На робочий стіл керівника республіканського фонду «Світ рівних можливостей» Дмитра Кузука щокварталу потрапляє зведений звіт (квартальний або піврічний) з Адміністрації Президента про об’єкти житлового і комунально-побутового призначення, що вводяться в експлуатацію. Ця інформація слугує приводом для роздумів про повсякденне життя людей з обмеженими фізичними можливостями та створення для них сприятливих умов проживання і доступного середовища.
У нещодавньому звіті міститься перелік 16 об’єктів, введених в експлуатацію впродовж першого півріччя на всій території республіки, – від Кам’янки до Слободзеї. У багатьох значиться, що доступ інвалідів до них не забезпечений. Парадокс полягає в тому, що представники громадських організацій, які об’єднують у своїх лавах людей з обмеженими фізичними можливостями, входять до комісій з приймання лише тих об’єктів, що будуються або вводяться в експлуатацію після реконструкції чи капітального ремонту за кошти республіканського або муніципальних бюджетів. Таких останнім часом стає дедалі менше. У зв’язку з цим з’являється пропозиція розширити повноваження представників цієї соціальної групи і на прийом в експлуатацію комерційних об’єктів.
Така ситуація триває не перший рік, проблема стає предметом обговорення на різних громадських і державних майданчиках, але так і залишається невирішеною. Зрештою, перелік об’єктів програми «Доступне середовище» практично не розширюється. За умови, що у складі таких приймальних комісій були б громадські активісти, які захищають права та інтереси людей з інвалідністю, ситуація складалася б зовсім по-іншому. До того ж будь-яке обмеження (дискримінація) за певною ознакою, зокрема фізичною, є порушенням прав людини, положень Конституції, де всі люди проголошені рівними. Фізична неспроможність інвалідів або представників маломобільних груп населення відвідати той чи інший об’єкт соціальної інфраструктури є ніщо інше як справжнє обмеження.
У телефонній розмові Дмитро Кузук назвав адреси нещодавно введених в експлуатацію об’єктів, до яких не забезпечено доступ інвалідам. Це магазини, салони краси, масажний салон тощо. В першу чергу, надзвичайно важливим є змінення ставлення суспільства до інвалідів і маломобільних груп населення на ментальному рівні. Недарма Михайло Булгаков вклав у вуста свого літературного героя, професора Преображенського, слова, які й досі актуальні: «Розруха не в клозетах, а в головах». Ця фраза стала крилатою і часто цитується для позначення причин соціальних проблем, які криються не в матеріальних умовах, а в менталітеті та ставленні людей одне до одного.
«Не має бути так, що підприємець упевнений: «Все одно підпишуть, для мене все це не обов’язково. Зрештою, існують БНіП (будівельні норми і правила), нормативи. Але навіть якщо абстрагуватися від цих необхідних складових, невже для людей бізнесу не важливий додатковий покупець, клієнт, прибуток?» – задається питанням Дмитро Іванович.
Він не може миритися з ситуацією, коли кажуть «інвалід до мене не прийде». Так, він не прийде, тому що він елементарно не зможе прийти (зайти). Якраз у цьому і полягає корінь проблеми – у створенні умов для безперешкодного пересування людей з обмеженими фізичними можливостями. У зв’язку з цим, Кузук пригадав випадок, пов’язаний з облаштуванням входу до Державного театру драми та комедії. Тоді теж казали: «не ходять», «не треба». Зате тепер там усе зроблено за правилами, нормами й нормативами. А це означає, що в інвалідів є вибір, а головне, фізична можливість відвідати храм Мельпомени. Доступне середовище тому й доступне, що стосується всіх без винятків. Воно має бути універсальним, і тоді не буде хтось відчуватися неповноцінним, несхожим на інших, не таким як усі.
На жаль, у суспільстві склався хибний стереотип, що всі ці пандуси, пологі сходинки, східці потрібні виключно інвалідам. За допомогою преси Кузук постійно розвінчує цю хибну думку, вказуючи на людей похилого віку, яким з роками дедалі важче пересуватися, на матерів з візочками тощо. Усе це потенційні покупці, споживачі різних послуг.
ДО ВІДОМА. У Великій Британії існує таке поняття як «фіолетовий фунт». Цей термін використовується для опису сукупної купівельної спроможності споживачів з обмеженими можливостями. За оцінками експертів, вони та їхні сім’ї витрачають 274 млрд фунтів стерлінгів на рік.
Завдання зі створення доступного середовища, зручного для самостійного пересування всіх без винятку, не втрачає актуальності. Навпаки, простежуються негативні тенденції. За прогнозом експертів ООН, до 2050 року очікується значне зростання кількості людей з інвалідністю, зокрема, через старіння населення та збільшення тривалості життя. Передбачається, що кожен четвертий житель планети (а це близько 2,5 млрд осіб) страждатиме від втрати слуху.
Директор республіканського центру адаптивного спорту Дмитро Кузук у бесіді з нашим кореспондентом навів численні приклади облаштування вхідних груп і пандусів, завдання яких полегшити пересування інвалідів, дивлячись на які пригадується крилатий вислів героя Семена Фаради з радянського фільму «Чародії»: «Хто так будує?»
«Я переконаний, якби громадські діячі більше залучалися до обговорення питань, пов’язаних зі створенням доступного середовища вже на стадії затвердження проектів нових об’єктів соціального спрямування, ми не мали б те, що часом маємо. Коли дивишся на деякі конструкції, які начебто призначені для полегшення нашого життя, так і хочеться сказати: «Якщо так будувати, то краще взагалі не будувати». І навіщо вони взагалі потрібні, якщо інваліди не в змозі ними скористатися. Але ж іноді лише й потрібно ненабагато змінити кут нахилу. Для цього є відповідні норми та правила, нормативна база, якої всього-на-всього потрібно дотримуватися», – каже Дмитро Іванович, який вважає, що кожен такий об’єкт має розглядатися окремо.
Водночас він говорить, що не хотів би все «мастити чорною фарбою», оскільки, починаючи з 2018 року, який з ініціативи Президента Вадима Красносельського був проголошений у Придністров’ї Роком рівних можливостей, щодо інвалідів відбулися тектонічні зрушення, процес зійшов з «мертвої точки».
Рік рівних можливостей став потужним поштовхом для розв’язання проблем інвалідів, що роками накопичувалися. Суспільство дедалі більше усвідомлює, що вони не вигнанці, вони «такі ж самі, як ти і я». І саме це Кузук вважає найважливішим. При цьому він визнає, що ще дуже багато треба змінити, перш за все, у сприйнятті співгромадянами людей з обмеженими фізич-
ними можливостями на ментальному рівні, в їхній свідомості. Люди з інвалідністю не повинні сприйматися суспільством як об’єкти благодійності, а бути рівноправними суб’єктами права.
Дмитро Кузук вважає ЗМІ одними з головних помічників і соратників у складному процесі розвінчування суспільних стереотипів про інвалідів. Саме тому, коли в телефонній розмові я коротко змалював мету дзвінка, він передусім подякував, сказав спасибі за те, що журналісти не відкладають цю важливу соціальну тему на задній план, а продовжують нею цікавитися. Він завжди сподівається на підтримку і готовий надати будь-яку інформацію, що їх цікавить, оскільки ця надважлива справа є спільною.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото novostipmr.com