Це село безмежне. Не у географічному, звичайно, сенсі, а в тому, що стосується його пізнання. Кореспонденти розповідали в газеті про Рашків історичний і туристичний, поліетнічний і багатоконфесійний; про його минуле та сьогодення, про традиції та культурну різноманітність, про живописну природу та цікаві пам’ятки! Чимало публікацій присвятили жителям села: легендарним героям і сучасним трудовим колективам, ветеранам і молоді, родинам і династіям, талановитим митцям і майстрам.
Проте кожна наступна поїздка до Рашкова відкриває якусь невідому його грань, підказує нові теми, знайомить із цікавими співбесідниками. От і храмове свято подарувало ідею – розповісти про працелюбних мешканців села. Вірніше, надихнула на знайомство з декількома сім’ями дорога, що тягнеться Рашковом кілометрів п’ять, відкриваючи уважному погляду добротні будинки, прикрашені різнобарв’ям квітів двори з доглянутими городами, на яких акуратні грядки без жодного бур’янцю, з червоними від вишень садками, в яких достигають інші фрукти, та з рівнесенькими рядами кущів винограду.
УСЕ ВИРОЩЕНЕ З ЛЮБОВ’Ю
«Так у газеті й напишіть! – дали напуття Світлана й Олег Крайнові. – Про роботу і говорити нема чого. Всі, кого годує земля, працюють багато, практично без вихідних. Хіба що на храм та інші великі свята вдається перепочити. Проте, якщо не вкладати у справу душу, то не буде
доброго результату. Коли до землі з любов’ю, тоді й урожай вищий, і смак його кращий».
Працьовитість у цього подружжя в крові. Олег – сьома дитина в сім’ї Крайнових. Та й після нього народилися ще брат і сестра. Осиротілу Світланку Сердунь ростили та виховували бабуся з дідом. У кожній із цих сімей привчали дітей до роботи з ранніх років, а ще прищеплювали відповідальність, розуміння, що розраховувати можна лише на свої знання, вміння, сили. Доля звела схожих характерами парубка та дівчину, коли він повернувся в рідне село після служби в армії, а вона – після навчання в Балтському профтехучилищі з дипломом лаборанта харчової промисловості. Закружляли в танці на дискотеці, розговорилися, крокуючи сільськими стежинами до віддаленого мікрорайону, де мешкала Свєта, – та так і йдуть рука в руку вже 30 років.
«Спадків, як розумієте, ні в Олега, ні в мене не було. Обживалися самі. До грошей, що подарували на весілля, додали те, що вдалося відкласти в перший рік спільного життя, і купили машину. Була вона моєю ровесницею, і хоча нерідко потребувала ремонту, вельми виручала нас, – із посмішкою згадує Світлана. – Ми на бабусиному городі садили капусту, вирощений урожай продавали».
Роботу в середині 1990-х знайти було важко. Заводи – консервний і молочний, куди могла б влаштуватися Світлана, – більше простоювали, ніж працювали. Будівництво теж припинилося. Олег, який освоїв ще до армії цю професію, почав їздити за кордон на заробітки. Молода хазяйка няньчила донечку та працювала на присадибній ділянці. Робота ця нескінченна: від зорі до темна, від ранньої весни до зими. Але і віддача є, якщо стараєшся.
Крайнові старалися, і урожай у них завжди був багатий. Начебто, всього 15 соток, а вирощених овочів сім’ї вистачало, та ще і на продаж залишалися. Поступово город став їхнім годувальником. Почали будувати теплиці, щоб продовжити сезон визрівання вітамінної продукції. Першу, другу, третю… Сіяли огірки – секрети їх вирощування у рашківських сім’ях передаються з покоління до покоління. Міцні, соковиті виходять. Перший урожай у теплицях, дбайливо протоплених і освітлених сонцем, щедрим у нашому придністровському краю майже весь рік, готовий уже в березні. Городяни, що скучили за зиму за свіжою смачною зеленню, охоче її розкуповують.
На ринку Світлана з Олегом познайомилися та здружилися з багатьма іншими такими ж працелюбними родинами, які на своїх присадибних ділянках вирощують різні овочі, фрукти, ягоди. Це спілкування збагатило їх новими знаннями. Наприклад, подоймяни поділилися секретами вирощування томатів у відкритому та захищеному ґрунті. Це лише здається, що справа немудряща. Насправді вона вимагає різнобічних знань: треба розуміти, яке насіння вибрати та коли краще посіяти, як доглядати рослини та захищати їх від хвороб і шкідників. У Подоймі та Подоймиці давно склалася традиція вирощування томатів, не дарма ж ці села народ називає помідорною столицею.
