Наша невелика республіка приваблює своєю миролюбністю, дружбою людей різних національностей, повагою до минулого й сьогодення, збереженням історії для нових поколінь. Цікаво й те, що в кожному її куточку дбайливо бережуть традиції та легенди, ремесла і рецепти, пам’ятки старовини й пам’ять про досягнення сучасників.
Сьогодні наша розповідь про Незавертайлівку – село, розташоване на самому півдні Придністров’я, де зливаються, поєднуються річки Кучурган і Турунчук. Нині тут проживає понад 4 тис. осіб, працюють два освітні комплекси школа – дитячий садок, сільська лікарська амбулаторія, Будинок культури, бібліотека і Музей історії села. Основу місцевої економіки становить агропромисловий комплекс.
Особливе місце в житті села належить Музею історії, який уже 66 років зберігає пам’ять про його минуле та людей, налічує понад 3 тис. експонатів основного і понад 600 предметів науково-допоміжного фонду.
Саме туди ми вирушили, щоб дізнатися більше про історію, традиції та людей, які впродовж багатьох років створювали й розвивали село.
На порозі установи нас зустріла глава Незавертайлівської адміністрації Людмила Панфілова,
яка очолювала музей протягом трьох останніх років. Ми попрямували до музейних експозицій і послухали історію цього осередку культури.
«Перші експонати з’явилися тут у листопаді 1960 року, завдяки уродженцю села, ветерану Великої Вітчизняної війни, заслуженому вчителю, члену Спілки письменників Придністров’я Петру Даничу, він був першим його директором. Завдяки йому та небайдужим мешканцям розпочалося збирання фотографій, документів, предметів побуту і сімейних реліквій. Усього лише через п’ять років, у 1965-му, музею надали звання «народного».Тоді ж музей посів друге місце в конкурсі сільських музеїв Молдавії.
1971 року експозиція переїхала у приміщення на першому поверсі Будинку культури, де перебуває й до сьогодні», – розповіла Людмила Андріївна.
День учителя, музей і школа
З нагоди професійного свята вчителів (а ми зустрілися саме на День учителя) у музеї підготували виставку, присвячену цьому дню. Ознайомитися з експонатами прийшли
співробітники адміністрації, сільської лікарської амбулаторії та автор цих рядків.
Гості здійснили подорож у шкільне минуле. Їх вразила шкільна форма, що збереглася у гарному стані, піонерський галстук, портфель, книги, зошити, чорнильниця-непроливайка й ручка з пером. Ними користувалися ще у 50-ті роки минулого століття. Тут зберігаються дерев’яні рахівниці, фотографії випускників, платівки з казками та інші цікаві предмети.
Інтерактивна гра «Урок довжиною в історію» дозволила учасникам поринути в атмосферу минулих років: вони зав’язували одне одному піонерські галстуки, креслили поля в зошитах, знайомилися з символікою дитячих і молодіжних організацій, а також розглядали предмети повсякденного побуту минулих років.
Зворушливою частиною виставки стали віньєтки випускників різних поколінь. Серед фотографій багато відвідувачів впізнавали знайомі обличчя батьків, однокласників, учителів. Так музейна експозиція допомогла відчути зв’язок часів. Тут облаштований і спеціальний куточок, присвячений місцевій школі та її вчителям.
Особливу увагу в історії школи привертає педагогічна династія трьох сестер. З 1996 року в школі працює Раїса Романова, учитель російської мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії, талановитий педагог і заступник директора. 2007 року вона була удостоєна звання «Відмінник народної освіти», а 2017-го нагороджена медаллю «За трудову доблесть». Разом із нею у школі працюють її сестри: Тетяна Тяжко – «Відмінник освіти» та Надія Бекчіу, удостоєна високого звання «Відмінник народної освіти ПМР» у 2026 році.
Три сестри, три педагоги, одна школа та спільна любов – до дітей і професії. Їхня праця становить важливу частину історії школи та внесок у майбутнє багатьох поколінь учнів.
