічні. Вікові віночки плели відповідно до віку дівчинки, дівчини чи жінки.
Уперше матуся плела вінок донечці, коли малій виповнювалося три роки. Ненька сім днів купала віночок у вечірній росі, вплітала чорнобривці, ромашки, барвінок та незабудки, а потім ховала до скрині. Кожна з квіток мала лікувальні властивості для діток: чорнобривці захищали від головного болю, барвінок і незабудки розвивали хороший зір, а ромашка заспокоювала серце. Ще ромашка додавалася у вінок для того, щоб донька мала ясний розум, чисті думки та берегла честь. Одягали вінок на Спаса, простягаючи дівчатку яблучко, і примовляли: «Здоровому тілу – здоровий дух!»
А коли малечі виповнювалося чотири-пять років, їй плели особливий вінок, в основі якого були незабудки, ромашки, чорнобривці та барвінок, усі пелюстки вплетених у нього квітів розсікали, оздоблюючи листям багульника, яблуні та безсмертником.
На 6 років у віночок уже можна було доплітати мак, який забезпечував здоровий сон та оберігав розум. Додавали також і волошки.
Для семирічної дівчинки сплітали вінок із семи різних квіток: незабудки, волошки, ромашки, чорнобривців, маку, безсмертника та барвінку, додаючи цвіт яблуні. «Мати-яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині», – урочисто промовляв батько, торкаючись вінком голови донечки.
Для дівчинки-підлітка восьми років і старше віночок виготовляли з волошок і ромашок, і вже можна було вплітати будь-які квіти додатково.
Традиційні віночки мають назви і значення, так само в кожен вид оздоби вплітаються певні квіточки. Наприклад, дівчатка старші 13 років плели віночки кохання. Їх прикрашали ромашки, вусики хмелю, цвіт вишні та яблуні. Спереду вінок оздоблювали розкішним гроном калини. А от засватана дівчина одягала вінок із барвінку, шавлії, м’яти й інших лікарських трав.
Весільний вінок наречена плела власноруч із польових квітів або використовувала штучні матеріали, додаючи стрічки, що символізували щастя, добробут та гармонію в сімейному житті. Він покликаний захищати дівчину від злих очей і виготовлявся з барвінку, рути, шавлії, ружі. Щоб посилити захисну функцію вінка, листочки барвінку змащували часником і медом, а у вінок доплітали перець, червоні нитки, цибулю, монети, овес.
Коли дівчині не щастило у коханні, вона плела вінок надії – з польових маків та волошок. Іноді такий вінок дарувався несміливому хлопцю як натяк на освідчення.
Вінок відданості плели з волошок та любистку. Козак брав його з собою в дорогу і вже напевне знав: удома його люблять і вірно чекають.
На жнива виплітався вінок із збіжжя. Найчастіше честь нести такий вінок до села випадала молодій, працьовитій дівчині, котра от-от мала вийти заміж.
Клечальний – це вінок із полину, який дівчата плели перед Трійцею на Зелені свята. «Полиновий вінок» підвішували над дверима, де він висів цілий рік як оберіг від наврочень, недобрих людських очей, нечистої сили, русалок під час «Русального Великодня».
Купальський вінок дівчата завивають у день Купала, пускають його за водою і по його долі ворожать: вінок, що пливе, довго тримається на воді, віщує весілля, шлюб. Обрядове вживання купальського вінка пов’язане також із магічним осмисленням його форми, що зближує оберіг з круглими предметами: перстенями, кільцем, обручем, калачем тощо.
Плетіння вінка – це не просто ремесло, а справжнє мистецтво, що потребує майстерності, терпіння та знання символіки. Тут кожен елемент має своє значення, а процес його створення завжди супроводжувався особливим настроєм і навіть обрядовістю. Отже, мистецтво створення вінків це жива історія, яка об’єднує минуле і сучасність.
Від традицій до моди
Звичай плетіння українського вінка сягає глибокої давнини. Яким би не був привід створення цього барвистого оберегу, його завжди виплітали з особливою дбайливістю і трепетом, адже в основі була любов до природи та шана до рідної землі. Це не просто декоративний елемент, а ціла філософія, що єднає красу природи, сакральність і глибоку символіку. Окрім весіль, віночки одягали під час свят на честь весни, жнив та Івана Купала. Аксесуар підкреслював зв’язок із природою та духовністю. Це мистецтво пройшло крізь віки, адаптувалося до змін, але залишило глибинний зв’язок із національними традиціями.
Віночок зі стрічками є незамінним атрибутом багатьох свят, обрядів і навіть сучасних модних образів. Шанувальники традиційної культури та модниці прагнуть додати вишуканого акценту до образу. Саме весільний обруч або український віночок часто стають елементом, що додає обряду чи події неповторного національного колориту.
Обручі, віночки та інші аксесуари на голову досить популярні серед дітей. Ці гарні елементи допомагають долучити молодь і дітей до національних традицій. Крім того, багато хто прагне створити гармонійний ансамбль – вишиванку з відповідними національними аксесуарами. Вони об’єднують минуле та сучасність, дарують можливість відчути себе частиною великої традиції.
Українські вінки колись були невіддільною частиною народної культури й обрядів, а тепер здобули нове життя в сучасному світі. Їхня символіка і краса не тільки збереглися, а й органічно вписалися в моду, стали важливим елементом святкових образів, фотосесій і навіть повсякденного стилю. Традиційний віночок об’єднує минуле й теперішнє, додає кожному образу особливого національного колориту.
Марфа ДМИТРЕНКО.
Фото vseosvita.ua