Могутній майстер української мови й творець українського правопису,
благородний поет, перекладач заслуговує на нашу велику повагу і вдячність.
Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ
Пантелеймон Куліш – український письменник, драматург і перекладач, критик і публіцист, історик і етнограф, мовознавець і культурний діяч, талановитий майстер слова, автор першого українського правопису на фонетичній основі – «кулішівки», перший перекладач Біблії українською мовою. «Граматка» Пантелеймона Куліша – перший українськомовний буквар, виданий у 1857 році. Буквар відкрив серію українськомовних підручників для початкової освіти, що з’явилися у Східній Україні протягом 1857–1862 років.
Пантелеймон Олександрович був людиною великої працьовитості, невичерпної енергії, невтомної діловитості, які виявилися в усіх царинах його діяльності. Щоб краще зрозуміти цю велику людину, вчитаймося, як сам Куліш визначав себе, своє життєве завдання, свої ідеали:
Я не поет і не історик, ні!
Я – піонер з сокирою важкою:
Терен колючий в рідній стороні
Вирубую трудящою рукою.
Не раз кроплю свою роботу й кров′ю,
Да весело так поратись мені.
Народився майбутній письменник у 1819 році в Чернігівській губернії, в родині старого козацького роду. Непосидючий і запальний, малий Панько дуже любив вечірні години, коли все, натомлене і спокійне, ніби готувалося до сну. Оскільки старша сестричка Леся знала багато цікавих казок, переказів, легенд, то хлопчик очікував цих оповідок вечірньої пори, як свята. I скільки в його уяві малювалося фантастичних картин під враженням почутого – аж дух захоплювало!
Не менш цікаво було і з мамою Катериною, яка дуже любила пісні й майстерно їх виконувала. Пряде або шиє, чи ще якусь хатню роботу виконує, все співає. Скінчиться одна пісня, вона починає іншу. Або й донька Леся, пораючись коло мами, теж вплітає свій голос у мамину пісню. Як тут утриматись? Панько нумо й собі підтягувати.
Став підростати, то вже сестричці з’явився клопіт: навчити Панька грамоти. Однак рідні були вкрай вражені здібностями хлопчика, бо він надзвичайно швидко навчився і читати, і писати, і задачки розв’язувати. Проте найбільшу радість він мав від книжок. Інколи навіть силоміць його відривали від книжки, а то міг би й цілий день за нею просидіти. Це було неабияке захоплення, зважаючи на його непосидючість та емоційний характер.
Та ось велике горе прийшло на хутір Кулішів. Померла сестричка Леся, а за нею – мама. Тяжко журилися батько й син. Батько дуже любив свого сина, тому не захотів ділити почуття ні з ким і вирішив не одружуватися вдруге, бо дуже боявся, що мачуха виявиться злою і не замінить синові рідної матері. Самотній, без материнської уваги, Панько часто навідувався на сусідній хутір до вже літньої Уляни Терентіївни Мужиловської, яка з ніжністю і ласкою ставилася до сироти. Часто давала йому читати російських письменників, серед яких особливе захоплення викликав Пушкін. Це так впливало на його творчу уяву, що він сам почав писати вірші, навіть склав свою збірочку та все просив дорослих послухати його твори.
Минали роки, треба було десь далі навчатися. І юнак вступив до Воронезького повітового училища, куди його щодня відвозив і забирав наймит. Учився добре, і батько вирішив прилаштувати сина писарчуком у повітовому суді. Та не про це мріяв Панько!
Йому минуло 14 років, коли він вступив до Новгород-Сіверської гімназії. Там він уперше прочитав твори Гулака-Артемовського, Квітки-Основ’яненка і був дуже вражений найперше тим, що читав твори рідною мовою, тією мовою, якою Леся розповідала свої казки, а мама співала пісні.
Так і виріс Пантелеймон Куліш і написав багато творів, серед яких найкращими є роман «Чорна рада» та оповідання «Орися».
Вважається, що «Орися» є першим зразком ідилічного жанру в українській літературі. Це найбільш майстерний, найпомітніший твір романтичної малої прози П. Куліша.
Оповідання написане в 1844 р. під враженням від прочитаної шостої пісні «Одіссеї» Гомера. Античний світ П. Кулішеві здався близьким українській патріархальній старовині.
В оповіданні зображено селянський побут старожитньої України, коли країною ще правили гетьмани. Усі дійові особи – люди добрі. Живуть у злагоді. Ніхто нікому не заздрить, між Орисею і дівчатами-наймичками дружні стосунки. Письменник дуже любив свій народ, тому й показав героїв ідеальними. А може, тому так написав, бо знав, що його твір будуть читати інші й теж полюблять його так, як любив він.
