Кажуть, що пісня – то душа народу. Вона супроводжує людину в горі та в радості, у праці та під час відпочинку. І коли наші далекі пращури, змагаючись із грізними силами природи, намагалися «задобрити» злих духів і віддячити добрим, то поряд із різними магічними обрядовими діями (жертвоприношенням, танцем) лунала й пісня, як словесне вираження бажань і прагнень людей.
Українців не можна уявити без пісні, яка є найпоширенішим жанром усної народної творчості.
Пі́сня, співа́нка – словесно-музичний твір, призначений для співу. Олександр Довженко назвав українську народну пісню «…геніальною поетичною біографією та бездонною душею українського народу, його славою». Матері співали пісень, щоб закликати для дітей щасливу долю. Народні співці – кобзарі та лірники – у своїх піснях та думах звеличували історію рідного краю, працю співгромадян та їхній побут. Інші люди підхоплювали вподобані наспіви й передавали їх дедалі ширшому загалу. При цьому інколи первісний текст змінювався.
Обрядовими називають ті пісні, що виконували під час обрядів. Цикл календарно-обрядових пісень пов’язаний із природою, з порами року.
До прийняття християнства мешканці Київської Русі вірили в існування багатьох богів: Перуна – бога блискавки й грому, Стрибога – бога вітру й атмосферних явищ, у Коляду – бога зимового сонця, Дажбога – бога вогню і жнив. Щоб задобрити богів і заслужити їхню прихильність, люди вдавалися до різних дій – обрядів, які супроводжувалися піснями, іграми, танцями.
З введенням християнства на Русі розпочалася боротьба церкви з язичеством. Проте народні звичаї та пісні не зникли, а, зазнавши певного переосмислення і трансформації, своєрідно співіснували з християнськими обрядами.
Зимовий цикл
Розпочиналося виконання зимового циклу пісень із зимового рівнодення (кінець грудня) і закінчувалося з появою перших ознак наближення весни (кінець лютого) та проводами зими – святом Масляної.
До зимового періоду календарних пісень належать колядки та щедрівки. З прийняттям християнства ці звичаї та пісні, що їх супроводжували, пристосували до основних свят обрядового циклу:
• колядки – до Різдва (7 січня);
• щедрівки – до Нового року (за старим календарем – 14 січня).
За своїм змістом колядки та щедрівки близькі, але все ж мають певні відмінності. Щедрівки – це новорічні вітання, побажання успіху в новому землеробському році, побажання здоров’я сім’ї, величання господаря, прославлення праці хлібороба та її здобутків, які виконуються у щедрий вечір, під Новий рік, а колядки виконують під час обряду колядування на Різдвяні свята. У них прославляється народження Ісуса Христа, возвеличується Божа Мати – Марія.
В Україні починали колядувати на Святий Вечір, магією слова та дійством (гурти молоді обходити домівки, іноді з «козою» – один із колядників у вивернутому кожусі та з дерев’яною головою кози), величали піснями господарів, бажаючи їм достатку, щастя, миру і спокою в домі, а за це господар дякував, давав їм подарунки.
Щедрівка
Небо ясні зірки вкрили,
Нашу землю освітили.
Щедрий вечір, Святий вечір,
Усім людям на здоров’я!
Снігом білим спорошило,
На дорогу положило.
Щедрий вечір, Святий вечір,
Усім людям на здоров’я!
Добрий вечір, господарю,
Ми принесли Богу хвалу.
Щедрий вечір, Святий вечір,
Усім людям на здоров’я!
Наші пісні – гарні дари
Рожденному для похвали.
Щедрий вечір, Святий вечір,
Усім людям на здоров’я!
Боже благий, Боже щедрий,
Пришли людям рік щасливий!
Щедрий вечір, Святий вечір,
Усім людям на здоров’я!
Колядка
Що то за предиво, в світі новина,
Що Діва Марія сина зродила.
Ой як вона породила, тоді його увиділа,
Пречиста Діва.
А Йосип старенький над яслами стоїть,
Та на Ісуса пелени строїть,
А Марія ще й співає та до серця пригортає:
«Йсусе, Сину Мій!»
Ой, ішло три царі з подаруночками,
А за ними звізда з облаками.
Вийшов Ірод та й питає і до себе запрошає:
«Куди ви йдете?»
«А ми Рожденного у вертепі знайшли,
А ми Рожденному поклін оддали.
Царя-Бога повідали, із дарами поклін дали
В вертепі йому».
Весняний цикл
Початок весняного циклу припадає на ранню весну, коли оживає природа, а кінець – на завершення весняних польових робіт. Селяни відзначали цю подію, співали веснянки, водили хороводи, закликаючи сонце, тепло, благаючи подарувати гарний урожай, на сільських майданах і галявинах співали гаївки. Слов’яни співали, засіваючи поле, сподіваючись на милість богів.
За змістом пісні весняного циклу зводяться до:
• закликання весни;
• хорошого врожаю;
• відображення підготовки поля, знарядь тощо.
Це переважно дівочі пісні, сповнені ліризму, радісних сподівань, світлих надій. До найвідоміших веснянок належать: «Подоляночка», «Ой весна, весна – днем красна». Популярна веснянка «А ми просо сіяли…» допомагає уявити картину господарювання предків, звичаї, взаємини між родами, матеріальні цінності тієї доби.
