ЛЕГЕНДАРНІ ОСОБИСТОСТІ
Видатний український поет Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі й спочатку був похований на Смоленському кладовищі міста. Однак перед смертю Великий Кобзар заповів поховати його в Україні.
Прах Тараса Шевченка за його заповітом перепоховали 22 травня 1861 року на Чернечій горі біля Канева. Саме цій події був присвячений культурно-просвітницький захід «Останній шлях Кобзаря», що відбувся в Центрі української культури ПДУ ім. Т. Г. Шевченка. Організаторами та координаторами форуму стали держуніверситет і міжнародна громадська організація «Український центр «Співробітництво».
Серед учасників були проректор з науково-інноваційної діяльності ПДУ, доктор економічних наук, професор Віктор Босюк, директор Українського центру «Співробітництво» Володимир Фоменко, радник Надзвичайного і Повноважного Посла України в РМ Андрій Вищик, перший секретар Посольства України в Молдові Євген Рева, голова Спілки українців Придністров’я Петро Богуцький, начальник Управління міжнародної діяльності ПДУ Сільвія Стадник, завідувач кафедри української філології університету Олена Якимович, представники Міністерства закордонних справ республіки, викладачі та студенти вишу, освітяни та учні загальноосвітніх закладів республіки.
У своєму зверненні Андрій Вищик наголосив, що Тарас Шевченко був не просто художником, не просто поетом, він змушував мислити простих людей та еліту народу.
«Його творчість настільки глибока й різноманітна, що кожне покоління може знайти в ній щось для себе. Це приклад людини, яка чесно і щиро любила рідну землю, прагнула бути корисною суспільству, народу і своєму часу», – зазначив представник української дипломатичної місії.
Радник посла нагадав, що вже в 31 рік члени Кирило-Мефодіївського братства називали Шевченка «батьком», побачивши в ньому харизму, любов і турботу про людей і безмежну відданість ідеалам українства. Андрій Вищик побажав придністровським українцям дбайливо зберігати народні традиції та звичаї.
З вітальним словом виступив професор Віктор Босюк:
«Ця подія посідає особливе місце в духовній пам’яті українського народу. Після смерті Тараса Шевченка його друзі та соратники зробили все, щоб виконати останню волю Великого Кобзаря – бути похованим на рідній землі. Після довгого скорботного шляху прах поета був перепохований на високому березі Дніпра, «на Вкраїні милій».
Голова Спілки українців Придністров’я Петро Богуцький розповів про життєвий і творчий шлях поета, про вплив Шевченка на інших авторів, зокрема й сучасних. Він підкреслив, що Кобзар умів говорити з людьми «мовою серця», і тому залишається легендою, яка продовжує надихати.
З основною доповіддю «Актуальність заходу і значущість перепоховання Т. Г. Шевченка для наступних поколінь українців» виступив Володимир Фоменко. Він наголосив, що 164 роки тому перепоховання поета символізувало єднання української нації, відродження її самосвідомості, патріотичного духу та моральної стійкості.
Вчителька української мови та літератури Бендерського теоретичного ліцею ім. Берга Валентина Максименюк прочитала безсмертний вірш Великого Кобзаря «Як умру, то поховайте мене на могилі» («Заповіт»). У доповіді «Як Тарас Шевченко став духовним батьком нації» студент філологічного факультету ПДУ Дмитро Брижатий розповів про духовну місію поета.
«Шевченко жив не для себе, він віддав життя людям, їхнім болям і сподіванням. Його поетичне слово – це не лише мистецькі образи, а й своєрідний духовний акт, що пробуджує совість, нагадує про гідність», – зазначив він.
Ще дві доповіді та есе представили старшокласники РУТЛ-К і Бендерської СШ № 2. Усіх присутніх полонила поезія: безсмертні й актуальні донині твори самого Кобзаря та вірші про
Т. Г. Шевченка й Україну, які з захопленням декламували учні Бендерських середніх шкіл № 2, 7, 15 та гімназії № 1.
Організатори вручили спеціальні сертифікати учасникам пам’ятної зустрічі, а Посольство України в Молдові нагородило почесними грамотами Петра Богуцького, Олену Якимович, учительку Бендерської ЗОШ № 2 Катерину Грудко, заступника директора РУТЛ-К Iрину Бронич.
Учасники заходу поклали квіти до пам’ятника Т. Г. Шевченку.
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото автора.