Нині теплиці Крайнових, які присвятили овочівництву вже близько 30 років, радують красивими кущами, всіяними жовтими квіточками. Одні перетворюються на хрусткі огірочки-пуп’янки, з інших виростають кругленькі помідорчики. Тепер дозрівають томати, які всі ми знаємо під назвою Мікадо рожеві. Соковиті, солодкі, вони смачні в салатах і просто з бринзою. Пізніше будуть і червоноплідні сорти, придатні для заготовок на зиму. Такий асортимент привертає увагу багатьох придністровців і гостей нашої республіки, що вирушають за екологічно чистою вітамінною продукцією на ринок. Є в Олега зі Світланою коло постійних покупців у Кам’янці та Рибниці, де вони теж нерідко торгують красивими на вигляд і дуже смачними овочами з власного городу.
Важко повірити, однак практично всю роботу на присадибній ділянці вони виконують самі. Тепер їм допомагає син: рубає дрова, якщо треба опалювати теплиці, збирає урожай. Коли батьки виїжджають на ринок, під піклуванням Андрія залишаються кури, що справно забезпечують сім’ю свіжими яйцями. Проте юнак уже готовий піти своїм життєвим шляхом. Закінчив школу і планує освоювати професію програміста. Повернеться він після навчання в університеті до рідного села чи розпочне кар’єру в місті, як старша сестра Яна? Вона вивчилася на лікаря. З дипломом Придністровського держуніверситету поступила в інтернатуру одного з московських вишів. У столиці Росії знайшла своє дівоче щастя. Вийшла заміж, влаштувалася на роботу.
«Ми мріяли, щоб у доньки була затребувана престижна професія, щоб не довелося їй усе життя тяжко робити. Хоча і до селянської праці, звичайно, привчили, – вперше за всю розмову зітхнула Світлана. – От батьківська мрія здійснилася: дочка щаслива. А у нас радість навпіл із сумом, тому що в Рашків вона тепер хіба що в гості навідається, а хочеться, щоб рідні люди були поруч, не за тисячу кілометрів».
ПРАЦЮЮТЬ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ
Знову біжить селом республіканська автомагістраль, відгалужуються від неї сільські вулиці та провулочки. Раптом погляду відкривається двір із теплицями, більше схожими на розписні лакові шкатулки: блищать на сонці плівкові поверхні, в’ється по них витіюватий квітковий узор, переливаючись усіма кольорами – від білого до темно-фіолетового.
Заходиш усередину – і захоплює дух не лише від яскравих фарб, а і від аромату. Є в Рашкові й такі оранжереї! Юлія Гавровська культивує близько 20 видів квітів. У її теплицях скромні чорнобривці сусідять із колоритними петуніями, ранні нарциси – з літніми жоржинами, трибарвні фіалки, що іменуються в народі братками, – з яскравою сальвією, що поєднує красу з цілющими властивостями. На соковитій зелені особливо ефектно виглядає білосніжне мереживо пелюсток, гофровані коронки лимонних і помаранчевих відтінків, махрові та бархатисті червоні або пурпурні суцвіття з різноколірними прожилками або контрастною облямівкою.
Щоб усе це розцвіло до перших теплих весняних днів, коли господарі захочуть прикрасити свої двори та домівки, Юлія починає працювати восени. Готує ґрунт, підбирає насіння квітів, які подобаються їй і мають попит у населення, висіває у спеціальні контейнери. Місяці копіткого догляду за рослинами, спочатку зовсім крихітними, передують тому результату, який побачить покупець, що приїхав на подвір’я в Рашкові чи прийшов на ринок у Кам’янці.
З кожним хазяйка охоче поговорить на квітникарські теми. Розповість про нові для нашого краю види: сонячно-золоту газанію, відому також під назвою африканська ромашка; рожевий катарантус, який навіть вчені в певний період часу вважали різновидом барвінку; розкішну еустому, бутони якої схожі на троянди, а розкриті квіти – на мак. Підкаже, в якому куточку краще посадити рослину, щоб ґрунт, освітлення, температура, вологість, інші умови сприяли її довгому життю. Дасть ділові поради з підживлення, обрізання, боротьби з хворобами та шкідниками, з інших нюансів догляду, важливих для рясного цвітіння.
