У центрі Ближнього Хутора височіє пам’ятник легендарному комдиву часів Громадянської війни Івану Захаровичу Богуну-Добровольському. У 70-ті біля пам’ятника можна було часто побачити жінку похилого віку з незмінним букетом квітів. Це одна з його дочок – Ольга Іванівна.
У далекому 1929 р. десятирічна Оля стала учасницею I Всесоюзного зльоту піонерів. Нинішній керівник громадської організації «Ветерани війни, праці та Збройних сил» села Наталія Гейне згадує, що, коли була головою Ради піонерської дружини школи, на одному з урочистих заходів пов’язувала Ользі Іванівні Шеметюк червоний галстук як почесному піонерові.
1926 рік. Країна тільки-но почала виходити з розрухи. В село з Ленінграда приїхала комуніст, вчителька Тетяна Петрівна Шутман. Їй було доручено створити першу в МАРСР піонерську організацію. Тривожний був час. У селі ще залишалося багато куркулів, в окрузі нишпорили банди різного забарвлення. Тому мало хто з дітлахів наважувався тоді вступати в піонери. Одного разу у вікно будинку Тетяни Петрівни влетів важкий камінь із прив’язаною до нього запискою з загрозами: «Забирайся, поки ціла й здорова, ніхто з селян у твою піонерію не піде». Проте все вийшло інакше.
Вихованці Тетяни Петрівни згадували: «Коли у школі з’явилася нова вчителька, то виявилося, що для нас вона старший товариш, старша піонервожата. Вона розповідала нам про В. І. Леніна, про юних ленінців, хто вони такі, про їхні обов’язки. А ще вона сказала, що ми теж можемо стати піонерами, тільки для цього ми маємо добре вчитися. Тоді це було нелегко, до прийому підходили дуже суворо. З цим не погоджувались і релігійні батьки. Охочих вступити в піонери набралося 12 осіб. І от настав цей урочистий день. У сільському клубі зібралося багато людей. Після проголошення присяги всім піонерам пов’язали червоні галстуки, вручили подарунки від райкому комсомолу. Ведучий звернувся із закликом, після чого руки всіх піонерів злетіли вгору з гучною відповіддю на нього: «Завжди готові!». Духовий оркестр заграв «Інтернаціонал», усі встали зі своїх місць. Від цього дня піонери стали першими помічниками старшої піонерської вожатої та вчителів».
Гордо крокувала селом із галстуком на шиї й Оля Богун. Уже за місяць сільська піонерська організація зросла до 30 осіб. Кожному щасливчику з червоним галстуком дали завдання: залучити до створеної дитячої організації двох-трьох найближчих друзів. Це було нелегко. Часто бувало так, що сам учень мав бажання вступити в піонери, а батьки не дозволяли. Тоді «агітатори» йшли до таких односельців, усе роз’яснювали їм, умовляли. Траплялися випадки, коли їх просто виганяли з дому. Однак вони приходили знову і знову, доки не домагалися свого. Піонерська організація школи, хоч і повільно, але зростала.
«У піонерів, – згадувала Ольга Іванівна, – було безліч справ. Після школи бігли в поле збирати колоски, допомагали косити. Кожен мав виробити певну кількість трудоднів. І ціле літо всі дружно працювали в колгоспі».
Того, хто відзначився, правління нагороджувало преміями та подарунками. Крім того, піонери розводили сади, виноградники. У селі залишилася пам’ять від того покоління – абрикосовий сад перед старою будівлею школи, його посадили учні під керівництвом садівника-любителя Семена Якимовича Ступницького. Школярі активно відвідували гуртки художньої самодіяльності (хоровий, драматичний, танцювальний), спортивні секції.
Якось селом поширився клич: необхідно зібрати 30 тонн металобрухту, щоб колгоспу виділили трактор! І знову в перших рядах піонери. Допізна зносили вони з усіх дворів до сільради залізний брухт. Та коли старою, розбитою кінськими копитами дорогою, пихкаючи, приїхав у село «залізний кінь» під назвою «Інтернаціонал», радості не було меж. Діти обліпили його з усіх боків із вигуками «Ура!». Адже в ньому була і часточка їхньої праці.
