Українська — одна з офіційних у ПМР
Мова – це не просто набір звуків і літер, це жива душа народу, його пам’ять, сила і майбутнє. Вона народжується разом із народом, разом із ним росте, страждає і підноситься, зберігає все, що було пережито, і відкриває шлях уперед. Видатний український учений Павло Кононенко писав: «Міра володіння рідною мовою є міра духовності людини та суспільства, отже, – міра загального поступу людини». У цих словах глибока істина, бо саме через мову людина стає людиною в повному сенсі слова, а народ – народом. І поки живе мова, житиме й народ.
Засіб спілкування і мислення
Сучасна українська мова створена зусиллями багатьох поколінь, тих, хто зберігав його в піснях і казках, у літописах і поезії, у щоденній розмові й у високому слові. «У мові наша давня й нова культура, ознака нашого національного визнання… І поки живе мова, житиме й народ, як національність…», – наголошував Іван Огієнко. Становлення народу нерозривно пов’язане з формуванням його мови.
Мова – найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Саме мова дозволяє нам не лише передавати інформацію, а й формувати думки, пізнавати світ, об’єднуватися в одну спільноту, передавати одне одному досвід. Без мови було б надзвичайно важко обмінятися думками й найтоншими почуттями, досягти взаєморозуміння, налагодити виробництво матеріальних благ, створити духовні цінності, згуртуватися для подолання труднощів.
Літературна мова
У світі існує близько п’яти тисяч мов. Далеко не всі мають однакову силу й поширення. Тільки невелика частина має розвинену писемну форму, багату літературну традицію і здатність служити всім сферам життя суспільства. Українська мова належить саме до таких.
Літературна мова – це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення. Вона є варіантом загальнонародної мови, обробленим майстрами слова: письменниками, науковцями, митцями, учителями.
Літературна мова відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує різноманітні культурні потреби народу. Вона протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам і має дві форми – усну й писемну, а також низку функціональних стилів. Головною ознакою літературної мови є унормованість. Для неї обов’язкові правильність, точність, логічність, чистота та ясність, доступність і доцільність висловлювання.
Мовні норми
Мовна норма – категорія історична, вона піддається змінам разом із розвитком суспільства, але залишається обов’язковою для всіх носіїв літературної мови. Орфоепічні норми визначають належну вимову звуків і звукосполучень, наголошування та інтонацію.
Графічні норми регулюють передачу звуків на письмі. Орфографічні норми встановлюють написання слів відповідно до чинного правопису. Лексичні норми визначають слововживання у властивих їм значеннях на сучасному етапі. Саме завдяки цим нормам мова зберігає свою єдність, силу і здатність служити поколінням.
Функції мови
Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для цього суспільства, так і для самої мови. Ці функції не існують ізольовано, вони тісно взаємопов’язані і разом творять живу систему.
Комунікативна функція робить мову найважливішим засобом спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві.
Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах: саме мова допомагає людині відчути себе частиною певної спільноти, відрізнити «своє» від «чужого», зберегти зв’язок із предками та передати його нащадкам.
Експресивна функція полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини, її радості й болю, любові й гніву, надії й сумніву.
Гносеологічна функція перетворює мову на своєрідний засіб пізнання навколишнього світу. Вона полягає не лише у сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства, а безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки.
Мислетворча функція є особливо важливою: формуючи думку, людина мислить мовними формами. «Мислити» означає «оперувати мовним матеріалом». Людина мислить тією мовою, яку краще знає, рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну специфіку, обумовлену національним характером мови.
Естетична функція робить мову першоджерелом культури, оскільки вона є її знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.
Культуроносна функція полягає в тому, що культура кожного народу відображена та зафіксована в його мові. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови – це розвиток загальної культури нації.
Номінативна функція дає назву всьому пізнаному людиною. Усе, що людина пізнала, одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості.
Мова – наш скарб
Мову називають скарбницею духовних надбань нації, досвіду життя, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом з тим мова – це своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвитку та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв’язком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури. Для кожного народу рідна мова – найцінніший скарб. Її не можна забувати. Втрачаючи з певних причин рідну мову, народ втрачає себе самого, свою духовну самобутність, стає іншим народом. Про бережне ставлення до рідної мови писав Максим Рильський:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде…
Ці слова звучать як заповіт. І сьогодні вони набувають особливого значення.
Українська мова у Придністров’ї
У Придністровській Молдавській Республіці українська мова має особливий, офіційно закріплений статус. Вона є офіційною нарівні з молдавською. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх галузях суспільного життя, сприяє розвитку традицій і культури. Це гарантує Конституція ПМР.
Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов’язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба глибоко вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.
Багатомовність на території Придністров’я має глибоке історичне коріння і є природним наслідком багатовікового співіснування різних народів. Тут здавна живуть люди різних національностей, звучать різні мови. Кожна мова є безцінним багатством, що належить не одному народу, а всьому людству. Така багатомовна ситуація була закріплена ще в першій Конституції МАРСР 1924 року. Нею державними мовами були проголошені молдавська, російська та українська при рівноправному режимі всіх інших мов, що функціонують на території. Рівноправний правовий режим мов (молдавської, російської, української та інших) закріплений Декларацією про суверенітет ПМР, прийнятою на першій сесії Верховної Ради ПМРСР першого скликання 8 грудня 1990 року. ПМР забезпечує рівноправний розвиток і збереження вживаних у республіці мов і створює правові гарантії для громадян будь-якої національності на розвиток своєї мови та культури.
