На сусідньому подвір’ї панувало пожвавлення. «У нас на даху лелека!» – радісно пояснили причину господарі.
Щастя сусідів було зрозумілим. Наш фольклор сповнений легенд, приказок і прикмет про лелек. Та й не тільки наш. Ареал цих красивих птахів охоплює Європу, Азію та Африку. З давніх-давен вони сміливо селилися поруч із людиною і в багатьох культурах стали вважатися покровителями, які охороняють сімейне щастя, не підпускають біду. У деяких народів, у тому числі й українців, білий лелека є символом продовження роду та батьківської любові, вірності рідному краю. Не дивно, що цей образ зображений на гербах і емблемах міст, оспіваний у піснях і втілений у мистецтві.
Граціозний гість, який прилетів до сусідів, не звертав на нас уваги. Спокійно стояв і дивився на близький пагорб, немов розмірковуючи: що там, за обрієм… Звичайно, всі лелеки схожі, але я була впевнена, що знаю історію цього птаха.
А почалося все у Грушці. Навесні селяни спостерігали, як лелеки діловито вибирають місце для гнізда, як разом клопочуть над його будівництвом. Раділи такому сусідству, адже за повір’ям село, в якому оселилися бусли, буде захищене від негараздів. У встановлений строк у гнізді з’явилися троє пташенят. Дорослі лелеки піклувалися про них, а люди милувалися цим символом сімейного благополуччя. Однак ідилія тривала недовго. У день літнього сонцестояння селяни побачили одне з пташенят на землі. Як бути в такій ситуації: повернути його в рідне гніздо або спробувати виходити самостійно? За відповіддю на ці запитання Марія Навал звернулася до доньки, яка має великий досвід роботи у ветеринарії.
Цю професію Тетяна обрала під впливом нареченого. Валентин Філіппов уже був студентом сільськогосподарського технікуму, освоював спеціальність ветфельдшера. Своїми розповідями зацікавив дівчину. Відтоді вони разом крокують життям. На початку нового тисячоліття відкрили в місті ветеринарну аптеку. Тепер тут можна не тільки купити медикаменти й усілякі засоби догляду за тваринами, а ще й дістати кваліфіковану консультацію. Валентин, який у Придністровському держуніверситеті підвищив знання, став ветлікарем, завжди готовий прийти на допомогу хворій домашній живності.
Часом доводиться чути про професійну деформацію, коли люди, які постійно мають справу з хворобами та стражданнями, черствіють душею. Вони продовжують лікувати (справа є справа!), але «не відчувають», втрачають співчуття. Філіппових ця доля оминула. Вони завжди відгукуються на заклик про допомогу, вникають у кожен випадок і стараються зберегти життя чотириногого пацієнта. Вигодовують і підкидьків, лікують бездомних тварин, яких підбирають на вулиці діти. Всім прагнуть знайти турботливих господарів.
Не залишилися байдужими Тетяна з Валентином і до долі лелеченяти. Порадили забрати його з вулиці, щоб не постраждало від собак, погодувати курятиною. Після роботи поїхали в Грушку, оглянули пташеня – маленьке, вагою всього з півкіло – і зрозуміли, що виходжувати його доведеться самим, тому що іншим людям, які не мають спеціальних знань, це завдання не під силу. Годували по годинах; вночі вкривали, щоб воно вірило, що спить під надійним батьківським крилом; у спеку залишали в будинку під кондиціонером… Раділи, коли пташеня вперше встало, звелося на довгі тонкі ніжки й незграбно пройшлося по подвір’ю.
Згодом з’ясувалося, що лелеча це – вихованка. Два місяці вона жила, як домашня птиця. Оточена турботою всієї родини, швидко росла та міцніла. Гуляла разом із курми, відганяючи довгим гострим дзьобом бродячих котів, які незабаром перестали заглядати на подвір’я Філіппових. Акуратно брала з мисочки запропоновані ласощі, дякувала за них на своєму пташиному діалекті. Бігала за дорослими та дітьми, підставляючи під ласкаві руки крила і спинку. Коли м’який білий пух змінився на красиве пір’я, вирушила в перший політ.
Того дня Кам’янка й познайомилася з ручною лелекою. Долетівши до Дністра, вона довірливо приземлилася на пляж – і стала героїнею соцмереж. Саме з відео, яке поширилося в інтернеті, Філіппови дізналися, що домашня улюблениця підкорює небо та серця земляків.
Відтоді молода лелечиха де тільки не побувала: на ринковій площі та на будівельних майданчиках, на вулицях міста і біля різних споруд. Кам’янчани вважають її живим оберегом міста.
Птаха вже сама добуває їжу, але і від ласих шматочків у своїй мисочці не відмовляється. Довго літає над містом, а присівши на якийсь дах для відпочинку, вистукує дзьобом лелечу «морзянку», намагаючись зв’язатися з родичами.
«Готується до перельоту в теплі краї?» – запитала на завершення бесіди у Тетяни Філіппової.
«Так, настав час міграції. Ось тільки ми не знаємо, що буде сильнішим: вроджений пташиний інстинкт або прихильність до сім’ї, яка замінила їй зграю. Якщо полетить, це буде з природної позиції правильно, але для нас дуже сумно, – зітхає Тетяна. – Готуємося і до того, що наша лелека залишиться в Кам’янці на зимівлю. Обладнали спеціальний вольєр інфрачервоною лампою. Друзі та рідні обіцяють допомогти з кормом. Словом, рішення за лелекою, вона, хоч і росла серед людей, та залишилася вільною птахою».
Лариса ЛЕГКУН.
Фото автора.