Є він і у нашої республіки. Тридцять шість років – вік невеликий, але скільки вже пережито за цей час! Були радісні й непрості дні, були випробування, перемоги, надії та мрії. І всі ці роки – це наша спільна історія, написана долями людей, які живуть на цій землі.
Придністров’я – це не лише назва на карті. Це рідний дім, знайомі з дитинства вулиці, тихий берег Дністра, рідні села й міста, дорогі серцю краєвиди. Це земля, де народжуються діти, виростають покоління, де живуть, працюють, кохають і мріють люди. Саме з таких простих і щирих речей складається любов до рідного краю.
У кожного з нас вона своя: у когось – у спогадах про дитинство, у когось – у пісні, що нагадує про дім, у когось – у щоденній праці заради майбутнього. Та є те, що об’єднує всіх, – почуття причетності до землі, яку ми називаємо своєю.
Сьогодні ми говоримо про Придністров’я мовою поезії – мовою щирих почуттів, любові, вдячності та надії. Нехай кожен вірш стане теплим словом до рідного краю, а кожен рядок –
маленьким зізнанням: ми любимо свою землю, пам’ятаємо її минуле, цінуємо сьогодення і віримо в її майбутнє.
З днем народження, рідне Придністров’я! Нехай над твоєю землею завжди буде мирне небо, у домівках живуть тепло й добробут, а в серцях твоїх людей – любов, що не згасає.
Поезія, представлена вашій увазі, дорогі наші читачі, вже не раз знаходила відгук у ваших щирих серцях. Однак, нагадаємо ще раз про наших постійних авторів.
Галина ВАСЮТИНСЬКА – придністровська поетеса та художник-ілюстратор
Значна частина життя художниці пов’язана з Молдавією та Придністров’ям. Однак, починалася «подорож світами» з міста Вознесенська, Миколаївської області, де вона народилася 14 квітня 1941 року. З початком війни сім’я Васютинських переїхала до с. Мирнопілля (до 1945 року – Фріденсталь), Болградського району Одеської області.
Після закінчення сільської середньої школи дівчина продовжила освіту в Республіканському художньому училищі ім. І. Рєпіна в Кишиневі.
Працювала в Академії наук МРСР, ілюструвала наукові праці археологів та зоологів (включаючи шеститомник про рідкісні види тварин і рослин), викладала в художній школі м. Кам’янки.
Галина Миколаївна працює коректором у районній газеті «Слободзейские вести», продовжує діяльність як художник-ілюстратор. Молоді поети та прозаїки, які творять у Придністров’ї, звертаються по допомогу до досвідченого майстра, і вона зі знанням справи радо ілюструє книжки молодих авторів. Час від часу жінка влаштовує виставку своїх малюнків у різних культурних закладах Тирасполя та Слободзеї.
Вірші, створені Галиною Васютинською українською мовою ми пропонуємо вашій увазі з нагоди дня народження нашої республіки.
КРАЮ МІЙ
Розчини віконця, мій чудовий краю!
Тут багато сонця i степів розмаю.
Вітерець веселий дме на колосочки,
I розбiглись в селах вулицi-струмочки.
Хати, як сестрички, в бiлi сукнi вбрались,
Верби бiля рiчки долi зачекались.
Повеснi вже птахи прибули здалека,
На куточку даха звив гнiздо лелека.
Мабуть, радiсть буде: прилетiв з любов’ю,
Адже добрi люди в нашiм Приднiстров’i.
Хай зорi багаття день розпочинає,
А крилате щастя край наш не минає.
СОНЯЧНИЙ КРАЙ
Придністров’я – сонячний куточок
З добрими і щирими людьми.
З різних мов тут сплетений віночок,
Як брати, в сім’ї живемо ми.
І піснями, і теплом багаті,
Радо привітаємо гостей.
Сміх бринить веселий в кожній хаті,
І серця відкриті для людей.
В сонячнім промінні, як царівна,
Розцвітає навесні земля
І, неначе дівчина чарівна,
Простягла калинонька гілля.
Над тобою, краю неповторний,
Промениста вранішня зоря,
І блакитні хвилі Дністер горне,
Хай несе привіт наш за моря.
В тих краях відчують добрі люди
Наше щире серце і тепло.
І нехай би людство світу всюди
Щастя, мир і спокій берегло.
НАШЕ ПРИДНIСТРОВ’Я
Приднiстров’я – смужечка вузенька
Вздовж Днiстра на картi пролягла.
Розцвiла пiд сонцем, зелененька,
Як частинка миру i тепла.
Край наш гарний, i степи й левади,
Синь рiки, дзвiнкий пташиний спiв –
Все сприяє добротi громади,
В особистий втiлене мотив,
Де думки й серця в єдинiм ритмi,
А слова – як музика бринять.
I нiякi вороги на свiтi
Не зумiють край наш подолать.
Хто не знає Анастасію СПОРИШ?
Це перша в Григоріопольському районі вчителька української мови та літератури. Серед її учнів є не тільки українці, а й росіяни, вірмени, німці й навіть китайці.
Живе у селищі Маяк, і всім серцем любить свою справу, бо вірить: «Щасливі та розумні діти виростають там, де їх люблять». Це її глибоке переконання. Анастасія Василівна – етнічна українка, яка розбудовує українство в нашій республіці.
Народилася 11 серпня 1957 року в селі Ромашівка Чортківського району на Тернопільщині в багатодітній родині. Батько, Василь Іванович Рудик, багато років працював трактористом; мати, Анна Юрківна, трудилася в полі.
Тож наша героїня завдячує своїми талантами й батькам, і великій дружній родині, у якій зросла. Нині ж вона відома як поетеса та співачка, керує місцевим етнографічним колективом «Діброва», популяризує українську культуру, пісню та слово серед молоді.
