День медичного працівника, хоч і професійне свято, відзначається всім світом. В урочистостях беруть участь не тільки лікарі, медсестри, санітари, а і допоміжний персонал установ охорони здоров’я. Приєднуються до святкування викладачі, наукові співробітники, студенти, інтерни та випускники профільних навчальних закладів. Словом, усі, хто присвятив життя діяльності в медичній галузі.
Всенародний характер святу надають численні вітання. Вшановують медиків усі: від керівників країни до вдячних пацієнтів. Зароджувалася традиція на очах у старшої з героїнь цього нарису, адже День медика почали відзначати на офіційному рівні 45 років тому, а стаж Тетяни Абабій у галузі вже досяг 57!
У Тираспольське медичне училище вона поступила відразу після закінчення Рашківської середньої школи. Спеціалізувалася в акушерстві й починала трудовий шлях із надання допомоги вагітним і породіллям. Чотири роки відпрацювала за направленням у невеликому селі під Кишиневом. Там зустріла свою долю – молодого вчителя Федора Абабія.
Уже сім’єю переїхали вони до Рашкова. У місцевій лікарні якраз з’явилася вакансія патронажної акушерки. Село було велике, зі своєю поліклінікою та пологовим відділенням. Тетяна багато років допомагала землячкам пройти без ускладнень непросту дорогу від вагітності до пологів. Вона не лише стежила за здоров’ям жінки та внутрішньоутробним розвитком плоду, а й надавала професійні поради, як поводитися в цей важливий період, як правильно харчуватися, скільки відпочивати тощо.
Безліч разів довелося їй приймати пологи, допомагаючи жінкам долати біль та підтримуючи їх морально. Акушерка ділила зі своїми пацієнтками найщасливіші моменти, повідомляючи стать, вагу і ріст новонародженого, допомагаючи вперше прикласти його до грудей.
Минав час, система охорони здоров’я вдосконалювалася, в районному центрі побудували й обладнали сучасним устаткуванням пологовий будинок. У фахівців із сіл був вибір: їздити на роботу в Кам’янку або перекваліфікуватися на медсестер. Тетяна Дмитрівна, зваживши все, вирішила залишитися в рідному колективі.
Ще два десятиліття Т. Абабій присвятила роботі дільничної медичної сестри. Організовувала амбулаторний прийом у терапевта, готуючи заздалегідь усе необхідне – від інструментів і приладів до індивідуальних карт хворих, бланків рецептів, інших документів. З особливою увагою виконувала призначення лікарів: ставила уколи та крапельниці, накладала компреси та робила перев’язки.
У Рашківській сільській амбулаторії діє денний стаціонар, де приймають і жителів Янтарного, Садків, Катеринівки, Слобода-Рашкова, Валя-Адинки та Костянтинівки, тому щодня тут буває близько двох десятків пацієнтів. У рідному селі Тетяна Дмитрівна проводить кампанії з профілактичного щеплення, організовує флюорообстеження та інші заходи, необхідні для збереження здоров’я населення. З величезною пошаною ставляться до медсестри, завжди готової прийти на допомогу за першим закликом, земляки. З нагоди 620-ї річниці села клопотали про її нагородження Грамотою Президента ПМР.
За материнським прикладом обрала професію і донька Тетяни Абабій. Анжела успішно закінчила Котовське медучилище і вже 35 років допомагає жителям Кам’янщини боротися з хворобами. Починала свою трудову дорогу в поліклініці, куди щодня звертаються люди, що відчули якийсь збій у ритмічній роботі організму. Молода медсестра брала участь у складному процесі постановки діагнозу: проводила попередні огляди пацієнтів, збирала необхідну інформацію.
Цей досвід допоміг Анжелі Виноградовій і під час роботи в різних відділеннях Кам’янської центральної районної лікарні – реанімаційному, неврологічному. Вона уміло асистувала лікарям і сама могла надати кваліфіковану першу допомогу в екстрених випадках.
Сьогодні Анжела Федорівна працює медсестрою інфекційного відділення. Забезпечує дбайливий догляд за хворими, контролює їхній стан, а головне – завжди керується материнським напуттям: бути чуйною до чужого болю, вміти порозумітися з пацієнтами та їхніми родичами, підбадьорити, якщо занепали духом. За тактовність, ввічливість, щирість, уважність цінують А. Виноградову колеги й ті, кому вона допомогла пройти складний шлях до одужання.
Є у мами та доньки спільне захоплення, завдяки якому ми й познайомилися. Тетяна Дмитрівна з Анжелою – активні учасниці художньої самодіяльності. У Рашківському Будинку культури функціонують декілька творчих колективів. Вокальний ансамбль «Задоринка», мабуть, найбільш колоритний. Під керівництвом Ольги Артемової сільські співачки виконують різні твори – і ліричні, й патріотичні, та особливо вдаються їм запальні й життєрадісні з українського та російського фольклору, сучасні веселі пісні. На сільській сцені та на районних майданчиках, на фестивалях народної творчості в нашій республіці й у Молдові – усюди вони виступають з непідробним завзяттям, пританцьовуючи; між концертними номерами можуть дотепно пожартувати, цілком виправдовуючи назву ансамблю. Глядачам вони дарують гарний настрій, тому що самі з величезним задоволенням ходять на репетиції, придумують і виготовляють сценічне вбрання, беруть участь у різних заходах.
Спільні у матері з донькою і домашні турботи. Навколо будинку, в якому створені всі умови для комфортного життя, є велика присадибна ділянка, яка вимагає повсякденної уваги. На 30 сотках городу є картопля, різні овочі, а ще кукурудза, щоб годувати поросят і птицю. На невгіддях, що тягнуться до підніжжя Червоної скелі, ростуть старі горіхи – пам’ять про Федора Абабія, якого вже 17 років немає на цьому світі… А нещодавно Тетяна з Анжелою посадили поруч молоді персики, черешні та вишні, яблуні та груші.
«З 1 липня вийду на заслужений відпочинок. Збиратиму фрукти, готуватиму компоти й варення, пригощатиму сім’ю сина, що мешкає по сусідству, буду передавати вітамінні консерви внучкам, які роз’їхалися по великих містах, – поділилася планами Тетяна Дмитрівна. – Правнук восени піде в перший клас Рашківської школи. Сподіваюся, колись і він знайде справу до душі, якій із радістю присвятить себе».
Лариса ЛЕГКУН.
Фото автора.