До 40-річчя введення в експлуатацію першої черги Молдавського металургійного заводу Державна служба управління документацією та архівами на своєму сайті в рубриці «День в історії» представила архівний документ – наказ Міністерства чорної металургії Радянського Союзу «Про затвердження акта приймання в експлуатацію першої черги ММЗ».
Цим наказом Мінчермет затвердив акт від 9 січня 1985 року Державної комісії СРСР про приймання в експлуатацію першої черги Рибницького металургійного заводу.
У ньому вказувалися потужності об’єкта, що вводиться: 550 тис. тонн на рік рідкої сталі; 530 тис. тонн на рік литої заготовки; 400 тис. тонн на рік переробки брухту. Рішення державної приймальної комісії було однозначним: прийняти в експлуатацію, встановити загальну оцінку якості будівництва заводу – «добре».
Утім, необхідно зазначити: першу сталь на ММЗ виплавили за 3 місяці до того, як завод був офіційно введений в експлуатацію – 9 жовтня 1984 року. Плавка металобрухту відбулася. Проте з’ясувалося, що машина безперервного лиття заготовки не працює належним чином. Це був перший вітчизняний досвід конструювання подібних механізмів, і, як виявилося, його здійснили з надзвичайно серйозними недоробками. Виправляти їх довелося безпосередньо на місці.
Першу порцію виплавленої сталі через несправність машини довелося злити як некондиційну, брак. Один із тих бракованих злитків першої сталі зберігся. Нині він встановлений перед будівлею ММЗ, як символ вдячності тим, хто стояв біля витоків першої сталі.
Без браку завод почав працювати 30 січня 1985 року. Загалом технологічний процес на ММЗ виглядає таким чином: спочатку металобрухт надходить у копровий цех (місце підготовки його до переплавки). Там сировину сортують за якістю: великогабаритний брухт ріжуть пальниками, потім переробляють у спеціальному переробному устаткуванні. В результаті виходять щільні металеві блоки, які потім направляють у плавильну піч. Однак, просто розплавити брухт –
цього замало.
Образно кажучи, щоб зварити пристойний смачний суп, у бульйон кладуть приправи, а щоб одержати необхідні сорти сталі, в розплавлений метал вносять спеціальні добавки, наприклад, феросплави, що містять марганець, хром, кремній. Розплавлений метал потім розливають на заготовки. Вони застигають і набувають форми брусків. Поки що це напівфабрикат. Далі їх знову відправляють у піч. Однак цього разу вже не для плавки, а тільки для нагрівання. Розпечений метал стає більш еластичним, і після цього бруски проганяють через кліті з отворами, що поступово звужуються. Заготовка стає все тоншою і довшою, поки не перетворюється на катанку або арматуру, залежно від типу сталі та відповідного способу прокату.
Таким способом із заготовки виготовляють арматуру завдовжки майже 90 м. Під час упаковки її ріжуть на шматки по 3,6 чи 12 м, за бажанням замовника, а загалом довжина катанки може досягати 7-7,5 км. Необхідно зауважити, якщо арматуру планують використовувати в такому вигляді (наприклад, під час зведення будівель та споруд), то катанку, як правило, замовник піддає додатковій обробці.
З металу ММЗ були виготовлені канати, що забезпечують стійкість Останкінської телевежі. Причому цей же метал використовували під час ремонту телевежі після пожежі у 2000 році, а також під час будівництва у 2014-му олімпійських об’єктів у Сочі.
У тому ж незабутньому 1985-му директором ММЗ став Анатолій Белітченко. Символічно, що він мав із заводом один на двох день народження, як, утім, і долю. У заводському музеї є картина-алегорія «Бурлаки на Волзі». Перший бурлак на ній – Анатолій Костянтинович, який тягне підприємство вперед, задає напрямок і темп руху.
«Це був визнаний майстер, великий професіонал, невгамовна особистість. Він знав і пам’ятав по іменах кожного, хто тут працював. Його з любов’ю називали «татом», «батею», а останніми роками – «дідом». Він завжди був головою нашої великої металургійної родини», – згадувала про нього колишня інженер із планування та ремонту технологічного обладнання управління з ремонту ММЗ, а нині пенсіонерка Наталія Некраса, яка свого часу працювала разом із Белітченком.
Нині завод постачає продукцію практично на всі континенти планети: країни Євросоюзу, Росію, Канаду, США, Африку, Латинську Америку, Австралію. Щорічно ММЗ випускає до півмільйона тонн металопрокату, 95 % якого реалізується на зарубіжних ринках. Цікаво і знаменно, що одна з зірок нашої галактики названа на честь цього уславленого підприємства.
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото з сайту ММЗ.