Справжній чоловік завжди поєднує в собі ці риси. Олександра та його ровесників так виховували в сім’ї й учили в школі. За приклад ставили ветеранів Великої Вітчизняної, які в ту пору ще активно працювали в різних галузях народного господарства.
Кожна сім’я рівнялася на своїх героїв війни, передовиків і активістів. А рідне Сашкове село пишалося відомим рашківчанином – Героєм Радянського Союзу Федором Жарчинським. Покоління, що з’явилося на світ у 20-й рік Великої Перемоги, зростало в атмосфері щирої пошани до праці та розуміння свого обов’язку перед Батьківщиною.
З ранніх років юнак знав, ким стане. Сучасна техніка цілком полонила його помисли, ще коли батько працював механізатором машинно-тракторної станції. Він брав сина з собою в поля, і в кабіні трактора, що оре землю, або комбайна, що збирає урожай, підліток почувався на своєму місці. Згодом, коли Микола Палій працював водієм і повертався вечорами з рейсів, юнак мріяв про далекі поїздки. Отже, вибір професії був зроблений задовго до закінчення школи.
У Рибницькому профтехучилищі Олександр освоїв навички машиніста широкого профілю, слюсаря-ремонтника, водія автомобілів кількох категорій – і повернувся в рідне село. Влаштувався в лісництво. Катеринівський розсадник і нині славиться на всю республіку, а на той час був одним із центрів важливої діяльності зі збереження зеленого багатства краю. Тут «починався» ліс: крихітне насіння різних дерев і чагарників дбайливо висівали в грядки – майже як на колгоспних полях, дбайливо доглядали ніжні паростки, поки не ввійдуть вони в силу. Потім ці саджанці «роз’їжджалися» по лісництвах, укорінялися на зсувних схилах, прикрашали населені пункти. Олександр уміло орав площі під посів лісових культур і освоював тонкощі механізованого викорчовування пнів, викопування саджанців, доки не отримав повістку з районного військкомату.
Від призову на військову службу тоді ніхто не ухилявся. Навпаки, кожен парубок був упевнений, що армія – обов’язковий етап дорослішання. А ще – можливість побачити світ. Територія Радянського Союзу охоплювала майже весь євразійський материк, і служити новобранців направляли далеко від рідної хати. Олександра це не лякало. «Цікаво було знати, що робиться за твоєю хвірткою», – метафорично каже він про думки призовника, який їхав поїздом із Кишинева до Ленінграда. Тоді й не підозрював, що це – тільки початок величезної дороги. Думав, що навчальний батальйон і стане місцем служби. З’ясувалося: попереду шлях довжиною в десять тисяч кілометрів – на Кубу.
Про Острів Свободи в ті часи знав кожен. Співчували народові, що боровся за незалежність своєї країни. Олександру довелося бути серед солдатів, яких СРСР направляв на допомогу Кубі. Вже після легендарної операції «Анадир» там розташовувалася Група радянських військових фахівців.
Воїн служив водієм у гаубичному дивізіоні, ЗіЛом буксирував артилерійські гармати. Потім на спеціально обладнаній машині возив гаубичний розрахунок. Виїжджали, на щастя, тільки на навчальні стрільби, хоча весь час перебували в бойовій готовності. Зовнішньополітична обстановка довкола острова була напруженою. Зате місцеві жителі до радянських солдатів ставилися добре, зі щирою вдячністю за той паритет сил, який забезпечували воїни-інтернаціоналісти.
З тропічної екзотики, де +18 °С – це холодно, ананаси ростуть на плантаціях, як у нас капуста, й апельсин можна зірвати з гілки, йдучи вулицею, О. Палій повернувся в похмурий листопад, і був радий побачити замість пальм рідні ліси на пагорбах біля Дністра. Ще декілька років він працював у лісництві. У Катеринівці зустрів свою долю, освідчився Аллочці в почуттях і повів її під вінець.
Облаштуватися молода сім’я вирішила в райцентрі. Досвідчені механізатори були потрібні скрізь. Тракториста з дипломом і досвідом роботи, з умінням обслуговувати різну техніку охоче прийняли в колективі Северинівського кар’єра. Тут добувають гравій, щебінь, пісок для будівництва. У першу чергу ці матеріали направляють на прокладання та упорядкування шляхів сполучення, тому кар’єр уже давно є структурним підрозділом підприємства з ремонту й будівництва доріг. Цій праці О. Палій присвятив 37 років.
Перерва в мирній роботі була лише в 1992-му, коли молода придністровська республіка відбивала збройну агресію. Шляховики, як і трудівники інших галузей, не цікавилися політикою, однак наприкінці 1980-х неможливо було залишатися осторонь від тієї боротьби, що вели жителі лівобережжя Дністра за свої права: за рідну мову, за збереження міжнаціональної єдності. Мітинги, страйки трудових колективів – усі спроби протистояти насильницькій румунізації, на яку взяв курс офіційний Кишинів, виявилися марними.
Молдовська влада спробувала навести так званий «конституційний лад» силою зброї – і придністровці масово пішли в Народне ополчення. Пост Олександра був одним із стратегічно важливих. Разом із товаришами він чергував на кам’янському мосту через Дністер. Коли ж Дубоссари опинилися на вістрі атаки, добровольцем пішов на передову. Жаркий у всіх сенсах місяць на Кочиєрському плацдармі О. Палій не забуде ніколи. Гинули мирні жителі, діставали смертельні рани бойові товариші, але республіку відстояли…
Напередодні нашої з Олександром Миколайовичем зустрічі зима повіяла морозним вітром, посипала все навкруги крупинками снігу, а до 9-ї ранку білі шляхи вже покривала піщано-сольова суміш. Оглядаючи результати праці своїх колег, О. Палій пригадав ті зими, коли весь колектив ночами розчищав сніг, щоб вранці жителі міста і сіл спокійно дісталися до своїх робочих місць, до шкіл і дитсадків, до магазинів та інших об’єктів. Тоді мій співбесідник відповідав за важливу ділянку республіканської траси від розвилки на Валя-Адинку до кордону з Рибницьким районом. На потужному бульдозері заїжджав у Слобода-Рашків і Янтарне, розташовані в глибинці, прибирав замети з вулиць.
За десятиліття в дорожній галузі якими тільки агрегатами він не керував! На екскаваторі добував копалини в кар’єрах, на грейдері рівняв розмиті зливовими водами ґрунтовки в селах, на асфальтоукладальнику будував нові траси. Кожен механізм вивчав вдумливо, і на сьогодні О. М. Палій – машиніст 5 розряду.
У колективі Кам’янського дорожнього будівельно-експлуатаційного управління Олександра Миколайовича цінують за ініціативність і відповідальність, за те, що ніколи не відмовляє в допомозі товаришам по роботі. Особливо відзначають його кмітливість, винахідливість і вміння швидко приймати правильні рішення у складних ситуаціях. Багатолітня, добросовісна праця Олександра Палія, його успіхи в будівництві, ремонті й утримані шляхів сполучення відзначені державними нагородами: медалями «За відзнаку в праці» та «За трудову доблесть», орденом «Трудова слава».
Активіст добре розуміє необхідність і важливість діяльності громадських організацій, що об’єднують воїнів-інтернаціоналістів і захисників Придністров’я. Головним у цій роботі вважає спілкування з юним поколінням. Згадуючи свої шкільні роки, визнає: патріотизм потрібно прищеплювати, дбайливо виховувати в душах. Щоб кожне нове покоління щиро любило рідний край, прагнуло до його розвитку та процвітання, сумлінно працювало заради цього.
Олександра САПЕГА.
Фото автора.