Упродовж століть 25-й день грудня був наповнений безліччю знаменних подій – від Різдва до великих відкриттів, які змінили хід історії.
Одне з найважливіших християнських свят, яке відзначають католицькі та багато протестантських церков, нагадує нам про появу на світ нащадка знатного німецького роду Сайн-Вітгенштейн-Берлебург. Він, як зазначав у ХIХ столітті історик Дмитро Бантиш-Каменський, «належить Росії, що була його колискою, дала йому всі способи до відмінної освіти, служила тереном для знаменитих подвигів, які поставили його в ряд зі славними полководцями».
Військовій службі Петро Вітгенштейн присвятив майже 50 років. У юності був записаний сержантом лейб-гвардії в Семенівський полк, а завершив блискучу військову кар’єру в 60-річному віці генерал-фельдмаршалом. За життя його оспівували поети, про його долю писали історики-сучасники. Щоб усвідомити масштаб його військових подвигів, наведемо назву книги, що в ті часи була видана в Санкт-Петербурзі: «Перемоги графа Петра Християновича Вітгенштейна або Життя і військові діяння його в Польщі, Римській імперії, Туреччині, Пруссії, Фінляндії та в достопам’ятну війну Росії з Францією в 1812 і 1813 роках».
Уславленим героєм він став саме під час Вітчизняної війни, коли зумів протистояти наполеонівським військам, що прямували на Петербург. Тоді, коли основні сили російської армії відступали, корпус Вітгенштейна, що прикривав північний напрям, завдав поразки маршалам Удіно та Сен-Сиру.
«Перемоги його в сумні хвилини, у червні та липні 1812 року, були єдиною втіхою», – констатував військовий письменник Михайловський-Данилевський. Адже до цього імператор Олександр I перебував у смутку і роздумував про почесну здачу Петербурга, а після розгрому ворога підбадьорився. Вітгенштейна проголосили «захисником Петрова града», його авторитет став настільки великим, що саме йому довірили очолювати російську армію, яка переслідувала Наполеона після смерті Кутузова, на початку закордонного походу 1813 року. Згодом генерал відчув солодкість перемог і гіркоту військових невдач, однак не про те зараз розмова.
Нагадаємо про те, що 25 грудня 1812-го Олександр I видав маніфест, який сповіщав про закінчення Вітчизняної війни. У Російській імперії в цю дату святкували не тільки Різдво Христове, а і річницю розгрому наполеонівської армії. Герой першої Вітчизняної Петро Вітгенштейн відзначав ще і день свого народження.
Просвітницький форум
Дату, що символічно поєднала перемогу у війні 1812-го з ім’ям Петра Християновича, який здобув славу на полі бою, не забувають і нині. У Кам’янці, що до 1917-го була родовим маєтком Вітгенштейнів, які зуміли розкрити природний і економічний потенціал краю, до дня народження видатного земляка приурочили просвітницький форум. У ньому взяли участь представники керівництва Кам’янського району, наукового співтовариства, історико-культурної і туристичної галузі Придністров’я.
Краєзнавці та місцеві жителі зустрічали численних гостей із різних куточків республіки (серед яких відрадно було бачити чимало студентів і школярів) біля входу в парк культури та відпочинку, який сьогодні носить ім’я П. Х. Вітгенштейна. Від колонади, що відтворює стиль старовинної садиби, всі пройшли до бюста героя Вітчизняної війни 1812 року, де поклали квіти на згадку про його славні перемоги та досягнення.
Організувало форум Подністровське історико-географічне товариство. Як зазначив керівник цієї республіканської громадської організації Олександр Горносталь, просвітницька подія – частина проекту «Російський генерал-фельдмаршал П. Х. Вітгенштейн і його спадщина у Придністров’ї». Завдяки підтримці некомерційної організації «Євразія» дослідники дістали доступ до крупних архівів у Москві та Санкт-Петербурзі. Вивчили понад 200 справ, кількість аркушів у яких обчислюється тисячами. Йдеться про документи, що стосуються роду Вітгенштейнів, сімейного листування, зокрема і з різними відомствами.