Анастасія Спориш член Спілки письменників Придністров’я. Її твори – щирі, йдуть від душі, закарбовуються в пам’яті легко і надовго.
НЕЗЛАМНА КРАЇНА
Вільна, велична, натхненна й єдина,
У серці палає, мов сонячний цвіт.
Рідна земля мого роду – країна,
І досі дивує незламністю світ.
Хай же над нами буде мирне небо,
І розквітає новий світлий день.
Краса Придністров’я – це все, що нам треба,
Це джерело щирих дум і пісень.
ПРИДНІСТРОВЦІ МИ МАЛЕНЬКІ
Придністровці ми маленькі.
Добрі діточки, чемненькі.
Щиро любим рідний край.
Він для нас неначе рай.
Весело пташки співають,
Квіти буйно розцвітають.
Добре жити в ріднім краї!
В світі кращого немає!
РІДНЕ ПРИДНІСТРОВ’Я
В ріднім Придністров’ї дружно ми живем.
Небо тут безкрає і Дністер пливе.
Ниви колосяться сонячним зерном.
Хоч ми різних націй, всі ми заодно.
Рік за роком лине від літа до зими,
Ось і тридцять років відзначаєм ми.
Віримо, що скоро нас признає світ –
Проживем щасливо ще багато літ.
Хай у всьому світі запанує мир,
Війни і нещастя скотяться у вир!
Хай дорослі й діти радісно живуть,
Сонечко яскраве осяває путь.
В ріднім Придністров’ї дружно ми живем.
Небо тут безкрає і Дністер пливе.
Духу придністровців нікому не зламать!
Вмієм працювати, вміємо гулять.
ПРИДНІСТРОВ’Я МОЄ
У кожного з нас є своя Батьківщина,
Навіки до неї душа приростає.
Хоч доля по світу усіх розкидала,
Та думка додому завжди повертає.
Придністров’я моє хай завжди процвітає,
І діброва густа буйним листом шумить.
Хай на небі завжди ясне сонечко сяє,
Пісня наша дзвінка хай летить у блакить.
Тридцять шість пролетіло напружених літ,
І народжені тут, в ту тривожну годину,
В самостійне життя почали вже політ.
Придністров’я – навіки для них Батьківщина!
Ще одна, наймолодша у цьому сонмі поетів – Олена Гешко, яка має від роду дещо більше п’ятдесяти, поетеса, прозаїк, перекладач, член Конгресу літераторів України, Спілки письменників Придністров’я, лауреат і переможець багатьох міжнародних конкурсів. Автор книжок «Несказанне лишилось несказанним», «Дмитрикові стежинки», «Альтанка для душі».
Олена публікувалася у понад 130 альманахах і колективних збірниках. Крім усього, вона захоплюється вишивкою бісером та в’язанням гачком. Наша героїня – вчителька української мови та літератури Тираспольської гуманітарно-математичної гімназії, керівник гуртка «В’язання гачком» для дітей у столичному ПДЮТ. Попри таке неймовірне навантаження, знаходить час для подорожей, якими захоплюється з дитинства.
Виросла у багатодітній сім’ї в місті Чернівці. «У мене 3 брати та 7 сестричок. Я в цьому переліку друга. Старший брат закінчив сільськогосподарську академію у Кам’янці-Подільському, а ми всі решта – Чернівецький університет ім. Ю. Федьковича за різними спеціальностями. Батьки вважали, що діти повинні мати вищу освіту, щоб рухатися далі по життю. Однак не всі пішли працювати за фахом. Одна сестра закінчила геофак, а працює дизайнером моди, недавно виїжджала до Парижу зі своїми моделями. Ще одна – українсько-англійський філолог, інша – журналістка», – розповідає Олена.
У своїх поезіях вона пише про те, що відчуває всім серцем: признається в любові своїй батьківщині, друзям, матусі – найріднішій у світі людині, добрій та ласкавій.
ПРИДНІСТРОВСЬКИЙ КРАЙ
Придністров’я моє –
край теплого сонця,
І неба блакиті, й безмежних степів.
З Дністра воду п’є веселка в віконці.
Сади, виноградники, безліч полів…
Люди працьовиті цей край розбудують,
Щоб він багатів серед вільних пісень.
Тут пам’ять минулого свято шанують
І вірять в щасливий майбутнього день.
Розквітай, рідний краю,
під ніжним роздоллям,
Де птахи злітають у вись голубу!
Хай Дністер несе хвилі свої із любов’ю,
Даруючи людям надію й красу.
МІЙ ДІМ
Пишним цвітом акацій духмяних
Огорнуло батьківську домівку.
Крізь вінок юних літ полум’яних
Вражень сніп простелю на долівку.
Я додому повернуся знову.
Хоч не бачила друзів роками,
Розпочну з ними щиру розмову,
Але спершу, як завжди, – до мами.
Хай хатинка стоїть між світами,
Хай батьки нас завжди там чекають,
Бо, чим старші, – частіше до мами
Наші спогади нас повертають.
ДО ОСЕНІ ДАЛЕКО…
До осені далеко! Тільки серпень
Чарівно ступить завтра на поріг.
Навкруг буяє повноцвітна зелень,
А квітів, квітів… стільки, як доріг.
До осені далеко, ми ще встигнем
У морі накупатись чи в ріці.
Та раптом впаде яблучко достигле,
І сік – немов сльозинка на щоці…
До осені далеко… Чи далеко?
Тремтить уже в серпанках срібна даль.
А над хатиною кружля лелека,
Пташат здіймає на крило. Печаль…
До осені далеко? Ой, не знаю,
Чомусь берізки в золоті стоять…
Тобі вклонюся, милий, рідний краю,
Рідна земля – то завжди благодать!
Христина Журавель.