Сюжет оповідання
У старого сотника була дочка Орися – гарна, як квітка. Одного разу дівчині наснився сон, у якому її покійна мати сказала, що дівувати їй лишилося недовго. Вражена і досить стурбована таким сном, Орися вирішила поїхати трохи розважитися до річки Трубайло, під Турову Кручу. Вона покликала з собою подружок для веселощів і старого Гриву, батькового товариша.
Уже на місці дівчата хотіли розваг, тому упрохали Гриву розказати про назву Турової Кручі. Це була давня легенда. Молодий князь із Переяслава заблудив у тутешніх лісах. Блукаючи, він наткнувся на турів із золотими рогами та дівчину, що була неймовірно гарна. Він покликав дівчину за дружину, та вона відмовила. З розпачу і злості князь почав стріляти турів. Зі страху, тікаючи, вони кинулися з кручі й усі до одного загинули. А князь відтоді блукає лісом у пошуках дівчини-красуні.
Після розповіді дівчата засумували – їм було жаль молодого князя. Аж ось бачать – козак на коні під’їхав. Їм і дух перехопило з переляку, бо думали, що це молодий князь. Юнак прямував у рідне село дівчат. Повернувшись додому, Орися побачила цього ж козака у своєму дворі. Виявилося, що він приїхав саме до неї. Парубок одразу сподобався Орисі, а коли відбулося сватання, вона радо подала йому рушники. Щасливо зіграли весілля. Сон Орисі справдився.
Паспорт твору
Жанр: оповідання-ідилія.
Теорія літератури: оповідання-ідилія – це романтичний твір, в якому поєднуються елементи кохання, побуту та народних традицій. Iдилія зображує ідеалізований образ мирного, безтурботного сільського життя, де головним є гармонія між людьми та природою.
Тема: історія «дівочого серця», гармонія стосунків людини з природою.
Iдея: уславлення патріархально-сімейної ідилії, ідеалізація безконфліктного жіночого характеру; втілення ідеї соціальної гармонії суспільства й органічної єдності особистості з природою.
Головні герої: сотниківна Орися, сотник Таволга, старий Грива, дівчата, козак.
Проблематика твору: родинна й любовна злагода, душевні стосунки між різними поколіннями, єднання людини та природи.
Тлумачний словник за текстом
Сотник – особа, що очолювала військову сотню козаків і була начальником у селі чи місті;
левада – огороджене або обкопане місце для сінокосу й випасання худоби, розташована недалеко від садиби або в кінці городу;
значний – знатний, багатий і відомий серед людей;
паніматка, панотець – так у давнину за народним звичаєм діти величали батьків;
позолити – намочити на кілька годин у розведеній водою золі білизну, щоб краще відкис бруд і легше було прати;
повітка – покрите соломою піддашшя на двох стовпах, другим кінцем оперте на покрівлю стайні;
манівець – бездоріжжя, їзда не по дорозі;
герць – в тексті вживається в значенні вигравання конем;
настільник – скатертина;
пуга – у тексті оповідання вживається в значенні батіг;
челядь – у тексті вживається в значенні дружина князя, слуги та воїни;
кармазин – сукно малинового кольору й одяг, пошитий з нього;
прач – дерев’яна товста, не широка, але довга (до 80 см) дошка з ручкою, під час прання нею били білизну;
заполоч – кольорові бавовняні нитки для вишивання;
осауленко – син осавула;
Гетьманщина – Лівобережна Україна з Києвом, що була у складі Росії від 1667 року, мала власний уряд на чолі з гетьманом, скасована за наказом Катерини ІІ в 1764 році;
порахував – у тексті вживається в значенні врахував, зважив на щось;
дружина – в тексті оповідання вживається в значенні весільні гості.
Образ головної героїні
Сотникова дочка Орися – головна героїня однойменного оповідання. На самому початку ідилії автор подає її характеристику, показує, як хвилюється батьківське серце за майбутню подружню долю дочки, загадкової дівчини чудової краси.
Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Краса героїні, якій немає рівної, патріархальна гармонія оточення, в якій ця краса розцвітає, чарівна природа – все це піднесене над буденністю й опромінене ідеально, постає в якійсь святково-урочистій красі.
Письменник мав на меті викликати в читача переживання за жіноче щастя Орисі.
