За давньою традицією день Першої Пречистої в Кам’янці розпочинається з благовісту. Величний дзвін (як і кілька століть тому, коли перша місцева церква – дерев’яна, з трьома куполами – була освячена на честь Богородиці) скликає парафіян на храмове свято. Божественна літургія зібрала нині в Успенському храмі чимало городян і гостей міста, які молилися за мир, процвітання рідної землі та благополуччя всіх мешканців.
Настоятель Сергій (Мороз) щиро привітав паству з престольним святом: «Цей день нагадує нам про Божу милість і заступництво нашої небесної покровительки, яка чує молитви й покриває своїм омофором наш край. Нехай Господь благословляє Кам’янку та всіх її жителів, даруючи здоров’я, радість і благополуччя. Бажаю, щоб у кожному домі панували любов і злагода, серця були сповнені добротою, а життя – світлими справами та взаєморозумінням».
Після служби віряни з молитвами пройшли від храму до каплиці, зведеної в самому центрі Кам’янки. Хресний хід, величний і багатолюдний, свідчив про живу віру та духовну єдність різних поколінь. А дзвін, що лунав над містом, наповнював серця особливою радістю. Адже для Кам’янки 28 серпня має особливе значення. Разом із храмовим святом городяни відзначають і День міста, поєднуючи історію краю та віру, любов до рідної землі та працю в ім’я неї.
Президент Вадим Красносельський назвав Кам’янку одним із найкрасивіших міст Придністров’я. «Тут пам’ятають і шанують своє минуле, дбайливо ставляться до культурно-історичної спадщини нашого багатонаціонального народу. Кам’янка розвивається й оновлюється, радують око її мальовничі простори, прекрасні, доглянуті, тінисті, прохолодні вулиці. Парк Вітгенштейна завжди чекає на своїх гостей. Знову й знову сюди приїжджають придністровці та туристи з-за кордону, – наголосив Глава держави. – Переконаний, що завдяки зусиллям кам’янчан місто ставатиме все більш привабливим, а держава всіляко сприятиме його розвитку».
Старовинний парк, про який згадав В. Красносельський, став цього дня основним майданчиком масштабних урочистостей. Тут відбувалися захопливі майстер-класи, експонувалися різноманітні виставки. У колоритних фотозонах багато хто робив пам’ятні знімки.
Кульмінацією урочистостей стало вшанування жителів, завдяки щоденній праці яких Кам’янка живе й упорядковується, стає ще затишнішою та комфортнішою. Представники різних галузей, ветерани праці й обдарована молодь приймали привітання від керівництва району та музичні подарунки від талановитих земляків. Усіх цих людей, різних за віком, характером і життєвим досвідом, об’єднала Кам’янка, з якою нерозривно пов’язані їхні долі, спогади та найсвітліші надії. І назва святкової програми «Наше місто – наше життя!» була немов пароль, відомий і зрозумілий кожному мешканцю.
СІМ’Ї, ЩО СЛУГУЮТЬ ПРИКЛАДОМ
Кожне місто тримається на людях, які пишуть його літопис, зберігають традиції та передають їх із покоління в покоління. А зароджується любов до рідного краю в дружних міцних сім’ях, які є прикладом вірності, взаємної підтримки і творчої праці. Такими є й герої цьогорічного свята.
Євген і Ганна Островар своїм прикладом виховують трьох дітей. Іринка – мамина помічниця у домашніх справах, а близнюки Максим і Кирил навчаються у татка азам будівельного ремесла, у якому він – визнаний майстер. Турботливі батьки допомагають дітям розвивати природні таланти. Хлопчики захоплюються легкою атлетикою, а донька після уроків у СШ № 2 поспішає до художньої школи.
Ця родина, яка щиро прагне забезпечити дітям щасливе майбутнє, – приклад для багатьох, зокрема й для Вадима та Марини Трублаєвичів, які минулого літа стали багатодітними батьками. Довгождана Катюша оточена увагою старшого брата Антона, а непосидючий Тимоша з нетерпінням чекає, коли підросте подружка для його витівок і веселих ігор.
Важливим був минулий рік і для Михайла з Аріною. У серпні вони сказали одне одному заповітне «Так!» на урочистій весільній церемонії. Молода родина Каунових ще тільки створює власний унікальний рецепт успішного спільного життя, і тому особливо повчальними для них були історії золотих та срібних ювілярів.
Олена й Володимир Кавтя разом уже чверть століття. Вони облаштували своє життя, виростили сина та доньку, реалізувалися й у професійній сфері. «Секрет сімейного щастя простий: треба вміти слухати й чути близьких людей», – поділилися вони своєю формулою успіху.
А головним орієнтиром і для сімей, які піднімалися на паркову сцену, і для численних учасників свята став надихаючий союз Любові Георгіївни та Олександра Володимировича. Ковалевичі крокують рука об руку вже 50 років. А знайомі – ще довше. Зізнаються, що й не помітили, як шкільна дружба переросла у закоханість. Можливо, це сталося тоді, коли хлопець уперше наважився запросити вродливу дівчину на вальс, або коли після танцювального вечора проводжав її додому у віддалений від центру Кам’янки мікрорайон…
Після школи Олександр навчався в Рибниці на водія. А Люба, яка виросла у великій родині, де виховувалося п’ятеро доньок, обрала своєю справою педагогіку. Вступила до училища у Сороках. Обраним професіям кожен із героїв нашої розповіді присвятив усе життя.