Рідкісними матеріалами з фамільного архіву поділився з дослідниками прямий нащадок Петра Християновича – князь Олександр Конрад Фрідріх Генріх цу Сайн-Вітгенштейн-Сайн. Він живе в Німеччині, а в Придністров’я приїжджав у 2011-му. Брав участь у відкритті бюста свого прапрапрадіда в Бендерській фортеці, а потім відвідав і Кам’янку.
«Мій предок – російський фельдмаршал Петро Сайн-Вітгенштейн здійснив особливий вплив на формування історії цього місця. Він розвивав виноградарство та сільське господарство в регіоні, сприяв переселенню великої кількості людей із Німеччини (близько 150 колоністів) побудував для них житло, а пізніше і церкву. Він звів велику садибу та заснував сад, який став надзвичайно красивим парком. Разом зі своєю дружиною вони зробили багато гарних справ для поселення. Наша сім’я гордиться тим, що залишилося на вашій землі після нашого предка, – зазначив Олександр Вітгенштейн у відеозверненні до учасників форуму. – Ми особливо радіємо тому, що і сьогодні люди в Кам’янці шанують досягнення фельдмаршала, піклуються про пам’ятки, пов’язані з його ім’ям. Я сподіваюся, що наша сім’я незабаром зможе знову приїхати з візитом. I ми вдячні всім людям, які досліджують минуле Кам’янки, цікавляться історією нашого роду».
На фініші Року родинних цінностей
«Петро Вітгенштейн у Кам’янці проявив себе як дбайливий господар своїх земель і турботливий глава сім’ї. Військова біографія князя відома в деталях, але досі не існує комплексної та повноцінної в науковому відношенні роботи про його родину», – констатував О. Горносталь.
Він пояснив, що в ході копіткої науково-дослідної діяльності були відкриті нові імена, дати та факти.
Як з’ясували історики, у шлюбі з Антонією- Сесілією Снарською, укладеному 27 червня 1798 року, народилося 12 дітей, а не 11, як вважалося раніше: Лев, Станіслав, Емілія, Олександр, Петро-Едуард, Георгій, Олексій, Микола, Гавриїл, Марія-Вільгельміна, Єлизавета й Антонія. Вибір імен не був випадковим. Дітей називали на честь батьків, бабусь і дідусів, віддаючи шану сімейному корінню. У роду і нині трепетно ставляться до цієї традиції.
О. Горносталь цитував документи та листи з фамільних архівів, багато з яких було представлено широкій громадськості вперше. У них простежується трепетна турбота подружжя одне про одного та про дітей, теплі стосунки між поколіннями. У листах Петро Вітгенштейн незмінно звертається до дружини словами «моя дорога подруго» і за ними легко читаються любов, на яку спирався 45-річний шлюб, і глибока пошана до хазяйки дому та хранительки спокою в ньому.
Під час форуму на великому екрані учасники побачили картини та рідкісні знімки, на яких зображений маєток. Будинок Вітгенштейнів (зведення якого почалося в 1819 році, а в 1823-му про його існування вже повідомляли польські мандрівники) був першим кам’яним у Кам’янці. У ньому було 16 кімнат. На одній із поштових листівок початку XX століття видно вензель над вікном, про який до цих пір не було відомо. О. Горносталь висловив думку, що це абревіатура імені хазяйки будинку – Антонії-Сесілії Вітгенштейн.
Завдяки мальовничим акварелям, учасники форуму немов перемістилися з районного Будинку культури в прекрасний парк, але не теперішній, а той, що розташовувався в маєтку Вітгенштейнів. На картині 1837 року один із представників роду полює на качок. Можливо, це сам Петро Християнович, а швидше за все – хтось із його синів. На цій акварелі змальований один із двох ставків, що розташовувалися на території садиби. Він, на жаль, не зберігся.
Зате інша водойма нині реставрується, і парк поступово набуває риси двохсотлітньої давнини. Підтверджує це ще одна акварель початку XIX століття, люб’язно надана дослідникам князем Олександром. На ній змальований ставок з одним із двох містків, ротонда (копія якої вже прикрашає парк), будинок, споруджений Петром Християновичем для улюбленої доньки Емілії (у заміжжі – княгині Трубецької).
