У багатьох країнах 18 квітня відзначили Міжнародний день пам’ятників. Це свято було засноване у 1983 році з метою збереження світової історичної спадщини. Ще одне важливе його завдання – знайомити широкі верстви населення з пам’ятками різних народів і країн.
Цього дня проводяться екскурсії визначними місцями, що пов’язані з важливими подіями минулого, з відомими особистостями, чиї імена вписані в аннали історії.
У Рашкові – одному з древніх населених пунктів нашої республіки – багато пам’яток природи, історії й архітектури. Село деколи навіть називають музеєм просто неба. Є тут і такі пам’ятники, за якими можна вивчати історію Великої Вітчизняної: героїчну оборону краю в 1941-му, страшні роки німецько-румунської окупації, радісні зустрічі з воїнами-визволителями та ціну перемоги радянського народу над фашизмом.
Скромні обеліски та величний меморіал ми відвідали у святковий день з Ольгою Сливкою. Чверть століття завідує вона музеєм Героя Радянського Союзу Федора Жарчинського. Всі ці роки досліджує історію села, знайомить з яскравими подіями юних земляків і численних туристів. Для наших читачів Ольга Миколаївна проведе екскурсію пам’ятними місцями Рашкова, що присвячені найважливішим віхам Великої Вітчизняної.
Початок війни
Для всіх радянських людей він став страшною несподіванкою, й особливим потрясінням обернувся для жителів прикордонних республік СРСР. Молдавія прийняла удар на радянсько-румунському кордоні. Мужньо билися за кожну п’ядь землі наші бійці.
Уже 23 червня німецька авіація вела інтенсивне бомбардування Рашкова. Тут діяла поромна переправа через Дністер. Від фашистського бліцкригу рятувалися мирні жителі правобережжя, потім був організований відступ за річку радянських військ. Перешкоджати йому та евакуації населення повинні були ворожі авіанальоти. Один із повітряних боїв зав’язався над селом.
«У музеї є копія документа, складеного молодшим лейтенантом Андреєвим, який командував Рашківською прикордонною заставою. Льотчик Кузьмичов повідомив, що 25 липня 1941 року екіпаж радянського бомбардувальника після виконання бойового завдання повертався на базу. Чотири німецькі винищувачі вступили з ним у бій. Затиснувши літак з усіх боків, зуміли його підбити. Льотчик врятувався на парашуті, інші члени екіпажу не встигли залишити швидко падаючий бомбардувальник, – розповіла О. Сливка. – Мешканці села поховали загиблих штурмана та радиста 27 червня на Покровському кладовищі».
На братській могилі прізвища спочатку вказали зі слів лейтенанта, що врятувався: Г. С. Леонтьєв і М. I. Мгарадзе. Минуло майже півстоліття, перш ніж з’ясувалося, що на меморіальній табличці допущена помилка.
Усі ці роки сім’я Михайла Маградзе шукала місце, де упокоївся загиблий родич. У документах 132 авіаполку, де він служив, значилося: «Місце поховання невідоме». Лише у Центральному архіві Міністерства оборони СРСР другу сім’ї вдалося розшукати той самий акт, який 29 червня 1941 року склав начальник Рашківської прикордонної застави.
Родичі Михайла Івановича приїхали в Рашків 21 серпня 1990 року, привезли на могилу жменю рідної грузинської землі. Спілкувалися з очевидцями повітряного бою, що став останнім для лейтенанта Леонтьєва та молодшого сержанта Маградзе. Склали для сільського музею коротку біографічну довідку Михайла Івановича. Подякували за пам’ять про подвиг льотчиків, яку свято зберігали селяни багато десятиліть. Після цієї зустрічі була виправлена помилка у прізвищі загиблого воїна.
Жертви окупантів
На початку серпня 1941 року вся територія Молдавської РСР була окупована, німецько-румунські загарбники встановлювали свої порядки. Вони грабували колгоспи та підприємства, арештовували активістів, яким не вдалося евакуюватися разом із відступаючими військами Червоної Армії. Головним прагненням окупантів було придушити опір місцевих жителів, які за щонайменшу провину піддавалися знущанням і тортурам, смертельним розправам.