Любов Георгіївна працювала в дитячому садку. Не злічити, скільком малюкам вона допомогла зробити перші кроки, засвоїти найперші знання про світ і про життя. До кожного ставилася уважно, з душею. За воістину материнську турботу її любили діти й поважали батьки. Коли настав пенсійний вік, Любов Ковалевич не стала вести дозвільне життя, а на запрошення керівництва Кам’янського технікуму працювала у цьому навчальному закладі вихователькою. Понад 40 років вона присвятила педагогічній діяльності.
Олександр Володимирович розпочинав свою трудову діяльність водієм у дитячому санаторії, що розташовувався за радянських часів у селищі Сонячне. Возив із райцентру на роботу працівників цього оздоровчого закладу, доставляв необхідні для його діяльності вантажі. Потім перейшов до санаторію «Днестр», де його й досі пам’ятають як відповідального фахівця та надійну людину. Однак усе це було вже після того, як, повернувшись зі служби в армії, хлопець зізнався дівчині в коханні й, переконавшись, що почуття взаємні, повів її під вінець.
Святкували численні родичі з боку нареченого та нареченої на рідному подвір’ї Любаші, а жити почали з батьками Олександра. Молодята сумлінно працювали у своїх трудових колективах і вели домашнє господарство. Тримали корів, свиней, індиків, гусей, качок, курей. Щоб прогодувати всіх, обробляли близько гектара землі. Турбот було чимало, але подружжя знало, що старається заради достатку в хаті, задля щастя донечок. Катерина та Олена здобули гарну освіту. Тепер працюють у фармацевтичній галузі нашої республіки.
Будинок, у якому в любові та злагоді прожили Ковалевичі вже 50 років, облаштований із комфортом завдяки золотим рукам господаря. А господиня відповідає за красу. Двір повний яскравих квітів, вирощених її дбайливими руками. Ну, і звичайно, город, сад – як із картинки. Овочі та фрукти – все своє, свіженьке, смачне. Та й поросята, домашня птиця, хоч і не в колишній кількості, а є таки на подвір’ї.
Приклад працьовитості Ковалевичі подають нині вже онукам. А ще діляться з молоддю життєвою мудрістю. Софія, яка приїхала на свято з Бендер, із зацікавленням слухала нашу розмову про те, як розгледіти серед безлічі людей найголовнішу людину, як створити щасливу сім’ю та як зберегти її у вирі буденних справ.
ПЕРСПЕКТИВНИЙ СПОРТСМЕН
У День міста кам’янчани вшановують і юних мешканців, які, розвиваючи природний талант, досягли гарних успіхів. Для таких школярів, які вже стали відомими в республіці, а часом – і поза її межами, існує номінація «Наша надія». Цього року переможцем став Рустам Сафаров –
яскравий представник нового покоління легкоатлетів, які тренуються у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву.
До спорту він прийшов, наслідуючи приклад батька, який свого часу активно займався боротьбою та футболом. Коли Рустам перейшов до другого класу Кам’янської СШ № 2, батьки записали його до СДЮШОР. Хлопчик обрав футбол – гру, якою захоплювалося чимало його ровесників.
Однак, ганяючи м’яч по полю у дружній команді, він із цікавістю поглядав на розташований неподалік сектор для метання. Там тренувалися справжні атлети, які з легкістю запускали в політ диски, що здавалися другокласнику величезними, та важкі металеві ядра. Часто ці хлопці виїжджали на змагання до столиці й навіть за кордон, а коли поверталися, на шкільній Дошці пошани з’являлися фотографії щасливих переможців…
І Рустаму захотілося спробувати свої сили в цьому виді спорту, не такому відомому, як футбол. Відтоді легка атлетика стала невіддільною частиною його життя. Після шкільних уроків – тренування, нові цілі, безперервна робота над собою та прагнення стати кращим.
Під керівництвом досвідчених наставників – Василя Лисого та Євгенії Євстратій – хлопець пройшов багаторічний шлях від початківця до звання чемпіона ПМР у метанні диска та штовханні ядра. У сусідній Молдові він став найкращим серед дискоболів. У 16 років Рустам уже кандидат у майстри спорту.
Цього року колекція нагород Р. Сафарова поповнилася чотирма медалями міжнародних змагань: престижних турнірів «Меморіал Юрія Китайцева» та «Молдавський молодіжний виклик». За метання диска юнак здобув два «золота», за штовхання ядра – «срібло» та «бронзу». Причому в Кишиневі йому довелося змагатися з атлетами з п’яти країн.
Поєднувати серйозні заняття спортом із навчанням у гімназійному класі непросто, але Рустам із цим завданням справляється. Він зізнається, що в обох школах досягає успіхів завдяки наполегливості та працьовитості.
На святковому заході юного спортсмена щиро привітав директор Кам’янської СДЮШОР Юрій Греков. Він особливо відзначив цілеспрямованість, яка допомагає Рустаму крок за кроком підвищувати спортивну майстерність і досягати нових успіхів.
«За медалями та дипломами стоять щоденна праця, воля та величезне бажання рухатися вперед, – наголосив Юрій Семенович. – Сьогодні Рустам Сафаров – один із наших перспективних легкоатлетів. А для багатьох юних мешканців Кам’янки він є наочним прикладом того, що мрія стає досяжною, якщо багато працювати й вірити в себе».
Ніна ПАНАЇДА.