Член Громадської ради при Державній службі управління документацією та архівами ПМР Олександр Тихонов ознайомив учасників форуму з деякими новими фактами, пов’язаними з історією Кам’янки та з життям і діяльністю сім’ї Вітгенштейнів у поселенні. Завдяки виявленим планам містечка й околиць, з’явилося чимало важливих відомостей про маєток, його мешканців, про тутешні назви. Цікаво було дізнатися, що в Кам’янці існували вулиці Ратушна, Дмитрашківська, Мирна тощо. Дослідники встановили, що виноградні тераси були закладені в 1827 році, потім на території садиби була побудована і виноробня.
О. Горносталь, зіставляючи дані з різних документів та аналізуючи їх, дійшов висновку, що Петро Християнович народився не в 1768-му, а на рік раніше. Детальну інформацію про це можна прочитати на Придністровському історичному порталі.
Історик також назвав можливе місце поховання останків деяких членів сім’ї. Як уже згадувалося, в містечку на початку 1840 років була побудована лютеранська церква, що стала центром колонії Антонеттенталь (у перекладі – Долина Антуанетти, як на німецький лад звали дружину Петра Вітгенштейна). До наших днів кірха не збереглася, а як вона виглядала – видно на спеціальному стенді, встановленому в рамках держпрограми розвитку туризму.
Проте вціліла підземна частина храму. Там розташовувався фамільний склеп, екскурсія до якого відбулася в межах форуму. На прилеглій території за ініціативою дослідників встановили пам’ятний стенд, який повідомляє, що тут покоїлися останки Петра Християновича, його дружини Антоніни Станіславівни, їхніх дітей Емілії, Гавриїла та Олексія. Зі спогадів нащадків німців-колоністів стало відомо, що в 1930 роки останки були перенесені на лютеранське кладовище, яке починалося в декількох метрах за вівтарною частиною кірхи.
Спустившись в усипальню, учасники форуму побачили деякі її архітектурні особливості. Строгі колони ніби підтримують готичне склепіння, на ньому – вентиляційні отвори оригінальної форми, у стінах – ніші для поховання. Збереглася також плита з надгробка княгині. Склеп потребує реконструкції, тому відвідини історичного об’єкта обмежені й у туристичних колах він мало відомий.
Пролог до Року придністровського народу
Про важливість пізнання рідного краю, його історії та культури, про необхідність зберігати традиції та знайомити з ними молодь, забезпечуючи спадкоємність поколінь, вели розмову на форумі Іван Василовський і Микола Феч. Краєзнавством вони захоплені й віддаються улюбленій справі за покликом душі.
І. Василовський – автор відеоблогу про Придністров’я, звичаї народів, які мешкають у нашій республіці, про її природне багатство та людський потенціал. Крізь призму цих знань він прагне збудити любов до Батьківщини в учнів Рибницької середньої школи № 11, яку очолює, та в трьох своїх синів, старший з яких брав участь у форумі як співдоповідач по темі «Пізнання рідного краю як сімейна цінність».
Журналіст М. Феч широко відомий у ПМР завдяки дослідницьким і просвітницьким проектам «Моя сім’я в історії краю», «Мила мала Батьківщина», «Ім’я на камені». Його роздуми про придністровську ідентичність стали своєрідним прологом до 2025 року – ювілейного для республіки.
Вдячність організаторам просвітницького форуму, історикам і краєзнавцям за виконану працю, невтомний пошук і прагнення до пізнання висловив глава державної адміністрації Сергій Сокирка:
«Здобуті відомості, поза сумнівом, приведуть до появи нових екскурсійних об’єктів, до підвищення туристичної привабливості Кам’янського району, до зростання інтересу молодого покоління у вивченні історії рідного краю».
Дослідники передали в дар місту копії «Проекту зміцнення переправи в містечку Кам’янка», що належить до середини ХІХ століття, та «Формулярного списку про службу члена Державної ради, генерал-фельдмаршала князя Вітгенштейна», складеного в 1842-му – за рік до кончини Петра Християновича. Можливо, ці документи стануть експонатами музею історії рідного краю, у необхідності створення якого впевнені не тільки на районному рівні, а і на державному.
Тетяна ГРИЦЮК.
Фото автора.