Перший осінній день 1991 року став початком нового етапу в історії молодої Придністровської республіки: 1 вересня був створений Жіночий страйковий комітет.
З нагоди його 34-річчя Голова Уряду Олександр Розенберг направив членам цієї авторитетної громадської організації слова привітання, назвавши ЖСК символом стійкості та самовідданості придністровських жінок.
«У вирішальні дні становлення молодої республіки ви серед перших піднялися на захист її свободи та майбутнього. Ваша безстрашність, громадянська мужність і сила духу стали міцною основою, на якій виросла сучасна держава з самобутньою історією, культурою і традиціями. Ті події переконливо довели: справжня міць народу полягає в єдності та готовності захищати правду і справедливість», – йдеться у вітальному зверненні керівника вищого виконавчого органу державної влади.
Що ж обурило, зачепило за живе придністровських жінок, які були дбайливими берегинями домашнього вогнища, піклувалися про рідних і близьких? А привід був: силові структури Молдови заарештували деяких депутатів Придністров’я, а також лідера республіки Ігоря Смирнова. Терпець увірвався, і вони зібралися в Тирасполі перед Будинком Рад на стихійний мітинг. Він назавжди увійшов у нову історію ПМР, як прояв справжнього героїзму і патріотизму. Цей день став свідченням того, що у Придністров’ї представниці прекрасної статі здатні не тільки сімейні цінності зберігати, а й відстоювати свою Батьківщину.
Тоді ніхто з жінок, які вийшли на мітинг, не міг передбачити, що їхній душевний порив переросте у масштабний громадський рух. Вони починали з простої вимоги – звільнення придністровських депутатів. А вже там, на мітингу, прийняли рішення – блокувати залізницю, яка тоді відігравала важливу роль в економічних зв’язках між республіками Радянського Союзу.
На залізниці були жінки з багатим життєвим і професійним досвідом і молоді матусі. Усі вони стояли на своєму до кінця. Дії громадських активісток на той час підтримали всі придністровці, тому їм вдалося домогтися свого! Через місяць народні обранці придністровців були звільнені з кишинівських катівень. Це була перша, але не остання перемога ЖСК на чолі з її незмінним лідером Галиною Андрєєвою.
Розповідаючи про діяльність Жіночого страйкового комітету, не можна не згадати про його незмінного лідера. Галина Степанівна, яка належить до плеяди засновників республіки, безсумнівно, є видатним державним, політичним і громадським діячем, удостоєним за свою громадянську позицію звання почесного громадянина м. Тирасполь.
Її становлення як політика, народного лідера відбулося у складні часи тектонічних трансформацій – розпаду СРСР, децентралізації влади, «параду суверенітетів», розквіту націоналізму. Загальне обурення жителів Придністров’я винесло на гребінь хвилі опору націоналізму, що зміцнювався на правому березі, народних лідерів, серед яких і Галина Андрєєва.
Як неординарна особистість, вона завжди посідала особливе місце, була серед тих, хто ініціював на підприємствах Тирасполя формування Рад трудових колективів, проведення референдумів.
Та найбільшою мірою лідерські риси Галини Андрєєвої проявилися під час організації Жіночого страйкового комітету.
Крім блокування залізниці, в активі ЖСК були й інші громадські акції: переговори з командуванням 14-ї армії про передачу захисникам Придністров’я зброї; матеріальне забезпечення та розміщення добровольців, які прибували на допомогу придністровцям; організація догляду за пораненими, збір для них продуктів харчування, одягу та медикаментів і, на жаль, організація похорону захисників, загиблих під час бойових дій. У найважчий для ПМР час війни 92-го жінки страйкому були в окопах під Кошницею і біля Дороцького Дубоссарського району.
Минуть роки, про подвиг наших жінок ще напишуть книги та знімуть фільми. Та назавжди залишиться в нашій історії їхня роль у боротьбі за незалежність і визнання республіки.
Олександр ЗАВЕЛЯ.