Виставка нагадує: змінюються шкільна форма, підручники й технології, але незмінним залишається головне – Учитель, який допомагає дитині повірити в себе, вчить думати, ставити запитання, не боятися помилок і відкриває дорогу у широкий світ знань.
Декілька слів з історії села
Територія поблизу сучасної Незавертайлівки була заселена з давніх часів. До середини XV століття нею володіли кримські татари. Тоді на місці нинішнього села було засвідчено поселення Каяклія (назва турецького походження), а східна частина території між Південним Бугом і Дністром дістала назву Едісан. Після закінчення російсько-турецької війни 1787–1791 років та підписання Ясського мирного договору кордон між Османською імперією та Росією визначили по Дністру. Таким чином, наступні 200 років територія між Південним Бугом і Дністром перебувала у складі Російської імперії.
Напевно, цікаво дізнатися, як з’явилася сама назва «Незавертайлівка». От і ознайомтеся.
Перші документи, в яких згадувалась безпосередньо Незавертайлівка, датовані 1789 роком. Щодо її назви, то існують дві версії. Одна з них припускає, що в 1775 році, коли за указом Катерини II було скасовано Запорізьку Січ (козацьку республіку біля порогів Дніпра), запорізькі козаки вирушили до гирла Дунаю, де загін під керівництвом одного з ватажків дійшов до місця, де сьогодні розташоване село. Через розлив Дністра вони не змогли продовжити шлях на південний захід, і були змушені повернути (українською – «завернути»). Отже, місце спочатку одержало назву Завертайлівка, тобто «місце, де завернули назад» або «місце повороту». Пізніша назва перетворилася на Незавертайлівку, тобто «місце, звідки не можна повернутися» або «місце, де не можна повернути».
За другою версією, Катерина II видала указ, який надавав привілеї населенню прикордонної зони. А саме: всі, хто влаштувався в цих місцях, набували статусу вільних людей, зокрема й колишні кріпаки, які «не могли бути повернені» їхнім господарям. Так село набуло слави місця, «звідки можеш не повернутися» до господаря.
Село входило до складу Тираспольського повіту спочатку Миколаївської губернії, а з 1803 року, з перенесенням адміністративного центру до Херсона, Херсонської губернії. Тут мешкали молдавани, а також українці, росіяни та представники інших національностей. У ХІХ столітті село розвивалося швидкими темпами. У 1925 році, разом з утворенням МАРСР, Незавертайлівка опинилась у Слободзейському районі.
У центрі села колись стояла православна церква, яку спіткала доля більшості культових споруд того періоду: після Великої Вітчизняної війни з неї зробили кінотеатр, а згодом – правління колгоспу імені Карла Маркса, сільську бібліотеку. Цвинтар при церкві зруйнували, а на його місці збудували сільський стадіон.
У 1961 році на території сільської садиби, що межує з західним берегом Кучурганського лиману, почалося будівництво Молдавської ДРЕС. Разом із будівництвом тут міста Дністровська в усій зоні відбулися значні зміни. Почав змінюватися і національний склад людей, і їхнє соціальне життя: професії, рівень доходів, освіта, традиції та взаємини між групами.
У цій зоні успішно розвивалося овочівництво. З середини XX століття, відповідно до вимог продовольчого сектора, розширювалося виробництво фруктів як у приватних, так і в колективних господарствах. Хороший клімат – це те, що сприяє успішному та масштабному виробництву технічних і кормових культур, овочів, винограду різних сортів.
Повертаючись до експозиції
Людмила Панфілова ділиться:
«Минуле – це те, що зробило нас такими, якими ми є нині. Кожен музей має свою місію. Наша – справді прекрасна: зберегти все те, що створено руками та серцями поколінь, і передати нащадкам. Адже без минулого не може бути ні сьогодення, ні майбутнього. Відвідуючи музей, ми повертаємося до своїх коренів, до джерел».
Ось уже понад півстоліття він відчиняє свої двері для місцевих жителів і гостей, розповідаючи про долю села, про людей, які його розбудовували, захищали та прославляли.