Гідними Орисі вважалися ті, хто досяг внутрішньої гармонії з навколишнім світом, такої стриманості та відкритості душі й серця, як і сама героїня. П. Куліш справжню красу вбачає не в багатстві, а в духовних цінностях, у природності характерів. Тому порівняння Орисі з явищами природи мають символічний зміст.
З метою розвитку сюжету твору і показу особливостей світосприйняття Орисі, автор використовує прийом сну. Сон, як і в народних казках, він називає предивним. Цей сон скеровує дії Орисі й спрямовує її назустріч долі. Слова покійної матері (Недовго вже тобі дівувати: щодень благаю Господа милосердного, щоб послав тобі вірну дружину) спонукають дівчину негайно готуватися до весілля. Віщий сон, образ покійної матері уві сні, її слова, за народним повір’ям, мали доленосне значення. Тож Орися не нехтує ними, дотримується звичаєвості й готує посаг.
Автор звертає увагу на національну цінність дівчини як берегині української звичаєвості. Він подає детальний опис усього надбаного дівчиною за дівоцтва: «…Дівчата Орисині несуть сорочки, шитії рушники, настільники та всяке добро; наклали повен віз». Це вказує на соціальний статус сотниківни й на одну з важливих ознак ідеалу української дівчини – працьовитість, а також на повагу до батьків.
Духовну цінність дівчини письменник вбачає в її прагненні до здобуття нових знань, зокрема легенд. Таким чином автор цілком аргументовано вводить в оповідання легенду про Турову Кручу, яку розповідає старий Грива, охоронець старовини, стародавніх легенд.
Епізод із Туровою Кручею справді романтизує ідилію, допомагає письменникові звичайний буденний епізод зробити барвисто-казковим, перенести дію, хоч і умовно та на короткий час, з побутового поля у світ романтичний.
Ідилія Куліша має своєрідне обрамлення – починається оспівуванням незвичайної вроди Орисі як дівчини, а закінчується згадкою про її колишню дівочу чарівність і уславленням її в ролі молодої заміжньої жінки.
Літературна гра «ТАК ЧИ НІ» Чи все я знаю про П. Куліша?
1. «Могучий майстер української мови й творець українського правопису», – так зазначив про П. Куліша Т. Шевченко. (Ні)
2. Ім’я сестрички П. Куліша – Катерина. (Ні)
3. В юнацтві працював писарчуком. (Так)
4. Фольклор був для Пантелеймона Олександровича поштовхом до слова, книжки, самоосвіти. (Так)
5. «Духовна мати» для митця – «Новгород-Сіверська гімназія». (Ні)
6. Справжнім відкриттям для чутливого до краси національно свідомого гімназиста Пантелеймона виявився збірник «Українські народні пісні», укладений М. Максимовичем. (Так)
7. «Кулішівка» – збірка поетичних творів митця. (Ні)
8. Твори писав українською та російською мовами. (Так)
9. Перша поетична спроба письменника – поема «Маруся Богуславка». (Ні)
10. Псевдонім дружини письменника – Ганна Барвінок. (Так)
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Хто така Орися?
а) сотниківна; б) князівна; в) селянка.
2. З чиєю красою порівнювали вроду Орисі?
а) заморської царівни; б) сонця й місяця; в) чарівної квітки.
3. Для чого козаки приїжджали в село, де жила дівчина-красуня?
а) послухати чарівні легенди цього краю;
б) побачити в лісі золоторогих турів;
в) позалицятися до дівчини.
4. Згадайте, що сказала у сні покійна мати Орисі:
а) молиться, щоб Орися була здорова;
б) молиться, щоб Бог послав їй вірного чоловіка;
в) молиться, щоб Орися була багата.
5. Чого дівчата поїхали до Трубайла, під Турову Кручу?
а) скупатися в річці; б) прати білизну; в) погуляти біля річки.
6. Що розповів дід Грива дівчатам біля Турової Кручі?
а) бувальщину; б) легенду; в) казку.
7. Чию постать на кручі побачила Орися у воді?
а) зачарованих турів; б) князя на сивому коні;
в) гарних хлопців.
8. Чого їхав козак у Війтовці?
а) свататися; б) в гості до тітки; в) купити коня.
9. Кого побачили дівчата на подвір’ї вдома?
а) сивого коня того ж козака; б) гостей із Переяслава;
в) дівчат та хлопців з їхнього села.
10. Хто був той козак?
а) отаман у своїй сотні, доброго й багатого роду дитина;
б) хлопець із сусіднього села;
в) юнак, який зайшов напитися води.
Зоя ДІДУРИК.