«У Державному архіві Російської Федерації зберігається Акт про злочини фашистських загарбників над жителями Рашкова. У цьому документі вказано, що 4 серпня 1941 року німецько-румунський каральний загін загнав у Дністер 65 мешканців села і розстріляв їх; 17 серпня жандарми розстріляли на березі річки 38 чоловіків; 5 вересня були вбиті 3 чоловіки та 3 жінки. Імена і національність загиблих у документі не вказані. А за словами односельців, це були євреї. Під час окупації фашисти практично повністю знищили жителів Рашкова цієї національності, які не встигли евакуюватися», – розповіла Ольга Миколаївна дорогою до наступного пам’ятного знака.
Він встановлений на одній з алей сільського скверу. Дві плити з полірованого граніту зображують розкриту книгу. На її чорних «сторінках» викарбовано 126 прізвищ. Одні – з ініціалами, інші – без. У цій гранітній «Книзі пам’яті» увічнені імена жителів Рашкова, що постраждали в роки Великої Вітчизняної війни від Холокосту.
Сьогодні дехто вважає, що це слово описує трагедію тільки єврейського народу. Проте згідно з поняттями «расової гігієни» нацисти планомірно переслідували циганів, поляків і людей інших національностей. Слов’ян вони вважали «нижчою расою», яка має бути підкорена. У Національному архіві Республіки Молдова зберігається «Список громадян села Рашків, вивезених фашистськими окупантами в німецьке рабство». У ньому 71 прізвище.
Політику переслідування фашисти проводили й відносно різних соціальних груп. Нещадно винищували військовополонених, комуністів і комсомольців, депутатів Рад і профспілкових активістів, безнадійно хворих, інвалідів і непрацездатних, людей, оголошених «підозрілими». У селах середньовічним тортурам піддавали колгоспників.
Детальніше з архівними документами, що описують трагедію окупації, наші читачі можуть
ознайомитися в книзі «Без терміну давності. Придністров’я». Цифрова версія видання доступна на Придністровському історичному порталі.
На шляху до Перемоги
Звільнення краю від фашистських загарбників розпочалося весною 1944-го. Командир партизанського загону «Радянська Молдавія» Яків Мухін вів записи про тисячокілометровий звивистий шлях тилами ворога, що привів кавалеристів спочатку в наше село Окниця, а потім у Кам’янку. Тут за підтримки місцевих підпільників і передових частин Червоної Армії була одержана перша перемога над фашистами на придністровській землі.
Про 24 березня Мухін писав:
«О 9.00 за наказом генерала Кириченка виступив на Катеринівку. Під час проїзду через Рашків опинився під сильним рушнично-кулеметним і мінометним обстрілом. Довелося і по німцях відкрити вогонь з усіх 10 трофейних кулеметів. У результаті перестрілки противник втратив до 40 осіб убитими та пораненими. Мої втрати: убитий боєць Трач Володимир, похований у Рашкові».
Над іще однією братською могилою на Покровському кладовищі стоїть скромний обеліск, увінчаний п’ятикутною зіркою. На мармуровій плиті висічений напис «Вічна слава полеглим за Батьківщину в 1944 році». На надгробку 12 імен.
«Тут поховані радянські воїни, що брали участь у звільненні Кам’янщини від німецько-румунських окупантів і померлі від ран у Рашківському госпіталі, – продовжила розповідь завідувач музею. – Одне з прізвищ на плиті – Ткач В. Д. Проте є версія, що покоїться тут боєць партизанського загону «Радянська Молдавія» Володимир Іванович Трач, уродженець села на Вінниччині».