Перша зала знайомить відвідувачів із побутом і традиціями мешканців Незавертайлівки кінця XIX – початку XX століття. Тут представлене старовинне домашнє начиння, предмети праці, книги, фотографії та документи. Особливе місце посідає «Жіночий кут» із прядками та елементами ткацького верстата. Серед експонатів: коцюба, рогач, чавунок, маслоробка, ступа, жорна, коромисло, глиняні глечики та інші предмети, якими користувалися наші предки.
Друга зала присвячена історії села, починаючи з 1940 року. Значна частина експозиції розповідає про Велику Вітчизняну війну: тут представлені військові предмети, фотографії учасників війни та визволителів села, фрагмент землянки, а також Книга Пам’яті з портретами загиблих односельців. Відвідувачі можуть побачити відтворений інтер’єр житлової кімнати 1950–1960-х років, почитати матеріали про будівництво села, розвиток колгоспу, про його передовиків.
Особлива гордість музею – колекція домотканих і вишитих місцевими майстринями рушників. Найстаріші з-поміж них датовані 1906 роком.
Тут же оформлений розділ «Незавертайлівка в період заснування, становлення і розвитку Придністровської Молдавської Республіки», в якому представлені фотографії, документи, особисті речі односельців, що створювали республіку, а потім стали її захисниками, брали участь у бойових діях 1992-го.
А що у нас на сьогодні?
Нині в музеї відбуваються екскурсії, лекції, тематичні заходи, інтерактивні заняття для дітей, зустрічі зі старожилами, ветеранами та іншими мешканцями села. Організовуються виїзні виставки, піші екскурсії пам’ятними місцями, творчі зустрічі й культурні заходи. Музей тісно співпрацює зі школою, дитячими садками, Будинком культури, з адміністрацією села та іншими установами. Створюються історичні й біографічні матеріали, презентації та відеопроекти, які допомагають зберігати пам’ять і знайомити з історією Незавертайлівки молоде покоління.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Незавертайлівка по праву пишається своїми талановитими уродженцями та жителями, які зробили значний внесок у культуру, історію та літературу краю. Серед найвідоміших – Петро Хрисанфович Данич, про якого згадувалося на початку статті як про засновника місцевого музею (1925–2016). Він пішов на фронт у 1944 році, брав участь у визволенні Європи, а після війни понад 40 років працював учителем.
Микола Васильович Цуркан (Цуркану) – відомий придністровський поет. Він народився у Незавертайлівці, рано залишився сиротою, виховувався в багатодітній родині дядька. Навчався в Тираспольському педагогічному інституті. Його перша поетична збірка молдавською мовою «Ынтыюл пэхар» («Перший келих») вийшла 1939 року. У 1944-му він був заарештований, пройшов через тяжкі випробування, через що в літературних спогадах його іноді називають поетом-мучеником. Повернувшись до рідного села, працював учителем молдавської мови, продовжував писати вірші. Спадщиною поета стали п’ять поетичних збірок.
Знамениті селянки Марія Гаврилова, Раїса Сіваченко й Тетяна Плакуща увійшли до історії радянського кінематографу. В молоді роки вони пройшли жорсткий відбір до легендарного молдавського танцювального ансамблю «Жок», а пізніше знялися в культовій радянській комедії «Свадьба в Малиновке». Тетяна Плакуща згодом стала відомою солісткою.
Два роки тому, до 235-річчя села, було видано книгу «Незавертайловка в объективе времени», в якій розповідається про минуле села, його людей та важливі події. У книзі зібрані унікальні факти про переселенців, торгові шляхи та економіку. Наприклад, згадується, що прапороносцем легендарного героя Громадянської війни Григорія Котовського був саме уродженець Незавертайлівки.
Музей зберігає минуле. Село живе активним сьогоденням. А разом вони творять майбутнє своєї рідної Незавертайлівки.
З місцевими жителями спілкувалася
Діана СОЛОВЕЙ.
Фото автора.