Іван Франко – видатний український письменник, поет, учений і громадський діяч. Він збагатив українську літературу новими темами, жанрами та психологічним глибоким змістом. Перекладав українською мовою світові шедеври, зробив вагомий внесок у літературознавство, історію, фольклористику та філософію.
Віхи біографії та формування особистості
Народився Іван Якович 27 серпня 1856 р. у сім’ї коваля з села Нагуєвичі на Дрогобиччині. Там, серед мальовничої природи, минуло його дитинство, пізніше відображене в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом».
Саме з батькової кузні, куди щоранку сходилися селяни, де точилися розмови на різні теми, взяв Іван у свою душу «на далеку мандрівку життя» той вогонь повсякденної невсипущої праці, вогонь честі й правди, який допомагав йому вистояти у бурях суспільних зрушень.
Мати ж передала йому у спадок душевність і теплоту, любов до народної пісні. Пізніше поет заявить: «Пісня і праця – великі дві сили! Їм я до скону бажаю служить».
Навчався Франко спочатку в сільській школі, потім у так званій нормальній школі при монастирі у Дрогобичі й у міський гімназії. Саме там він продемонстрував феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, філософські праці, популярні видання на природничі теми. Інтенсивній самоосвіті сприяла зібрана Іваном бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книг.
На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. Виконуючи письмові завдання з різних предметів, Франко вдавався до їх художнього викладу. Досконало володіючи німецькою та польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською окремі твори антич-
них і новітніх авторів. У 1874 р. його ранні вірші надрукували на сторінках львівського студентського журналу «Друг». Так в українській літературі з’явилося нове ім’я.
Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції «Друга». У січні 1881 р. він почав видавати журнал «Світ». Проте ця робота не рятувала від злиднів. Журнал мав 150 передплатників, тож прибутку вистачало тільки на оплату друкарні. Сам Франко наймав тоді куток у передмісті Львова.
Через участь у соціалістичних гуртках та поширення революційних ідей він зазнав жорстоких переслідувань від австрійської влади. Його заарештовували чотири рази, загалом він провів за ґратами майже рік. Попри перешкоди, Франко здобув вищу освіту, закінчивши Чернівецький університет, а згодом у Відні захистив докторську дисертацію, здобув науковий ступінь доктора філософії.
У 1894–1897 pp. письменник видавав журнал «Житє і слово», а в 1898-му виступив фундатором і одним із редакторів «Літературно-наукового вісника», який на чверть століття став справжньою громадською та мистецькою трибуною України.
На початку XX ст. ім’я Франка набуває широкої популярності за межами Галичини й України. Його обирають членом Чеського наукового товариства. Харківський університет приймає рішення «о возведении галицийского учёного исследователя Ивана Франко в степень доктора русской словесности», а Російська академія наук присуджує йому премію за працю «Студії над українською народною піснею». «Академія в одній особі» – називали Івана Яковича сучасники.
У 1912 році Франко почав видавати журнал «Міжнародна бібліотека», де друкував свої наукові та публіцистичні праці, а також переклади художніх творів.
Серце великого Каменяра перестало битися 28 травня 1916 року.
Багатогранність діяльності
Франка називають «титаном праці» та українською «людиною Відродження». Він працював у неймовірному темпі, виступаючи як поет, прозаїк, перекладач, етнограф і політолог.
Його літературна діяльність охоплювала чимало напрямів. Франко-поет пройшов шлях від громадянської та революційної лірики (збірка «З вершин і низин», 1887) до глибокої інтимної поезії («Зів’яле листя», 1886–1897) та філософських поем («Мойсей», 1905). Як прозаїк він залишив нам повісті «Ліси і пасовиська», «Борислав сміється», «Перехресні стежки», «Лель і Полель», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Захар Беркут», а також оповідання для дітей «Олівець», «Грицева шкільна наука», «Отець гуморист».
