Понад два десятиріччя прожив у Житомирі, автор відомих творів драматургічної класики – «Алмазного жорна», «Свіччиного весілля», «Майстрів часу». Саме в цьому місті розквітло його творче обдарування як драматурга і теоретика театрального мистецтва.
З біографії митця
Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 року в містечку Носівці на Чернігівщині в родині залізничного службовця. Через часті переїзди батьків малому Іванові довелося побачити різні куточки країни: екзотичну Середню Азію, чарівну природу Кавказу, краєвиди Полісся. У 1899 р. він закінчує Чернігівську гімназію, а в 1903 р. – юридичний факультет Київського університету. З дипломом юриста повертається на службу до Чернігова. З 1904 р. виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет.
За сумлінну службу в канцеляріях молодий Кочерга дістав чин колезького асесора та був нагороджений орденом Святого Станіслава III ступеня у 1915 році.
Перша п’єса російською мовою «Пісня в келиху» з’явилася, коли авторові було майже тридцять років. У творі уславлювалася краса, доброта, благородство, гуманізм. Ця романтична драма засвідчила насамперед мистецький хист її творця: уміння будувати інтригуючий сюжет, виписувати масові сцени.
Справжнє зростання настало в житомирський період творчості драматурга. До міста родина Кочерги переїхала на початку 1914 року. У Житомирі тривають творчі шукання письменника.
Вражає жанрова і стильова розмаїтість п’єс драматурга дореволюційного періоду. Це легка комедія-флірт «Цитата з книги Сіраха» (1914), у якій поєднуються романтичні постаті з реалістично виписаним середовищем, шаржі на «творчо» мислячу інтелігенцію – «Полювання на єдинорога» (1915), «Півгодини кохання» (1916), казково-символічна п’єса «Доктор Мус» (1917), історична драма «Вигнанець Вагнер» (1919–1923) про особу інтелігента в революції 1848 р. і ставлення революції до мистецтва.
Викликала інтерес у глядачів і критиків нова лірико-романтична комедія, написана українською мовою, «Фея гіркого мигдалю» (1925). Окрилений успіхом, драматург створює «Алмазне жорно» (1927). Зміст кожного твору обдумував у найдрібніших деталях. У процесі написання п’єси він «грав» її, перевіряв кожну репліку, кожен жест і рух на своєрідній домашній сцені, під яку відвів частину власного кабінету. Особливо плідною в кінці 20-х років була діяльність Івана Кочерги як театрального рецензента.
У 1934 р. він переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну і творчу працю. З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» і працює в Інституті літератури АН УРСР. Виявивши свій талант як майстер гострого сюжету, у розвитку якого окреслювалася певна значуща авторська ідея, драматург створив видатну філософську драму – п’єсу «Майстри часу». Історичні драми «Свіччине весілля», «Алмазне жорно».
Повернувшись 1944 року до Києва, Іван Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» про славне, хоч і складне, нерідко – тяжке минуле народу.
У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).
Помер Іван Кочерга 29 грудня 1952 року.
ОГЛЯД ВИЗНАЧНИХ ТВОРІВ МИТЦЯ
«ЯРОСЛАВ МУДРИЙ»
Це вершина української історичної драматургії XX століття, написана у 1944 році під час Великої Вітчизняної війни. Твір поєднує в собі глибокий історизм, філософські роздуми про владу і державу.
Паспорт твору
Рік створення: 1944 рік.
Жанр: історична драматична поема (написана п’ятистопним ямбом).
Тема: зображення Київської Русі в XI столітті за правління князя Ярослава Володимировича, його боротьба за єдність земель, захист від зовнішніх ворогів (печенігів) та культурний розквіт держави.
Ідея: уславлення мудрості, патріотизму та державотворчої діяльності Ярослава; утвердження думки, що сила держави – в її єдності, культурі (книгах) та мирі.
Конфлікт твору:
Державний/політичний: між прагненням Ярослава об’єднати Русь і заколотами удільних князів та зовнішніми нападами печенігів.
Внутрішній (моральний): конфлікт у душі самого Ярослава – між необхідністю проливати кров заради миру (державний обов’язок) і прагненням до гуманізму та спокою (християнська мораль).
Особистісний: протистояння князя та Микити (художника, який прагне помсти за смерть батька).
Система образів
Головні герої твору діляться на кілька умовних груп.
Князівська родина
Ярослав Мудрий – центральний образ. Мудрий, далекоглядний політик, творець Софійського собору, засновник бібліотеки. Він не ідеалізований: буває суворим, навіть жорстоким, але всі його дії підпорядковані одній меті – величі Русі.