У законі «Про мови в ПМР» від 1992 року зазначено, що українська мова оголошується державною нарівні з молдавською та російською. Відповідно до Закону, батьки мають право обрати для дітей дошкільний заклад і середній загальноосвітній заклад з відповідною мовою виховання і навчання. Одним із законодавчих актів, що регулює вживання української мови в Придністров’ї, є Указ Президента «Про заходи забезпечення розвитку української національної культури та освіти, задоволення соціальних потреб українського населення ПМР» від 12 лютого 1992 року. Ці документи не є формальністю. Вони створюють реальні умови для того, щоб українська мова жила, розвивалася і звучала в усіх сферах життя республіки.
Сьогодні українська мова в Придністров’ї використовується широко і гідно. Вона звучить на «Радіо Придністров’я» та на Першому Придністровському телеканалі – новини та авторські передачі виходять українською поряд із російсько- та молдавськомовними. У місті працює Товариство української культури «Червона калина», яке зберігає, популяризує та розвиває українську культуру, мову і традиції. У Придністровському держуніверситеті ім. Т. Г. Шевченка діє Центр української культури, який підтримує наукові дослідження з української мови та літератури. Українська мова вивчається в місцевих школах як окремий предмет. Існують державні школа, гімназія та ліцей, де всі предмети викладаються українською мовою. Зокрема перша в Придністров’ї українська середня школа відкрита в Рибниці. Наші найменші громадяни змалку чують рідне слово в дитячих садках. З 1992 року виходить українськомовний тижневик «Гомін» – найперша республіканська газета. Під час проведення Шевченківських днів і декади слов’янської писемності українська мова і культура стають у центрі суспільної уваги. У кожному районі, у містах і селах є етнокультурні гурти, зокрема хорові та вокальні колективи для дорослих і дітей, які несуть у світ красу української пісні.
Усе це свідчить про те, що українська мова в Придністров’ї – не музейний експонат і не формальна вивіска. Вона є живою, дієвою, потрібною. Вона об’єднує людей, зберігає їхню ідентичність і водночас збагачує багатонаціональну культуру республіки. У світі, де глобалізація часто стирає національні відмінності, збереження рідної мови стає актом гідності й відповідальності. Мова – це не лише те, чим ми говоримо. Це те, ким ми є. Втрачаючи мову, ми втрачаємо частину себе. Зберігаючи її, зберігаємо своє майбутнє.
1. Поміркуйте і дайте розгорнуті відповіді на запитання.
• Чому мову називають найважливішим засобом спілкування серед усіх інших (жести, погляд, сигнали, символи)?
• Як за допомогою мови від покоління до покоління передається людський досвід і знання?
• Як за допомогою мови людина пізнає світ?
• Чому суспільству було б важко існувати без мови?
• Чому потрібно берегти рідну мову навіть тоді, коли навколо звучать інші мови?
2. Прочитайте вислови. Який із них найбільше резонує з вами? Поясніть свій вибір кількома реченнями.
«Мова – така сама жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть усього того, чим він відрізняється від інших людей» (Панас Мирний).
«Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припадає до нього вустами, сам висихає від спраги» (В. Сухомлинський).
«Ти наше диво калинове, кохана материнська мово!» (Д. Білоус).
«О мово українська! Ти – вода з кринички, над якою гнуться верби, холодна, і прозора, і проста, а без води я вже давно помер би…» (Ю. Бедрик).
«Я без тебе, мово, – без зерна полова, соняшник без сонця, без птахів діброва». (Ю. Рибчинський).
3. Доберіть п’ять-шість образних визначень до слова «мова» і складіть з ними короткі речення.
Наприклад: «Мова – неоціненний діамант, що сяє в серці кожного українця». «Мова – найбільший скарб народу». Продовжіть цей ряд власними образами.
4. Відновіть поетичні рядки, вставте потрібні за змістом прикметники (розкішна, трембітна, кольорова, квітуча, чудова):
Мова, наша мова – мова … (Ю. Рибчинський).
Ой яка … українська мова! І така ж …, і гнучка, як мрія
(О. Підсуха).
Буду я навчатись мови … (А. Малишко).
… мова, поривання духа! (Л. Костенко).
5. Для роздумів і обговорення.
Чи обов’язково, на вашу думку, знати мову того народу, серед якого живете? Чому?
Чи можна без мови побудувати собор, подолати стихійне лихо чи провести великі спортивні змагання? Обґрунтуйте свою відповідь, спираючись на функції мови, про які йшлося у статті.
Ці завдання – не просто вправи. Це запрошення ще раз прислухатися до рідного слова, відчути його силу і взяти на себе відповідальність за його майбутнє. Бо мова живе лише тоді, коли нею говорять, думають, творять і люблять.