Уже вісім років проживає в Дубоссарах Гулуєв Мехрали Iсміхан-огли. Народився він у Грузії, жив в Азербайджані, служив на Далекому Сході, навчався у Харкові, тривалий час працював у Росії. Що ж привело його в Дубоссари? Любов до жінки, з якою він знайшов спокій і щастя.
Емілію Полячек-Савчук знає, мабуть, усе місто. Та й як не знати жінку, яка присвятила себе одній із найблагородніших на землі професій – учительству.
Народившись у селі Богемка Миколаївської області України, етнічна чешка Емілія з самого дитинства мріяла стати педагогом. Мрію здійснила, здобула спеціальність учителя початкових класів у Балтському педучилищі. Попрацювавши кілька років в Україні, Емілія переїхала в Дубоссари, де мешкала її рідня. Тут молода вчителька майже півстоліття тому влаштувалася на роботу до школи № 2, тут створила сім’ю, народила дітей, виховала онуків… У школі працює й досі.
Українську мову вона почала викладати однією з перших, коли її вивчали ще на рівні факультативних занять. Після утворення ПМР та утвердження української мови як офіційної, Емілія Ярославівна самостійно розробляла плани ведення уроків. Її досвід переймали педагоги всієї республіки. Згадує:
«Мову вивчали з дітьми по газеті «Гомін»: там читали й тексти, й алфавіт учили. Пізніше вже з’явилися програми для проведення уроків з української мови. Перша з них була заснована на моїх розробках».
Саме цю жінку випадково побачив у соціальній мережі «Однокласники» Мехрали Гулуєв, ім’я якого ми винесли на початок цієї розповіді. Ось як він згадує початок їхнього кохання:
«Я шукав споріднену душу довгий час. Зневірився навіть. Побачивши фотографію Емілії, зрозумів, що вона – «та сама». В її очах я побачив душу. Написав одразу, і між нами виникло тяжіння. Нам було цікаво та легко спілкуватися одне з одним. Згодом виникло бажання зустрітися».
Попросивши у свого начальника дозволу виїхати на два тижні, Мехрали Гулуєв вирушив у Дубоссари, а там потрапив якраз на ювілей Емілії Савчук. За цей час він познайомився з усіма її подружками, скуштував кращих страв придністровської кухні, а головне – зблизився з нею настільки, що не захотів повертатися назад.
Через деякий час уже Емілія Ярославівна вирушила з візитом у відповідь до Азербайджану й опинилася на весіллі племінника Мехрали Ісміхана, де було понад п’ятсот чоловік. Яким же було здивування Емілії, коли вона побачила, що до неї всі зверталися як до нареченої. Так було ухвалено рішення жити разом, адже і вона, і він були абсолютно вільні.
Мехрали запропонував Емілії переїхати до нього в Азербайджан, однак, після тривалих обговорень, вони таки прийняли спільне рішення: житимуть у Дубоссарах. Емілія Ярославівна переживала, що не зможе вивчити мову та адаптуватися настільки, щоб «стати своєю» в Азербайджані, на відміну від Мехрали, який, мандруючи світом, вивчив кілька мов. З того часу вони разом, добре ладнають і розуміють одне одного, незважаючи на різницю менталітетів і характерів. За словами Мехрали, в їхньому будинку лунають чотири мови: азербайджанська, чеська, російська та українська.
Ось так Придністров’я стало другою батьківщиною для етнічного азербайджанця Мехрали Гулуєва. Уже понад 7 років він працює тут заступником начальника Дубоссарського Управління культури.
«На моїй батьківщині я мав кілька магазинів, квартир, будинків, прислугу, але був нещасливий, бо колишня дружина не любила мене по-справжньому, щиро. Тепер я заробляю набагато менше, та після роботи мене зустрічають люблячі очі моєї Емілії, і я щасливий! Вона – моє повітря», – зізнається в розмові Мехрали.
Їхню сім’ю завжди відрізняє привітність і гостинність, бабуся Емілія та дідусь Мехрали люблять своїх дітей та онуків, завжди з ними на зв’язку та допомагають, чим можуть, своїм рідним.
У подружжя є багато друзів, і самі вони зізналися, що вважають свою сім’ю міжнародною, що їх єднає дуже багато спільного в житті. Це любов до музики та культури, до народних традицій – російських, чеських, азербайджанських, українських, гагаузьких та інших народів.
Емілія та Мехрали з повагою ставляться до релігійних свят, із задоволенням готують національні страви. А ще Мехрали подобаються українські пісні, він часто приходить на репетиції народного ансамблю «Чорнобривці», солісткою якого вже понад 30 років є його дружина. Чоловік зізнався, що полюбив Придністров’я, вже добре встиг познайомитися з народними традиціями та культурою людей, які мешкають тут.
«У нас багато друзів у Дубоссарах – це люди різних національностей. Дружимо і з українцями та чехами, молдаванами, росіянами та гагаузами. Для нас не має значення, якої національності та віросповідання людина. Ми з дружиною відзначаємо і православні свята, і мусульман. Мені тут усе подобається, сумую лише за дітьми та онуками, але радий, що можу спілкуватися з ними Інтернетом», – поділився Мехрали Гулуєв.
Ось так одна, зовсім не випадкова зустріч, народила нову прекрасну міжнародну родину. Мабуть, нічого невипадкового не буває на цьому світі, а деякі події впливають на наше життя більше, ніж ми думаємо.
У рідної сестри Емілії Ярославівни – Марії, чоловік болгарин. Їхні міжнародні придністровські сім’ї дуже дружні, в них дбайливо зберігають культуру і традиції своїх народів. А їхні діти та онуки – сучасне покоління придністровського народу – виявляють жвавий інтерес до звичаїв старших і з задоволенням продовжують їх.
Надія ДОБРЯНСЬКА.
Фото з сімейного архіву.