З того часу, як остання колона радянських військ перетнула афгано-радянський кордон, 15 лютого минуло 36 років. Це і знаменна, і водночас скорботна дата. Конфлікт тривав майже десятиліття. Загалом участь у бойових діях в Афганістані взяли майже 650 тисяч радянських військовослужбовців, у тому числі 2 200 придністровців.
Близько 15 тисяч солдатів, прапорщиків та офіцерів Радянської Армії склали свої голови на афганській землі. Під час виконання інтернаціонального обов’язку загинули 54 придністровці. Ще 27 воїнів-афганців полягли в боротьбі за свободу та незалежність Придністров’я.
Рішення про виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану було суто політичним. Однак наша армія своє завдання виконала та організовано повернулася додому. Виведенням військ 40-ї армії керував останній командувач Обмеженим військовим контингентом генерал-лейтенант Борис Громов. Він, за офіційною версією, останнім перейшов через міст прикордонної річки Амудар’ї, що з’єднував береги СРСР і Афганістану, і заявив військовим і журналістам, які його зустрічали: «За моєю спиною не залишилося жодного радянського солдата».
У лютому 2014 року в інтерв’ю газеті «Московский комсомолец» на запитання «15 лютого для Вас – це свято чи сумний день?» Борис Громов відповів:
«Це як 9 Травня для людей, які пережили Велику Вітчизняну війну: свято зі сльозами на очах. Свято, тому що закінчилася війна. І день пам’яті про бойових товаришів, які загинули в Афганістані». «А чому Ви вирішили виходити з Афгана останнім?» Він негайно відповів: «Я так спланував, доповів міністру оборони Дмитру Язову. Він трохи подумав і погодився. Це стосувалося не тільки 15 лютого. Я і з Кабула йшов останнім. Треба було знати: позаду наших нема».
У календарі пам’ятних дат ПМР 15 лютого значиться як День пам’яті та слави воїнів-інтернаціоналістів. Щороку ветерани-афганці, широка громадськість республіки, школярі та студенти збираються на меморіалах та алеях Слави, де проводять мітинги-реквієми, вшановують пам’ять героїв хвилиною мовчання, покладають вінки та квіти до їхніх могильних плит.
Минулого року на честь цієї пам’ятної дати у столиці Придністров’я відбулися урочисті збори. У заході в Палаці Республіки взяв участь Президент Вадим Красносельський. Звертаючись до ветеранів афганської війни, він відзначив їхній подвиг, внесок у збереження миру. Глава республіки наголосив, що минули десятиліття, а пам’ять про ту війну, як і пам’ять про подвиг радянського солдата, залишається живою в серцях людей.
«Радянський Союз боровся тоді з міжнародним тероризмом, боровся за афганський народ. СРСР ніколи не проводив колоніальну політику, він, навпаки, руйнував колонії в Азії, Африці. Радянський Союз давав народу свободу. Крім захисту, радянський народ будував Афганістан: прокладав дороги, зводив лікарні, школи, дитячі садки. Після радянського солдата ніхто нічого не будував в Афганістані взагалі. То дійсно був інтернаціональний обов’язок. Радянські воїни йшли переможцями. У Придністров’ї воїни-афганці продовжували виконувати свій інтернаціональний обов’язок, але це вже був інший обов’язок – вірність багатонаціональному придністровському народу», – сказав Вадим Красносельський.
Нинішнього року пам’ятну дату також не оминули увагою: о 9:30 у Тирасполі розпочався хід ветеранів Афганістану, їхніх рідних, громадськості міста від кіноконцертного комплексу «Тирасполь» до Меморіалу Слави. Там біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам о 10:00 розпочався мітинг-реквієм «Афганістану пам’ять жива», на якому виступили голова Придністровської асоціації ветеранів війни в Афганістані Iгор Буга, воїни-афганці, а також представники громадськості. Присутні хвилиною мовчання вшанували всіх придністровців, які загинули на тій війні, а також померли від ран і хвороб. Завершило мітинг-реквієм покладання квітів та вінків до монументів «Воїну-афганцю», «Скорботної матері» та «Захиснику Придністров’я».
Велику програму до пам’ятного дня запропонувала Держслужба з культури та історичної спадщини. Назвемо лише найбільш значні заходи: 14 лютого у бібліотеці № 4 столиці відкрилася книжково-документальна виставка «Афганські рубежі. Історія воїнської слави». Сьогодні в культурно-дозвільному центрі «Мир» організували театралізований концерт «Афганістан болить у моїй душі».
Аналогічні мітинги-реквієми та культурно-просвітницькі заходи проводяться у всіх містах Придністров’я, а також у багатьох селищах і селах.
Неможливо сьогодні не згадати про ще одну знаменну дату, пов’язану з війною в Афганістані. 30 років тому, 15 лютого 1995 року, на Меморіалі Слави Тирасполя встановили пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам. Його повна назва – «Синам Вітчизни – воїнам афганської війни 1979 – 1989 років». Автор пам’ятника – одеський скульптор Олександр Токарєв, архітектор – тираспольчанин Олександр Нарольський, який тоді був головним архітектором міста Тирасполя.
Сьогодні цей монумент – одна з центральних частин Меморіалу Слави. Його символіка проста. Бронзова постать втомленого воїна символізує радянського солдата, який виконує свій військовий обов’язок. 17 серпня 2010 року пам’ятник зазнав акту вандалізму. Варвари викрали частини скульптури – кисть та фрагмент передпліччя. І тільки завдяки мистецтву фахівців-реставраторів монумент був повністю відновлений. Пам’ятник, як і його герой, також має нелегку долю.
Віктор РОМАНЮК.