Час невблаганний. З кожним роком ідуть у вічність герої Великої Вітчизняної війни. Придністровська спільнота втратила ветерана Віру Андріївну Губарєву.
Президент Вадим Красносельський висловив співчуття її рідним:
«Прийміть мої найщиріші співчуття у зв’язку з непоправною втратою – смертю Віри Андріївни Губарєвої, фронтової медсестри, ветерана Великої Вітчизняної війни, жінки незламної сили духу та дивовижної долі. Життя Віри Андріївни – живий літопис історії нашої країни, сповнений мужності, болю, відданості та великої любові до людей. Це історія не тільки про пам’ять, про бойові дії 1941–1945 років, це історія про людину та притаманну їй силу, історія зовсім не жіноча, складна. Однак, це все – вона. І кожен, хто знав Віру Андріївну особисто чи читав про неї, не міг залишитися байдужим».
Нинішнього року ПМР відзначає 80-річчя Перемоги. З цієї нагоди ювілейні медалі «80 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» вручають ветеранам, трудівникам тилу, колишнім в’язням фашизму, мешканцям блокадного Ленінграда та інвалідам.
Нещодавно міністр оборони генерал-лейтенант Олег Обручков побував вдома у ветерана і вручив нагороду. Він висловив їй вдячність за свободу, подаровану нащадкам, самопожертву та ратні подвиги.
Напередодні Дня Перемоги столичні артисти подарували їй святковий настрій виконанням пісень тих пам’ятних років.
Коли розпочалася війна, Віра перебувала в Саратовській області, де закінчила дев’ятирічну школу.
«Мене разом із подругами направили піонервожатою в піонерський табір села Андріївка. У суботу 21 червня і в неділю 22-го ми чекали дітей, але їх не було. Увечері в неділю надійшла важка звістка про те, що фашистська Німеччина напала на Радянський Союз», – згадувала ветеран в інтерв’ю нашій газеті.
Віра разом із подругою Катериною Шапар вирушила до військкомату, щоб записатися на фронт добровольцями. Дівчатам відмовили, мотивуючи тим, що вони ще не досягли того віку, аби йти на фронт. Під час евакуації, переправляючись через річку Дон, наша героїня разом із подругою Катериною потрапила під бомбардування. Усі документи були втрачені.
Повернувшись до військкомату, Віра додала собі два роки й була зарахована до лав Червоної Армії медсестрою.
Старшим сержантом медичної служби в 1944 році вона брала участь у боях у складі 3-го Українського фронту, який, перемагаючи німецькі війська, визволяв території України та Молдавії.
В інтерв’ю журналістам вона згадувала про ті події:
«Чудово пам’ятаю, коли ми звільняли Дубоссари, Григоріополь. У Тираспольський госпіталь я відвозила поранених. Тоді він розміщувався на території нинішнього Придністровського державного театру драми та комедії імені Н. С. Аронецької».
У травні 1945 року Віра Андріївна зустріла закінчення війни неподалік від Берліна, коли війська 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту успішно штурмували Зеєловські висоти.
Радянська держава відзначила її заслуги медаллю «За бойові заслуги» та іншими відзнаками.
У 1971 році Віра Андріївна разом із чоловіком переїхала на постійне проживання до Тирасполя, з яким пов’язала свою життєву долю. У 2002 році жінка поховала чоловіка. Однак вона не втратила оптимізму, не мала на те права, тому що разом вони виховали доньку і сина…
Віра Губарєва була відданим передплатником нашої газети. Завжди з неабияким інтересом читала, чекала чергового номера, щоб тримати руку на пульсі подій у Придністров’ї.
Жителі республіки завжди пам’ятатимуть Віру Андріївну та інших ветеранів, які дарували нам мирне небо.
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото з особистого архіву Віри Губарєвої.