У попередньому номері газети ми розпочали розмову про самоідентифікацію жителів Придністров’я. Сьогодні – її продовження.
Етапним рубежем формування придністровської ідентичності стала перша версія державності Придністров’я. Йдеться про створення в жовтні 1924 року МАРСР (у складі Української РСР). На той час, як і нині, різні, особливо найбільші, держави світу вже мали певні геополітичні інтереси. Для СРСР існування Молдавії повинно було служити аргументом для приєднання до неї Бессарабії.
Черговий територіальний поділ припав на серпень 1940 року, коли МАРСР була поділена між Українською РСР і створеною Молдавською РСР. У підсумку МРСР включала в себе землі нинішнього Придністров’я і Бессарабії. Об’єднання було штучним, що, зрештою, показали трагічні події, що відбулися на берегах Дністра в 1990–1992 роках.
Різниця в рівні розвитку промисловості, сільського господарства, освіти та медицини Придністров’я та Бессарабії була разючою. Та не це було найголовнішим, визначальною стала відмінність в ідентичності та ментальності. Незважаючи на політичне об’єднання, несхожість і неоднаковість в ототожненні мешканців Правобережжя і Лівобережжя зберігалися. Молдавани лівого берега дистанціювалися від побратимів із правого (втім, як і навпаки), а їхня мова мала лише певну схожість з румунською, яку в період між Першою і Другою світовими війнами насильно насаджувала в Бессарабії окупаційна влада Румунії. У той же час інтенсивні контакти молдаван з іншими етнічними групами в Придністров’ї зумовили велику кількість запозичень для молдавської мови з російської та української.
Ідентичність є результатом соціальних відносин. Часта зміна політичного статусу Придністров’я не могла не позначитися на етнічній унікальності людей, які тут проживають. За часів СРСР робилися кроки для підміни національних культур і традицій радянськими. В результаті у молдаван, українців і росіян, які живуть у Придністров’ї, з’явилося набагато більше спільних рис, ніж було у них із родинними групами, які проживали на їхніх історичних батьківщинах.
Відчуття приналежності до різних спільнот посилювалося і соціально-економічними відмінностями, що існували між двома берегами Дністра. Внесок Придністров’я в бюджет МРСР був значно вищим за ті асигнування, які надходили на розвиток регіону з Кишинева. Водночас деякі податки, зокрема на землю, були в Придністров’ї вдвічі вищими, ніж на Правобережжі. У той час як жителі Лівобережжя становили всього 17 % населення Молдавії, а територія – лише 13 %, у Придністров’ї зосереджувалося 37 % промислового потенціалу МРСР. Спостерігаючи таку невідповідність, придністровці вважали, що розвиток правобережної частини республіки здійснювався за рахунок потенціалу лівого берега. Вони мало цікавилися подіями, що відбувалися на правому березі, поки це не торкнулося їх безпосередньо. Про відмінності жителів двох берегів у сприйнятті дійсності в період існування Радянської Молдавії свідчить і такий факт: лівобережна молодь вважала за краще здобувати вищу освіту не в Кишиневі, а в Україні або в Росії.
Усі ці численні фактори безпосередньо впливали на формування світогляду та менталітету населення Придністров’я, що відрізнялися від «бессарабців». З цього можна зробити висновок, що вже в той період на Лівобережжі продовжувала складатися особлива регіональна та етнічна група людей, яка асоціювала і називала себе народом Придністров’я.
Придністровські молдавани вважалися більш політично лояльними по відношенню до радянського ладу, ніж молдавани з колишньої «буржуазної» Бессарабії. При цьому певний відтік молдавської інтелігенції з Придністров’я на правий берег, в основному, до столиці МРСР, Кишинева, певною мірою «ослабив» молдавський етнос і його колективну ідентичність на лівому березі. Це зробило етнічну групу більш схильною до мовної асиміляції. Що стосується придністровських українців, то останні школи з викладанням українською мовою були закриті в лівобережному регіоні в кінці 60-х років, тоді ж практично перестали виходити публікації українською мовою. Українці були змушені послуговуватися російською мовою, особливо в містах, і молдавською в етнічно змішаних селах.
Закінчення публікації про теоретичні основи придністровської ідентичності читайте в наступному номері.
За матеріалами Придністровського історичного порталу підготував Сергій ХОХЛОВ.
Фото novostipmr.com