Збройним силам Придністров’я – 34 роки
В одному з попередніх номерів газети ми розповіли читачам про зустріч засновників республіки на чолі з першим Президентом Ігорем Смирновим з журналістами республіканських ЗМІ та членами ради молодих дипломатів при МЗС.
Основною темою розмови, що відбулася напередодні 35-річчя ПМР, було заснування республіки. Водночас чимало уваги приділили захисту суверенітету та незалежності Придністров’я. Розв’язання проблеми було немислиме без власних силових структур, перш за все, Збройних сил. Ми розповімо про їх створення, тим паче що сьогодні Збройним силам республіки виповнюється 34 роки.
Нагадаємо, що 6 вересня 1991 року депутати Верховної Ради першого скликання прийняли постанову «Про заходи щодо захисту суверенітету і незалежності республіки». Керуючись цим офіційним документом, розпочали побудову власних Збройних сил. Першим збройним формуванням, створеним уже на основі придністровського законодавства, стала Республіканська гвардія. Її бойовим хрещенням стало зіткнення 13 грудня 1991 року, коли ОПОН (загін поліції особливого призначення) Молдови зробив спробу атакувати пост ДАІ в районі Дубоссар.
Як зазначив керівник Союзу захисників ПМР Валерій Ширков, Республіканська гвардія формувалася за виробничим принципом. Трудові колективи делегували до створюваної армії Придністров’я кращих представників, несли за них відповідальність. Водночас моральний дух гвардійців, прагнення зробити все можливе для захисту рідного краю були на найвищому рівні. Бійців мотивувало прагнення захистити свої домівки, тому ніхто не міг їх перемогти.
До кінця 1991 року організаційне формування придністровських Збройних сил було в цілому завершено. Усі необхідні для цього заходи здійснювалися буквально в шаленому темпі, оскільки було зрозумілим, що «великої війни» з Молдовою не уникнути. Новій воєнізованій структурі, яка ледь-ледь стала на ноги, довелося тримати удар вже в березні 1992 року, коли почалася повномасштабна агресія Республіки Молдова проти непокірного Придністров’я. Коли ж у рідний дім прийшла біда, почалася справжня війна, ніхто не залишився осторонь. У ряди захисників Придністров’я вступили всі як один. 17 березня 1992 року вважається днем народження Народного ополчення республіки.
Павло КУЗНЕЦОВ, захисник Придністров’я
Кожен із нас усвідомлював, що в будь-який момент може загинути. Відповісти на вогонь не зможемо, оскільки боєприпасів вистачить тільки на
10 хвилин бою. Однак, розуміючи це, хлопці йшли у бій і гинули.
Що напруженішою ставала ситуація, то все більше напрошувався закономірний висновок: без участі кадрових військових армію не побудувати. На зустрічі з журналістами та майбутніми дипломатами цю думку підтримав ще один учасник «відвертої розмови», що відбулася в ДУ «Приднестровская газета», голова РГО «Інваліди війни-захисники Придністров’я», кавалер ордена «За особисту мужність» Павло Кузнецов.
Він закінчив Кемеровське вище військове училище зв’язку, дев’ять років прослужив у Радянській Армії на командних посадах. У 1987-му переїхав до Придністров’я, де змінив офіцерську форму на спецодяг майстра Тираспольського заводу авторефрижераторів. Звідти пішов до лав Республіканської гвардії, був призначений на посаду командира роти. У підрозділі тоді було всього 36 осіб, перші з перших. А що говорити про боєприпаси, яких у захисників практично не було.
Незагоєною душевною раною став для нього найперший бій «великої війни» з Молдовою. 2 березня її війська атакували полк цивільної оборони, розквартирований у сусідньому до Дубоссар селі Кочієри. Поліцейські нейтралізували наряд, що ніс службу, і винесли зі зброярні військової частини понад 100 одиниць стрілецької зброї. Ці зухвалі дії не могли залишити байдужим керівництво Придністров’я. Командувач Республіканської гвардії Штефан Кіцак оголосив бойову тривогу. Визволяти з біди військовослужбовців полку ЦО, їхніх дружин і дітей вирушили бійці під командуванням майора Василя Воронкова. Вони зробили відчайдушну спробу деблокувати військовий підрозділ.
Павло Кузнецов згадує:
«Ми вирушили двома неповними ротами. З мінімальним боєзапасом: у нас було всього по два магазини на ствол. Пройшли через поля і сади, обійшли територію військового містечка, вибили ворота тягачем і тут же потрапили під обстріл».
Під час бойового зіткнення та евакуації членів сімей військовослужбовців полку цивільної оборони загинув командир батальйону Василь Воронков і ще троє гвардійців: Леонід Толстенко, Сергій Шинков і Сергій Титовський. Та поставлене завдання вони все ж виконали: організували й успішно завершили рятувальну операцію, неодноразово викликаючи вогонь противника на себе, поки сім’ї військовослужбовців сідали в автобуси, пригнані з Дубоссар.
«Перші жертви агресії Молдови були поховані на Меморіалі Слави в Тирасполі, – зазначив перший Президент Ігор Смирнов, який очолював тоді оборону Придністров’я. – Хто ж тоді знав, що вони не будуть останніми. Війна тільки починалася, а наша боротьба за свободу і незалежність республіки тривала».
Про те, що так воно й було, свідчить і подальший бойовий шлях Павла Кузнецова: рота під його командуванням брала участь у зіткненнях біля греблі Дубоссарської ГЕС, а також на Кошницькому напрямку. В одному з численних боїв він був важко поранений.
Всі учасники зустрічі з представниками республіканських ЗМІ та молоддю висловили солідарність в одному: створення власних Збройних сил було необхідним і своєчасним заходом, адже ніхто нас не захистить, крім нас самих.
Трагедія 92-го року, як незагоєна рана, кровоточить у серцях придністровців, які пережили горе непоправних втрат. А всіх, хто, не шкодуючи життя, став на захист Придністров’я та мужньо відстоював суверенітет молодої республіки, всіх тих, хто загинув, ми будемо завжди пам’ятати.
Після закінчення збройного конфлікту з Молдовою, 3 вересня 1992 року Верховна Рада затвердила Концепцію побудови Збройних сил Придністров’я. 14 березня 1993-го увесь особовий склад Збройних сил республіки на центральній площі Тирасполя привселюдно склав військову присягу.
Так починалася історія нашої армії, яка на сьогодні є оплотом суверенітету і територіальної цілісності держави, якій уже виповнилося 35 років.
Віктор ЗАРЕЙЧУК.