Потім розпочався «всенародний похід» з ліквідації неписьменності. Юні ленінці допомагали вчителям. За кожним із них були закріплені квартали (десятидвірки) мешканців, яких вони навчали грамоти. «Учителі» самі лише недавно опанували грамоту, а тепер уже передавали знання неписьменним дорослим.
Влітку 1929 року до села надійшла радісна звістка: піонерська організація мала направити кращого учня в Москву для участі в першому Всесоюзному зльоті піонерів. Тоді всі проголосували за Олю Богун. Батько наставляв в дорогу, вже на станції в Тирасполі, де її проводжали під звуки духового оркестру, сказав: «Дивись, уважно слухай і записуй усе, що будуть говорити. Повернешся додому – відповідатимеш перед усією республікою. Адже ти одна їдеш від Молдавії».
«Це було справжнє свято для всіх, – розповідала Ольга Іванівна. – У Москві нас урочисто зустріли, скрізь гриміла музика, море квітів. На легкових автомобілях привезли на стадіон «Динамо», де делегатів розподілили по загонах. Мене одягли у форму: сині шаровари та біла блузка з трикутником на рукаві з написом «МАРСР», дали галстук і безкозирку з написом «Юний піонер». Я була вражена, побачивши, що стадіон повністю заповнений такими ж, як і я. Тут я вперше зрозуміла, яка велика наша Батьківщина».
Зліт розпочався з урочистого маршу колон. Над трибунами висіли великі транспаранти «Смерть імперіалізму!», «Ми – інтернаціоналісти». І так і було, до Москви з’їхалися делегати з усіх республік, всіх національностей. Були гості з інших країн та континентів. Особливо всім запам’ятався виступ Надії Костянтинівни Крупської, дружини Леніна. Усі слухали її, затамувавши подих, боячись пропустити хоч слово, записували.
Щодня, перед початком роботи зльоту, Надія Костянтинівна знайомилася з хлопцями й дівчатами, з їхнім життям і навчанням. Окрім Крупської, перед піонерами виступали Михайло Калінін, Григорій Петровський, Олексій Горький. У перерві між роботою зльоту з піонерами влаштовували цікаві ігри, розучували нові пісні, танці, провели екскурсію по Москві. Проводжали так само урочисто, як і зустрічали. Кожен віз додому подарунки. Для дружини Ближньохутірської школи це була бібліотечка.
У 1931-1932 рр. Ольга була старшою піонервожатою школи, хоча сама ще вчилася у 7 класі.
Деякі особи з плеяди перших піонерів згодом стали вчителями цієї школи. Зокрема, цікавою є доля Юрія Петровича Панченка, якого після закінчення навчання в педагогічному інституті направили резидентом радянської розвідки до посольства в Китаї. Ольга Іванівна Шеметюк виховала двох синів. Обидва, як і вона, працювали трактористами в рідному колгоспі, який заснував їхній дід. Мати ж пройшла шлях від простої колгоспниці до завідувача об’єднаної тваринницької ферми. Де б не працювала Ольга Іванівна, вона завжди пам’ятала батьківський наказ: «Працюй так, щоб на тебе рівнялися інші. Бути на передньому краї – означає бути справжнім піонером у своїй справі».
Піонерська організація Ближньохутірської школи й далі славилася на всю республіку. У бібліотеці нині зберігається унікальний екземпляр газети «Юний ленінець» від 2 березня 1949 р., розворот якої присвячений сільській школі та її піонерській організації. В одній зі статей говориться: «Республіканська Рада юних піонерів визнала дружину імені тричі героя Радянського Союзу Олександра Покришкіна семирічної школи с. Ближній Хутір Тираспольського району однією з найкращих дружин у республіці».
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Валентина ТАНАСЕНКО, вчитель історії та суспільствознавства Ближньохутірської ЗОШ.