Багата наша республіка талановитими людьми, які вміють знаходити щастя у творчій праці. Хтось складає вірші й дарує світові гармонію слова, хтось розкриває душу у танці, а інші створюють шедеври, вишиваючи візерунки долі нитками. Є серед нас майстри лозоплетіння та різьблення по дереву, сировари, кондитери й шоколатьє, чиї творіння пахнуть дитинством і святом. Про них ви могли прочитати на сторінках нашого видання.
Сьогодні ж ми запрошуємо вас до тихого й затишного села Протягайлівка, що неподалік Бендер. Саме там живе людина, яку знають винороби в усьому Придністров’ї. Це – Сергій Малий. Володар Гран-прі конкурсу «Домашнє вино – 2024», неодноразовий переможець республіканських та міжнародних змагань виноробів, які щороку відбуваються в нашій багатій на виноград республіці, – він створює справжню симфонію смаку.
Знайомство з садибою
Разом із фотокореспондентом газети Сергієм Марченком ми приїхали за вказаною адресою. Зупинилися біля воріт, де нас уже очікував сам господар.
Побачене з перших кроків справило неймовірні враження. Безліч яскравих квітів, густих зелених кущів і екзотичних рослин, визираючи з-за невисокої огорожі, ніби обіймають ошатний і чепурний будиночок. Варто було ступити на подвір’я, і погляд губився у розкоші: квітники палахкотіли неймовірними відтінками ранньої осені, грядки манили незвичними назвами трав і пряних рослин, а між ними рівними рядочками приваблювали погляд не дуже звичні для нашого краю кущі капусти кейл – гордість тих, хто шанує здоровий спосіб життя.
Сад і двір дихали чистотою й ладом: стежки виблискували, мов омиті дощовою водою, господарські будівлі стояли доглянуті та охайні. А з виноградної лози низько спадали важкі грона синього винограду – так близько, що рука мимоволі тягнулася торкнутися їх. Усе довкола видавалося казковим видінням: ніби не менше, ніж півдюжини невтомних гос-
подарів чи й самі добрі сили природи щодня пильнували цю красу, оберігаючи її від усякого лиха.
Господар
Сергій Миколайович родом із Каушанського району, агроном за фахом, захоплювався виноградарством після строкової служби в армії з 1978 року. Творчо ставився до своїх професійних обов’язків, умів душею відчувати родючу землю, яка дарувала чудові плоди робочим рукам.
«Моя родина з молдавського села. Батько був головою колгоспу, який сам і створював. Його поважали за порядність і добре серце. Він умів працювати й дітей привчив. Тож усі ми,( а нас було п’ятеро в сім’ї), з дитинства навчені шанобливому ставленню до землі. Вона нас годує, ми звикли цінувати кожен метр того поля, на якому трудилися гуртом. Виноградики у нас також були, і ми, як і всі мешканці молдавських сіл, робили домашнє вино, щоб під час обіду або на свято випити келих цього живильного напою», – розповів хазяїн.
Доля звела Сергія Малого з досить цікавою людиною – Григорієм Трифоновичем Галаганом (нині вже покійним), директором винного льоху «Милештий Мичь», – відомого винного підприємства в Молдавії, знаменитого своїми величезними підземними сховищами. Найбільші у світі, вони знаходяться недалеко від села Малі Мілешти, де розташовані підземні вапнякові тунелі.
«Щоб ви знали, це підземне сховище вина (набагато більше від Криковського) являє собою цілий комплекс із понад 200 кілометрів відомих тунелів, 55 кілометрів яких використовуються саме для зберігання вина. Сховище розташоване на глибині від 30 до 85 метрів. У ньому підтримується постійна температура повітря +14 градусів. Там проводяться екскурсії, є дегустаційна зала, де відвідувачі можуть пізнати смак справжнього молдавського напою», – розповів Сергій Миколайович.
Знайомство з Григорієм Галаганом послужило поштовхом до сприйняття виноробства як досить цікавого і потрібного заняття. Починаючи з 1981 року Сергій Малий захопився виробництвом вина на рівні любителя.