Інгігерда (Анна) – його дружина, шведська принцеса. Холодна, горда, схильна до інтриг, часто не розуміє любові Ярослава до своєї землі та простих людей.
Єлизавета – дочка Ярослава, романтична дівчина, закохана в норвезького витязя Гаральда.
Представники народу та митці
Микита – чернець-живописець, син страченого бунтівника. Спочатку засліплений жадобою помсти князю, але згодом переконується у величі Ярослава і гине, рятуючи його від ножа вбивці. Символізує народний талант і духовне прозріння.
Сільвестр – учений чернець, мудрий порадник князя, який підтримує його культурні починання.
Милуша – дочка новгородського посадника, дружина побратима Ярослава, уособлення чистого народного духу.
Іноземці та найманці
Гаральд – сміливий норвезький лицар, який щиро закоханий у Єлизавету і поважає Ярослава.
Ульф – варязький воєвода, найманець, який дбає лише про гроші та вигоду, схильний до зради.
Сюжетно-композиційні особливості
Поема складається з п’яти дій. Події розгортаються навколо будівництва Києва, Софійського собору та постійної загрози від печенігів і внутрішніх зрадників.
Експозиція: Київ розбудовується; Ярослав працює над літописами та законами («Руська Правда»). Знайомство з Микитою, який таїть злобу на князя.
Зав’язка: Змова варягів на чолі з Ульфом та невдоволених новгородців; приїзд Гаральда, який просить руки Єлизавети.
Розвиток дії: Печеніги підступають до Києва; внутрішні інтриги Інгігерди; душевні коливання Микити, який бачить, що Ярослав дбає про державу, а не про власну розкіш.
Кульмінація: Грандіозна битва з печенігами під стінами Києва (історичний факт 1036 року) та розгром ворога. Паралельно – замах на Ярослава у палаці, де Микита закриває князя своїм тілом і гине.
Розв’язка: Перемога над ворогами, утвердження миру. Ярослав прощає своїх ворогів і проголошує велич Русі, книжної мудрості та праці.
ЦИТАТИ З ТВОРУ
«Раніше я вважав, що для держави потрібні тільки сила та закон, а тепер бачу: перш за все потрібне милосердя».
Сенс: Еволюція поглядів Ярослава від жорстокого правителя до мудрого «батька нації».
«Благословенна будь, о кожна праця, що в камінь чи в безсмертний стих лягає!»
Сенс: Гімн творчості, культурі та мистецтву.
Драматизм образу Ярослава полягає в тому, що він змушений балансувати між трьома абсолютно різними сферами життя, де інтереси держави завжди переважають особисті почуття:
ЯРОСЛАВ ТА МИКИТА
Символізм образів: ключовий конфлікт та його вирішення
Конфлікт між Ярославом і Микитою – це не просто суперечка двох чоловіків, це зіткнення двох фундаментальних сил: Ярослав – це символ державного обов’язку. Він уособлює закон, порядок, будівництво та захист кордонів. Разом з тим, Кочерга не ідеалізує князя. Ярослав буває самотнім, втомленим, він страждає від того, що державні інтереси змушують його жертвувати щастям власних дітей та карати людей.
Микита – це символ народної душі та мистецтва. Він втілює в собі талант українського народу, його волелюбність, загострене почуття справедливості та нетерпимість до гніту.
Кульмінація їхніх стосунків
Найвищою точкою розвитку обох образів є фінал п’єси. Микита, який тривалий час носив у кишені ніж для вбивства князя, під час заколоту варягів закриває Ярослава своїм тілом. Він гине, рятуючи правителя.
Цей акт самопожертви доводить: Микита зрозумів, що Ярослав потрібен Русі. Загибель митця остаточно змінює і самого князя – Ярослав усвідомлює, що народний талант і любов є дорожчими за будь-які суворі закони.
Цитатна характеристика героїв
Микита про Ярослава (на початку п’єси):
«Він теж залізом кров людську цідив, і на кістках мій Київ закладав…»
(Показує сприйняття князя як жорстокого диктатора).
Ярослав про суть своєї влади:
«Нелегко цим народом керувать! Він і відважний, і розумний, і злий, але за правду стане, як один». (Свідчить про повагу князя до свого народу).
Микита перед смертю (визнання мудрості князя):
«Живи, мій князю… Тобі ще треба… будувать собор…» (Символ примирення народу та влади заради спільного майбутнього).
Шедеври творчості Івана Кочерги збагатили золотий фонд української літератури. А творча спадщина вміщує найрізноманітніші жанри, серед яких і віршовані трагедії, і водевілі, гротески й вистави, дитячі п’єси тощо. Кожна його праця – це втілення майстерності, яка наповнена глибоким філософським змістом.
Галина КРИЖАНІВСЬКА.