У книзі «Жінки Придністров’я» голова Жіночого страйкового комітету Галина Андрєєва згадувала, як високо оцінював перший Президент республіки Ігор Смирнов внесок жінок Бендер у її створення та становлення. Він називав його значним, неоціненним і ключовим.
Згадуючи арешт Ігоря Миколайовича та деяких інших лідерів Придністров’я владою Молдови наприкінці серпня 1991 року, вона наводить такі його слова:
«У Бендерах, де розташований найбільший залізничний вузол, жінки сіли на рейки й на місяць зупинили рух поїздів. Ризикуючи життям, вони висловили солідарність із заарештованими. Владі Молдови нічого не залишалося, як відпустити нас на волю».
Союз жінок на захист Придністров’я міста Бендери відзначив своє 34-річчя. З цієї нагоди ми вирішили розповісти про зародження, становлення та розвиток громадської організації, висвітлити її славний шлях.
Ще наприкінці 1980-х років жінки в Бендерах почали об’єднуватися, щоб відстоювати свої права та права всього придністровського народу. Вони брали участь у мітингах, пікетах і голодуваннях. Однак справжнє бойове хрещення пройшли в серпні-вересні 1991 року, коли разом з активістками з інших міст і районів республіки стали головними героїнями «рейкової війни». Вони заблокували залізницю на станції Бендери-2, вимагаючи від влади Кишинева звільнити заарештованих придністровських депутатів і керівників молодої республіки.
Коли в червні 1992 року до міста увірвалися націоналісти Молдови, бендерчанки знову не залишилися осторонь, усіляко допомагаючи захисникам: працювали медсестрами, готували їжу, передавали відомості про ситуацію в навколишніх селах. Крім того, жінки відіграли важливу роль у прориві інформаційної блокади, встановленої навколо Придністров’я. Вони їздили до Росії та України, де зустрічалися з представниками різних трудових колективів, щоб розповісти про події в республіці.
Не можна не згадати й про ще одну, досі недостатньо висвітлену роль жінок-бендерчанок у цих подіях. Вони брали активну участь у похованні полеглих захисників міста. Багато з них виконували практичну роботу, пов’язану з підготовкою могил та організацією церемоній прощання. Своєю присутністю жінки підтримували людей у тяжкі моменти, розділяли з родичами загиблих пережити горе, а також бували на поминальних службах у храмах Бендер.
Для багатьох із них це було й глибоко особистою справою, адже в боях гинули їхні чоловіки, сини, брати та батьки. Тож ішлося не просто про допомогу іншим, а й про прощання з найріднішими людьми. Це надавало похоронним церемоніям особливого скорботного відтінку.
На хвилі цієї активної громадянської позиції після завершення бойових дій було ухвалено рішення офіційно зареєструвати жіноче об’єднання, яке вже де-факто існувало. 21 жовтня 1992 року організацію внесли до державного реєстру юридичних осіб під реєстраційним номером 7. Першою головою Союзу жінок на захист Придністров’я міста Бендери стала Катерина Гончарова.
Згодом Бендерський союз жінок став частиною ширшого руху – Республіканського жіночого союзу на захист Придністров’я, до складу якого увійшли 11 територіальних організацій. Нині вони залишаються активними учасницями громадського життя та продовжують впливати на розвиток міста й республіки: порушують актуальні питання, долучаються до заходів, спрямованих на збереження пам’яті про ключові історичні події Бендер. Жінки-ветерани регулярно відвідують міські школи, проводять бесіди з молоддю, розповідаючи про історію становлення Придністров’я, трагічні події 1992 року та героїв, які захищали й відстояли рідне місто і республіку.
Нині Катерині Гончаровій – 86 років. Однак навіть у такому поважному віці вона залишається енергійною та бере активну участь у громадському житті.
«Моя найзаповітніша мрія, яка водночас є головною метою всього мого життя, – це визнання Росією та світовою спільнотою нашої гордої республіки», – зазначила Катерина Іванівна.
Павло ОСТАПЕНКО.