У Кам’янці урочисто відзначили День учителя. За усталеною традицією щирі привітання зі святом приймали не тільки педагоги, а всі працівники освітньої галузі району.
Виконуюча обов’язки глави держадміністрації Ольга Сиреєва, голова міськрайради Олег Бурлака та депутат Верховної Ради Валерій Бабчинецький щиро подякували колективам шкіл, дитсадків, закладів додаткової освіти та місцевого політехнічного технікуму за щоденну працю, яка вимагає не лише професійних знань і майстерності, а й великої душевної щедрості.
Багато освітян удостоєні державних і відомчих нагород. Талановиті юні артисти подарували наставникам яскраві й задушевні музичні та хореографічні номери.
У межах Року придністровського народу особливо вшановували педагогів, які допомагають молоді пізнавати духовні та культурні цінності, вчать пам’ятати минуле, цінувати сьогодення та впевнено дивитися у щасливе майбутнє.
ХРАНИТЕЛІ ТРАДИЦІЙ
Цю номінацію присвятили просвітителям, які проводять велику пошукову роботу, збирають унікальні експонати, знайомлять дітей із народними звичаями. Їх об’єднує спільна мета – зберегти спадщину попередніх поколінь і передати її молоді. Завдяки їхнім зусиллям, музеї, створені в навчальних закладах, стають осередком історичної пам’яті.
Понад чотири десятиліття присвятила навчанню найменших школярів Зоя Мельник. Отримавши направлення до Кам’янського району, випускниця педагогічного училища довідалася, що буде працювати в Кузьмині – на батьківщині Героя Радянського Союзу Івана Солтиса. Бажання дізнатися більше про долю селянина, ім’я якого присвоєно школі, привело молоду вчительку до куточка бойової слави. Тут Зоя Миколаївна опинилася в оточенні таких само захоплених історією людей – колег і учнів.
«У ті роки активно працював пошуковий загін «Аврора». Школярі вивчали документи, спілкувалися з сільськими ветеранами, листувалися з однополчанами Солтиса, їздили на зльоти й захоплено розповідали ровесникам про свої відкриття. Куточок бойової слави поповнювався новими експонатами: фотографіями, нагородами, спогадами фронтовиків… Ми оформлювали пам’ятні альбоми та тематичні стенди. І незабаром у школі з’явився власний музей, до якого приїжджала на екскурсії молодь із різних місць», – поділилася спогадами З. Мельник.
Їй дедалі частіше доручали знайомити гостей з експозицією, яка поповнювалася новими матеріалами. Поряд із біографіями ветеранів Великої Вітчизняної з’явилися стенди, присвячені воїнам-афганцям, захисникам Придністров’я, іншим відомим землякам. Кожна доля – рядок у літописі села та країни. Учні – не просто відвідувачі цього музею, вони знають кожен експонат і охоче проводять екскурсії для молодших товаришів, для гостей, які завітали до сільського освітнього комплексу.
Нині шкільний колектив облаштовує краєзнавчий зал. Учні активно долучилися до роботи зі збору етнографічних експонатів. У тому, що вони щиро цікавляться минулим свого села, чимала заслуга Зої Мельник.
«Зберігаючи традиції, ми творимо майбутнє», – впевнена Лариса Савенчук, яка присвятила вихованню дітей 45 років.
Сьогодні вона – заступниця завідувача Кам’янського центру розвитку дитини. Одним із напрямків її роботи є ознайомлення вихованців з історією, культурою та звичаями Придністров’я. Більшість занять відбуваються у краєзнавчому музеї, створеному в ЦРД ще у 2015 році.
Це справжній куточок автентичної для нашого краю домівки, в оздобленні якої гармонійно поєдналися традиції різних народів. На молдавському килимі, розцвіченому трояндами, – ікона, прикрашена рушником з українською вишивкою. Національні орнаменти в’ються по скатертині, по розписаному посуді, по різьблених меблях.