В українську літературу Iван Франко увійшов і як драматург. Його перу належать твори «Сон князя Святослава», «Украдене щастя», «Кам’яна душа», «Учитель», «Три князі на один престол», «Послідній крейцар», «Суд святого Николая».
Iван Якович був основоположником українського наукового театрознавства – істориком і теоретиком драми і театру, активним критиком, невтомним перекладачем драматичних творів. Написав понад 70 спеціальних наукових розвідок, серед яких найважливішими працями є «Руський театр у Галичині», «Наш театр», «Руський театр», «Русько-український театр. Iсторичні обриси».
Франко – автор понад п’яти тисяч наукових і публіцистичних праць із літературознавства, фольклористики, історії, економіки та мовознавства.
Вільно володіючи понад десятьма мовами, він перекладав українською твори Гомера, Шекспіра, Ґете, Данте, Байрона та багатьох інших авторів світової класики. Ми знаємо Франка і як перекладача творів Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Чернишевського, Салтикова-Щедріна, Гоголя, Некрасова.
Павло Загребельний сказав: «Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Iван Франко, в якій би він не був великий».
Новатор у галузі педагогіки
У своїх творах Франко висвітлює широке коло педагогічних питань, аналізує реальний стан освіти на Галичині на зламі XIX–XX століть, порушуються проблеми національної просвіти та виховання.
Ідейно-естетичні принципи Івана Яковича, його погляди на завдання вивчення літератури в школі знайшли своє відображення в оповіданні «Борис Граб».
Паспорт твору
Рік написання: 1890 (опубліковано 1891 р. в журналі «Дзвінок»).
Рід літератури: епос.
Жанр: педагогічно-психологічне оповідання.
Тема: зображення шкільного життя галицької гімназії кінця XIX століття; процес формування особистості учня, становлення його світогляду під впливом прогресивного вчителя.
Ідея: засудження догматичної, схоластичної системи освіти; утвердження ідеї про те, що школа повинна виховувати самостійне, критичне мислення та любов до глибокого пізнання.
Сюжет і композиція
Експозиція: знайомство з Борисом Грабом – здібним, але занедбаним у навчанні гімназистом, який втратив інтерес до предметів через зазубрювання та сухість шкільної програми.
Зав’язка: До класу приходить новий учитель словесності та класичних мов – пан Міхонський, який кардинально змінює підходи до викладання літератури.
Развиток дії: Вчитель дає Борисові завдання прочитати «Одіссею» Гомера. Борис спочатку сприймає її як звичайну казку, але Міхонський скеровує його на повторне, більш глибоке прочитання. Поступово у Бориса прокидається інтерес до літератури, історичних паралелей і самостійного аналізу.
Кульмінація: Діалог-дискусія між учителем і Грабом про суть літератури, під час якого учень усвідомлює різницю між зовнішньою фабулою твору та його глибинним змістом (психологією людей, побутом, історією).
Розв’язка: Духовне переродження Бориса: з посереднього й пасивного учня він перетворюється на свідомого, мислячого юнака, який прагне до власної душевної та інтелектуальної праці.
Проблематика твору
Схоластика проти творчого мислення. Протиставлення старої австро-угорської шкільної системи (заучування дат і сухих фактів) новому, гуманістичному підходу.
Роль учителя в житті учня: учитель зображений не як наглядач чи формальний контролер, а як духовний наставник, який розкриває потенціал дитини.
Методологія сприйняття літератури: як правильно читати художній твір, щоб бачити за сюжетом реальне життя, історичну епоху та психологію людини.
Система образів
Борис Граб – головний герой, учень гімназії. Розумний, допитливий, але розчарований у шкільній системі хлопець. Його образ є динамічним: він долає шлях від байдужості до захоплення наукою та літературою.
Учитель Міхонський – носій педагогічних ідей самого І. Франка. Це прогресивний, чуйний, ерудований педагог, який вміє зацікавити, заохотити до власних роздумів і поважає особистість учня.
