У Тираспольському Суворовському військовому училищі відбулася лекція заступника начальника Державної служби управління документацією та архівами Миколи Димченка.
Науковець нагадав, що у липні поточного року за ініціативою Президента Вадима Красносельського депутати ухвалили закон «Про жертви геноциду придністровського народу та увічнення їхньої пам’яті у зв’язку зі злочинами німецько-румунського фашистського окупаційного режиму 1941–1944 років».
Фахівець зазначив, що геноцид як термін та юридичне поняття вперше введений у 1944 р. польським юристом Рафаелем Лемкіним. Він походить від двох слів: грецького «генос» (рід, плем’я) та латинського «цидере» (вбивати).
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., закріпила це визначення у міжнародному праві. Документ встановлює, що «покаранню підлягають змова з метою геноциду; пряме та публічне підбурювання до здійснення геноциду; замах на вчинення геноциду; співучасть у геноциді».
Микола Вікторович розповів, що з 3 липня 1941 р. територія Молдавської РСР та деякі прилеглі території України в роки німецько-румунської окупації були поділені на три адміністративні області: Буковину, Бессарабію і Трансністрію*. Придністровський регіон перебував у складі останньої області.
В основу лекційного курсу покладено базу даних Державної архівної служби, сформовану в межах однойменного проекту. А це понад 6 тис. документів, які протягом 4 років опрацьовували співробітники відомства.
Досить характерним прикладом є акт про розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників у с. Рашків Кам’янського району Молдавської РСР (від 18.10.1944 р.): «4 серпня 1941 року проїжджим німецько-румунським каральним загоном, за допомогою жандармів та шефа жандармерії Попа, було зібрано 65 мешканців Рашкова. Чоловіків та жінок відвезли на берег річки Дністер, загнали в річку та розстріляли з кулемета і гвинтівок. Трупи всіх розстріляних попливли, слідів жодних не лишилося».
Микола Димченко поділився зі слухачами враженнями, які доводиться переживати під час роботи з архівними документами:
«Коли читаєш матеріали різних комісій, стає дуже важко на душі, бо там описуються розстріли дорослих, чоловіків та жінок, людей похилого віку, дітей. Усе це показує, яким був режим окупантів на території нашого краю з 1941 по 1944 рік».
За рік до визволення Придністров’я від фашистських поневолювачів, після капітуляції 6-ї німецької армії в Сталінграді, 4 лютого 1943 року в Бухаресті було затверджено план тотального пограбування Трансністрії – «Операція 1111». Суть її полягала в тому, щоб «вивезти в Румунію всю промисловість, щоб противник (Червона Армія) опинився на порожній території і був змушений доставляти з тилу все необхідне для продовження військових операцій». Тільки прихід на береги Дністра радянських воїнів-визволителів та остаточне вигнання ворога поклали кінець злочинам окупаційного режиму.
Після закінчення лекції начальник Тираспольського Суворовського військового училища полковник Сергій Александров висловив вдячність Миколі Димченку за докладну розповідь та глибокий аналіз історичних подій. Керівник навчального закладу упевнений, що такі заходи сприяють розвитку у суворовців інтересу до вивчення історії, вихованню патріотизму.
* На території ПМР цей термін прирівняно до символів фашизму.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото автора.