У музеї діти вперше дізнаються, як називаються побутові предмети, чимало з яких стали у ХХІ столітті раритетами, як їх виготовляли наші предки, якими ремеслами вони володіли. Прядка, п’яльця з розпочатим візерунком – не просто експонати. Дітям показують, як вони використовувалися. Як рукодільниці шили одяг і прикрашали його, як умілі майстри плели з лози кошики та інші предмети побуту, а з соломи – капелюхи; як господині пекли хліб і готували на печі, які страви були повсякденними і чим пригощали гостей, що завітали на свято? Про це та ще багато про що розповідає малюкам Лариса Андріївна. А ще тут можна погойдати колиску й послухати старовинну колискову.
Музика, декоративно-ужиткове мистецтво, народознавство – усе це гармонійно поєднується на заняттях, допомагаючи дітям зрозуміти багатство та різноманіття культур нашого спільного дому. І концертний номер, з яким вихованці Лариси Андріївни вийшли на святкову сцену, став зворушливим зізнанням у любові до рідної землі. А багаторічний внесок педагога Лариси Славенчук у розвиток дітей відзначено в цей знаменний день орденом «Трудова слава».
ВИХОВАННЯ ЛЮБОВІ ДО РІДНОГО КРАЮ
Патріотизм не виховати красивими словами, він народжується з любові до рідного дому, з гордості за свою країну. А послідовно й дбайливо формувати у молоді почуття громадянської відповідальності, повагу до історичної та культурної спадщини – це покликання.
Рибничанку Аллу Міліховську професійні й особисті зв’язки міцно пов’язали з Рашковом, подарувавши можливість вивчати історію цього стародавнього населеного пункту не за книгами, а за пам’ятками, легендами, спогадами старожилів. І школярів молода наставниця вчить відчувати глибинний зв’язок часів не лише під час уроків. Разом вони вирушають на екскурсії мальовничими місцями, занурюються у звичаї різних етносів, які здавна мешкають у селі, аналізують той вплив, який національні культури справили на архітектурні стилі, побутові та кулінарні традиції, весь життєвий уклад.
Гостям, які бажають доторкнутися до цієї багатої спадщини, Алла Анатоліївна радить обов’язково відвідати руїни синагоги та Покровської церкви, старовинний костел Святого Каетана, які також є наочним свідченням міжконфесійної злагоди, що зберігається вже багато століть. А ще – посидіти біля Панської криниці, води якої шепочуть історію кохання князівни Руксанди та Тимофія Хмельницького, і помилуватися пам’яткою природи – знаменитою Червоною скелею.
Школа, в якій працює А. Міліховська, носить ім’я Героя Радянського Союзу Федора Жарчинського. Доля знаменитого земляка давно стала тим прикладом, на якому виховуються юні мешканці села. Минулого року вони під керівництвом Алли Анатоліївни оформили символічну парту Героя. На ній – біографічні відомості, фотографії, копії документів. В одному з нагородних листів описано величний подвиг Жарчинського, який ціною власного життя визволив близько 4 500 в’язнів фашистського концтабору.
Валентина Войт повернулася до рідної Хрустовської школи дипломованою вчителькою і вже 45 років працює на освітянський ниві. Вона не тільки викладає історію, а й виховує юних громадян села патріотами. Упевнена, що обидві складові вельми важливі для становлення нашого суспільства.
Особливу увагу досвідчений педагог приділяє вивченню минулого рідного краю. Цікаві лекції, обговорення актуальних тем за круглим столом, екскурсії музеями – усе це допомагає молоді пізнати свою духовну спадщину. І школярі з захопленням беруть участь у дослідницькій роботі та презентують її результати на районному та республіканському рівнях, регулярно підтверджуючи високу якість знань. Навесні вони стали призерами міжнародного історичного конкурсу, організованого Конгресом російських громад.