Погляди автора на завдання вивчення літератури у школі
Через роздуми та методи вчителя Міхонського Iван Франко формулює свою концепцію викладання літератури.
1. Формування критичного та самостійного мислення: Франко категорично виступає проти бездумного заучування. Головне завдання шкільної літератури –
навчити учня мислити. «Власна думка! Власна духовна праця, ось у чім властива ціль ґімназії!» – зазначає учитель Міхонський.
2. Дворівневе сприйняття художнього тексту: на прикладі аналізу «Одіссеї» Гомера у творі показано дві стадії читання. Перше – фасад – охоплює лише яскравий зовнішній сюжет, фантастичні пригоди та казкові елементи. Друге читання – фундамент. Глибокий аналіз розкриває реалістичні картини давнього життя, побут, звичаї, людські характери, психологічні мотиви та суспільний устрій.
3. Співвіднесення літератури з реальним життям: справжнє розуміння художнього тексту виникає лише тоді, коли учень вміє поєднати прочитане з власним життєвим досвідом, спостереженнями та сучасністю. Література має бути не сухою теорією, а «дзеркалом життя».
4. Первинність тексту над підручником: Франко через Міхонського застерігає від захоплення короткими викладами чи критичними статтями, якщо учень ще не прочитав сам твір. Живий контакт із художнім словом – це основа вивчення літератури, тоді як підручники повинні лише допомагати систематизувати знання.
Iван Франко – не тільки видатний письменник, а й новатор у галузі педагогіки. В оповіданні «Борис Граб» він зумів у художній формі викласти прогресивну концепцію шкільної літературної освіти. Його заклики відмовитися від формального зазубрювання на користь розвитку власної думки та критичного аналізу залишаються актуальними для сучасної освіти й сьогодні.
Цікаві факти
Іван Франко ніколи не сідав до писання з пером у руці. Коли думка визрівала, він, ідучи вулицею чи ходячи по кімнаті, висвистував усілякі мелодії, щоб знайти відповідну форму. Знайшовши, вкладав у неї слова, мугикаючи так довго, поки не одержував цілої строфи і поки не починала вона, як сказав сам поет, співати. Відтак добирав кращі рими, брав папір і записував строфу за строфою. За тиждень чи два повертався до записаного і аж тоді правив твір. Часто творив під впливом народних мелодій.
Сучасників вражала феноменальна пам’ять цієї людини, енциклопедична освіченість, глибоке розуміння людської психології, особливо дітей, простота і скромність у спілкуванні.
Франко любив ходити в довгі піші мандрівки. У 1884 р. він був учасником великої студентської прогулянки вздовж Карпат.
Довгий час мріяв купити велосипеда, але так і не купив.
Був завзятим любителем риболовлі. Вудкою не любив ловити, ловив сітками, які сам плів. Друга пристрасть І. Франка – грибництво, яке часто сполучалося з його пішими мандрівками. Зовсім не любив письменник полювання.
Вікторина
1. Назвіть дату народження І. Франка.
2. В якому місті розташований літературно-меморіальний музей І. Франка?
3. В якому селі якого повіту народився І. Франко?
4. Як називають Франка в українській літературі?
5. Які збірки Каменяра вам відомі?
6. Як у збірці «Зів’яле листя» образно називаються три цикли віршів?
7. Які твори І. Франка для дітей вам відомі?
8. Назвіть дату смерті Великого Каменяра.
9. Ким був Франко для української культури і суспільства в цілому?
1) 27 серпня 1856 року. 2) У Львові. 3) с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Галичині. 4) Каменяр. 5) «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Зів’яле листя». 6) «Жмутки». 7) «Лис Микита», «Олівець», «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука». 8) 28 травня 1916 р. 9) Поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, видавець, учений-філолог, філософ, політик
Лариса ПАНАЇДА,
вчитель української мови та літератури
Кам’янської СШ № 2.
Фото ru.citaty.net