Одна з важливих віх Великої Вітчизняної – Яссько-Кишинівська наступальна операція. До її 75-річчя в Рашкові встановили меморіальну плиту, присвячену подвигу 2-ої понтонно-мостової Римникської бригади. Голова Ради ветеранів цього військового підрозділу Iгор Брескер на урочистій церемонії відкриття пам’ятного знака пояснив, що влітку 1944-го бійці двох моторизованих батальйонів за 50 днів побудували через Дністер унікальний висоководний дерев’яний міст завдовжки 320 метрів, розрахований на 60 тонн. Місцеві жителі допомагали, чим могли, зокрема надавали матеріали для зведення цієї споруди, що мала важливе значення в забезпеченні переправи радянських військ: людських резервів із боєприпасами, озброєнням і спорядженням.
«Понтонно-мостова бригада до 1944-го пройшла славний бойовий шлях від Сталінграда до Дністра. Її бійці брали участь у 12 операціях, звільнили 21 місто в чотирьох державах. За це бригада була удостоєна чотирьох орденів: Червоного Прапора, Кутузова, Суворова і Богдана Хмельницького. Перемогу військова частина зустріла у столиці Чехословаччини – Празі, а після війни дислокувалася в Рибниці. Про це та про інші факти можна дізнатися з книги «Переправи, що єднають береги», яку наше село отримало в дар від Ради ветеранів бригади. А пам’ятна плита з описом одного з яскравих епізодів Яссько-Кишинівської операції, в результаті якої була повністю звільнена Молдавія, розташована в центрі Рашкова», – повідомила Ольга Сливка.
Незгасна пам’ять
Один із її символів – вогонь, що горить на меморіалі, розташованому недалеко від Рашківської СШ. Спочатку тут була лише скромна «пірамідка» з червоною зіркою, встановлена в 1949 році за ініціативою колективу школи на братській могилі, в якій були поховані воїни, що загинули в боях із німецько-румунськими загарбниками. Були відомі їхні прізвища та військові звання: молодший лейтенант Музика, старшини Єкенін і Затишенко.
Через два десятиліття вирішили звести на цьому місці обеліск у пам’ять про земляків, які не повернулися з фронту. У роки Великої Вітчизняної воювало більш ніж 700 уродженців села, половина з них загинула або пропала безвісти. Спочатку на плитах було висічено 297 прізвищ жителів Рашкова, а також відомі імена червоноармійців, похованих на території села. Проте пошукова робота продовжувалася, і до 75-річчя Перемоги ці списки були доповнені. Тепер на 20 меморіальних плитах значаться 372 прізвища. Однак упевнено сказати, що список повний, не береться ніхто, адже і сьогодні є сім’ї, які не знають, де покояться їхні герої-фронтовики.
«Кілька років тому до нас звернувся житель Москви Павло Перстньов, який шукав могилу свого дядька Русанова Павла Григоровича. У серпні 1941-го сім’я отримала сповіщення про те, що він загинув і похований у Рашкові. Довгий час ми шукали цю могилу, та, на жаль, не знайшли. Вирішили увічнити ім’я Павла Русанова на меморіалі в центрі села. – Ольга Сливка додала, що пошукова робота щодо уточнення даних про полеглих захисників триває і нині. – Ми знаємо, що на початку війни на території Рашкова розташовувався 7-й окремий моторизований понтонно-мостовий батальйон, який забезпечував відхід частин Червоної Армії. Є список загиблих і зниклих безвісти бійців цього підрозділу, він досить великий. Дізнатися, як склалася доля кожного солдата Великої Вітчизняної, вельми важливо, адже до цих пір нащадки шукають їхні сліди».
Складовою частиною меморіального комплексу в Рашкові є також бюст Героя Радянського Союзу Ф. Жарчинського, який до війни очолював шкільний колектив. Незадовго до Перемоги Федір Іванович загинув, рятуючи 4 500 в’язнів фашистського концтабору. Детальніше про його долю та подвиги, про те, як земляки бережуть пам’ять про найвідомішого уродженця села, наші читачі зможуть дізнатися в одному з найближчих номерів газети.
Лариса ЛЕГКУН.