«Престижне інтелектуальне змагання приурочили до 81-ї річниці Великої Перемоги та до 80-річчя Нюрнберзького процесу. Команда нашої школи гідно показала себе в тематичній вікторині, а потім представила на розгляд компетентного журі відеозвіт про результати дослідження, присвяченого жертвам окупаційного режиму, що діяв у нашому краї в роки війни. Щоб зрозуміти масштаб геноциду, здійсненого німецько-румунськими загарбниками на території Кам’янського району, школярки вивчали архівні документи, відвідали музей у Рашкові, де зберігаються відомості про те, як жорстоко було вбито практично всіх селян єврейської національності. Не обійшли увагою й питання увічнення пам’яті про трагедію Голокосту», – розповіла Валентина Іванівна про ту копітку роботу, яку здійснили під її керівництвом учениці, захоплені краєзнавством.
Свою любов до історичної науки В. Войт прищепила й синові. Сьогодні Іван Олексійович – старший викладач Придністровського державного університету. У центрі його уваги – формування придністровської ідентичності та її феномен. Історик і політолог нерідко ділиться результатами своїх досліджень у засобах масової інформації, зокрема й у нашій газеті.
ЗВ’ЯЗОК ПОКОЛІНЬ
Ця номінація стала даниною поваги тим наставникам, які зуміли передати свою любов до вчительської професії учням, що пішли по їхніх стопах.
Кам’янська дитяча школа мистецтв стала долею для багатьох талановитих педагогів. Серед них – і Валентина Григоращук, яка вперше переступила поріг цього закладу додаткової освіти восени 1974 року.
Музика оточувала її з народження. Батько був диригентом хору, матуся – солісткою. Тож і не дивно, що Валентина вирішила стати професійним музикантом. У Сорокському культосвітньому училищі вона навчилася грати на скрипці і вже понад півстоліття передає свою безмежну любов до цього інструмента дітям.
Завдяки Валентині Федорівні, сотні мешканців Кам’янщини долучилися до світу мелодій. Дехто, наслідуючи приклад талановитої вчительки, став педагогом, інші – професійними музикантами. Одні викладають поруч із нею в дитячій школі мистецтв, інші розлетілися по світу й працюють у Придністров’ї та Молдові, в Ізраїлі та Німеччині. А найбільша гордість – донька Лілія, яка є солісткою Державного філармонічного оркестру міста Сібіу (Румунія). Вона продовжує музичну династію вже у третьому поколінні.
Утім, свої досягнення на педагогічній ниві Валентина Федорівна вимірює не минулими заслугами, а досягненнями теперішніх учнів, тим, як удалося розкрити потенціал кожного вихованця.
«Якби довелося починати все спочатку, я знову обрала б музику та педагогіку. Мені вдалося реалізуватися в цій професії, – зізналася В. Григоращук. – Щиро радію результатам своєї щоденної праці, коли чую, як натхненно грають на скрипці мої учні, коли отримую звістки про те, як розкрилися їхні таланти».
Яскравим прикладом спадкоємності поколінь є доля Юрія Грекова – заслуженого тренера ПМР. У спорт він прийшов завдяки вчителю фізкультури, який порадив обдарованому хлопчику записатися до легкоатлетичної секції. Так у життя Грекова, окрім загальноосвітньої школи, увійшла й спортивна. Він серйозно тренувався, перемагав на районних і республіканських змаганнях. Саме ці успіхи й визначили вибір майбутньої професії.
З дипломом Московського державного інституту фізичної культури Ю. Греков повернувся до рідної Кам’янки. Тут він пройшов шлях від тренера дитячо-юнацької спортшколи до її директора.
За три десятиліття в улюбленій професії Юрій Семенович виховав багатьох чемпіонів і призерів республіканського та європейського рівня в бігу на різні дистанції. Серед них є майстри спорту Олександр Крушельницький, Іван Міркос, Олександр Корой, Іван Шофул, Артем Козачок. Майстер спорту міжнародного класу Іван Сюріс нині підкорює марафонські траси по всьому світу та є наставником для кишинівських спортсменів. А Надія Заєць і Василь Булгак, успішно закінчивши вищі навчальні заклади фізкультурного профілю, сьогодні працюють у Кам’янській спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву, поруч із наставником, який дав їм старт у житті.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.