«Таке спілкування, – призналася Юлія, – нерідко дарує цікаві знайомства з ентузіастами, захопленими квітникарством, і надихає новими ідеями. Адже теплиці – це хобі. Роботи тут, звичайно, багато, але все одно це місце, де я відпочиваю душею. А працюю в супермаркеті «Шериф» продавцем. Два дні сиджу за касовим апаратом або зайнята справою в одному з відділів. Наступні два дні провожу зі своїми рослинами».
Як у Юлії з’явилося це хобі? Виросло з дитячих турбот про город і сад. На подвір’ї сім’ї Шолар, як і в багатьох односельців, були теплиці з овочами.
«Дві невеличкі були на нашому з братом піклуванні. Догляд за ними, збір урожаю – це був наш підлітковий бізнес. Як постараєшся, стільки кишенькових грошей матимеш, – поділилася спогадами Ю. Гавровська. – Коли вийшла заміж, поїхала з чоловіком на заробітки в Підмосков’я. Справа була звична – садово-паркове господарство. Там і освоїла тонкощі розведення квітів, догляду за ними. Працювали вахтовим методом: 3 місяці в РФ, наступні 3 – відпочинок у Рашкові. Перед від’їздом я купувала найцікавіше насіння і вдома засівала всі горщики, вазони, ящики, які знаходила. Підтримувала моє захоплення матуся, яка теж завжди прагне посадити на присадибній ділянці якусь оригінальну, яскраву, дивну для наших місць рослину. Поступово родинні теплиці з овочевих перетворилися на змішані».
Сьогодні ця особливість непомітна, тому що відразу заволодівають увагою стелажі, укриті строкатим квітковим килимом, і ампельні сорти, які звисають із підвісних горщиків. А скромна розсада огірків, кабачків, помідорів, баклажанів, солодкого перцю, капусти, що росте на нижньому ярусі – на ґрунті, залишається непоміченою. Це пізніше, коли плоди дозріють, вони приголомшуватимуть різноманітністю розміру, форми, забарвлення. Щороку селекціонери дивують новими сортами та гібридами. Юлія купує екземпляри, що зацікавили, висіває на своїй сортовипробній ділянці та вдумливо вивчає результат. Якщо овочі смачні та ще й красиві, значить – буде попит на таку розсаду серед покупців, які хочуть урізноманітнити меню оригінальними плодами.
Є у дивних теплицях і грядки з запашними травами та зеленню: багаті вітамінами й мінералами кріп, петрушка, кінза, селера, базилік. Їх охоче купують любителі ароматних салатів, пряних соусів та інших смачних страв. Коли починається сезон заготовок на зиму, за пишними «букетами», без яких немислимий хороший маринад або розсіл, хазяйки не лінуються й у Рашків приїхати. А найбільш далекоглядні купують навесні розсаду (з грудкою землі, що зберігає ніжні корінці) й акуратно вкорінюють ароматичні трави на своїх ділянках, тому що вони не тільки для кулінарних цілей годяться, а ще й створюють особливу атмосферу в саду та в хаті.
Чоловік Юлії має таке ж добротне трудове виховання, як і господиня дивних теплиць. Вадим Гавровський уміло управляється з будь-якою технікою – і з трактором, і з комбайном. На землях, які обробляли ще діди-прадіди, вирощує соняшник, кукурудзу, ячмінь. На батьківському подвір’ї розводить поросят – в основному, для великого роду, що об’єднує вже декілька рашківських сімей. Сусіди, друзі, знайомі, дізнавшись, що є свіжина, купують для себе кілограм-два, тому з м’ясом на ринок виїжджати не доводиться. А от капустяне листя, яке Юлія квасить у добротних бочках, взимку користується величезним попитом.
Підростають у сім’ї Гавровських дві донечки, яких батьки привчають до відвічних сільських справ – так само, як їх самих виховували в дитинстві. Адже працьовитість, пошана до своєї землі, прагнення піклуватися про неї та жити в рідному краю – коріння, з якого виростає і благополуччя роду, і розвиток країни.
Ніна ПАНАЇДА.