А ми просо сіяли…
– А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.
– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.
– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?
– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.
– А ми коней переймем, переймем.
Ой дід-ладо, переймем, переймем.
– А чим же вам перейнять, перейнять,
Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?
– Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід-ладо, поводом, поводом.
– А ми коней викупим, викупим,
Ой дід-ладо, викупим, викупим.
– А чим же вам викупить, викупить,
Ой дід-ладо, викупить, викупить?
– А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.
– Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід-ладо, й тисячу, тисячу.
– А ми дамо дівчину, дівчину,
Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.
– Одчиняймо ворота, ворота,
Забираймо дівчину, дівчину!
Аналіз твору
Жанр – веснянка.
Тема – відображення гри, яка символізує прихід весни, а значить, і зміни в природі, в людському побуті.
Ідея – уславлення мудрості, спостережливості людей за змінами в природі у весняний період.
Художні засоби:
Епітети – шовковим поводом
Риторичні вигуки: Забираймо дівчину, дівчину!
Риторичні запитання: Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?; Ой дід-ладо, викупить, викупить?, Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?
Літній цикл
Розпочинається період русальними піснями, вони дуже давні за походженням, та виконували їх під час «русального тижня» – на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити високий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили посівам, умилостивити, щоб ті не ловили й не залоскочували дівчат і хлопців. Ці пісні сповнені радості буття, славлять буяння природи.
У ржі на межі, на кривій березі
Там сиділа русалка.
Просила русалка у дівочок сорочки:
– Ви дівочки, подружки, дайте мені сорочки, Хоча худенькую, да аби біленькую,
Хоч не біленькую, да тоненькую!
Після Зелених свят наставала Петрівка – пора найдовших у році днів і найкоротших ночей. У цей час дівчата і жінки співали петрівчані пісні, їх іще називали петрівками.
Петрівчані пісні співаються впродовж Петрівки – посту перед святом верховних апостолів Петра і Павла, що триває залежно від дати Великодня від одного до п’яти тижнів. У цих піснях оспівувалася благодатна пора – середина літа, пора одцвітання і дозрівання хлібів, коли «ячмінь колос викидає, соловейко голос покидає». У петрівках дівчата просять півнів «не вменшати ночі», бо вони ще не відпочили від роботи, не настоялися з коханим, не виспалися після побачення.
Летіли гуси слободою
Та й закричали над водою:
– Ой не стій, вербо, над водою,
Не пускай гілля до Дунаю –
Гіркая вода під тобою.
Стань собі, вербо, на риночку
Та й в хрещатім барвіночку,
Та в запашному василечку,
Та у кущатому любисточку.
У них оспівувалася весняна природа, відображалися народні звичаї, побут. Значне місце в петрівках належало темі кохання.
Ой коли ми Петрівочки дожидали,
То ми її в русу косу заплітали.
Тепер же ми Петрівочку проведемо,
Ми ж її русу косу розплетемо.
Уже тая Петрівочка минається,
Зозуля в капусту ховається.
Існує також дійство «гонити шуліку». Беруть участь у ньому молоді жінки (але не удовиці та незаміжні) з малими дітками. Вони йдуть на вигін або до лісу з різними стравами, розстеляють на траві хустки-рушники з їжею та питвом, співають пісень:
Дай, Боже, нам здоров’я,
Щоб нас «чорні птахи» не знали,
Щоб кури-гуси водились,
Курчата лупились,
А шуляки, «чорні птахи» – губились.
Добрії були женці – дівчата й молодиці.
Дівчата – косаті, а хлопці – вусаті,
Молодиці – білолиці.
Практична робота: гра «ВІРЮ – НЕ ВІРЮ»
(Учитель ставить запитання, учні, хто вірить цій тезі, піднімають руки, хто не вірить – ні. Називається правильна відповідь, і той, хто вгадав, ставить собі + (плюс). У кінці роботи підраховується кількість плюсів і виставляється оцінка).
1. Обрядова поезія виникла після прийняття християнства (не вірю).
2. Русалки були добрими істотами, тому про них складали русальні пісні (не вірю).
3. Купальські пісні виконували під час купання в річці, озері (не вірю).
4. Жниварські пісні поділяються на зажинкові, власне жниварські та обжинкові (вірю).
5. У жниварських піснях прославляються хліборобська праця, земля-годувальниця (вірю).
6. Колядниками називали тих, хто ходив просити щось їстівне (не вірю).
7. Щедрувальники – це господарі, які накривали щедрий стіл своїм гостям (не вірю).
8. У колядках, щедрівках простих селян називали князями, боярами, панами (вірю).
9. Як правило, щедрували й колядували для всіх однаково – і для господаря, і для господині, і для бабусі, й для дітей (не вірю).
10. Вважалося, що вранці першого дня Нового року до хати зайти повинна найстаріша і наймудріша бабуся (не вірю).
11. Веснянки були сумними піснями, бо кінчалася зима зі снігом, морозцем, ковзанкою і наставала гаряча посівна робота (не вірю).
12. Обрядові пісні мали для наших предків магічну силу (вірю).
Галина КРИЖАНIВСЬКА.