«Саме Григорій Трифонович – прекрасний спеціаліст і доброї душі людина, полонив мене своїми поетичними розповідями про виробництво вина, про цей дарунок природи. Я запам’ятав його слова, що вино – це живильна волога, яка сприяє об’єднанню людей, створюючи сприятливу атмосферу для спілкування, зміцнення зв’язків та обміну спогадами. Існує ціла культура вживання цього напою, коли люди за кухлем вина ведуть неспішні розмови, можуть розслабитися, пізнати ближче одне одного. На символічному рівні, вино протягом усієї історії асоціювалося зі світлом, мудрістю та обміном знаннями, воно навіть допомагає вибрати собі друзів. І це не просто про випивку, це про людські стосунки», – згадує слова свого учителя мій співрозмовник.
Відтоді Сергій Миколайович серйозно поставився до нового заняття. З роками, коли його вироби були відзначені фахівцями, він навчився досягати значних результатів. Перей-
мав досвід і майстерність у професійних виноробів, знаходив поради через Інтернет, прискіпливо ставився до процесу виробництва.
«Кращим вином, яке посідає лідерські позиції у світовому рейтингу сухих вин завдяки своїй універсальності, адаптивності до різних кліматів і високій популярності у виробників і споживачів в усьому світі, сміливо назву каберне совіньйон (або просто каберне). Це один із найпоширеніших і відомих червоних сортів винограду, що є еталоном для створення потужних, насичених вин із багатим ароматом та потенціалом до витримки. Цей сорт культивується у більшості виноробних регіонів світу, від Європи до Австралії, Чилі та США. Каберне відоме своїми сильними танінами, насиченим кольором та складним ароматом, що робить його еталоном для червоних сухих вин. Його історичне значення полягає у тому, що цей сорт здобував світову популярність завдяки своїм ролям у класифікації бордоських вин та у створенні культових вин у всьому світі. У мене це вино є завжди. Я не обходжуся без нього ніколи», – розповів зі знанням справи винних справ майстер.
Господар поділився, що зібрав чималу колекцію сухих вин, які завжди привозить з-за кордону, з місць, де йому доводилося побувати під час свята вина. А вони відбуваються у багатьох країнах, особливо в тих, де розвинене виноробство. Серед них: Франція (свято молодого вина Божоле Нуво), Італія (фестиваль Кьянті), Іспанія, Німеччина (свято врожаю в Нойштадті), Молдова (Національний день вина), Грузія, Португалія (свято на Мадейрі), Нова Зеландія (фестиваль у Мальборо), США (у штаті Орегон), Кіпр (фестиваль у Лімасолі) та багатьох інших країнах.
Сімейний оберіг
У дворі Малих розкинув свої міцні «рукави» (багаторічні гілки, що відходять від стовбура і формують основу куща), досить великий штамб винограду. (Штамбом називають головну частину стовбура, яка є старою деревиною і формується з багаторічних гілок).
У нього досить цікава історія. Майже 40 років тому в садибі трапилася пожежа. Трагедія принесла багато горя, не залишивши надії й виноградному кущу. Його чекало знищення, але в останню мить господарі дали йому шанс. З часом на обгорілому залишку стовбура зазеленіли листочки, почалося відродження, як у птаха Фенікса, що уособлює собою циклічність природи та життя, показуючи, що смерть є частиною нового початку. Всередині куща й нині видно порожнину, ніби шрами від пережитого болю, він ніби ось-ось має зламатися, та жага до життя, якась незвичайна сила волі тримають його. Величезні грона винограду, зелене чисте листя створюють завісу від сонця та дощу, прикрашаючи затишний двір. Тому-то слова про добрі сили природи, які ніби стоять на сторожі, пильнуючи цю красу, з’явилися в автора невипадково. Сімейний оберіг поважають і шанують. До речі, на ньому полюбляє проводити свій час і домашній кіт Гоша.
Процес підготовки та виготовлення напою
Для виробництва вина Сергій Миколайович скуповує виноград сорту каберне у давніх знайомих. Цікавий факт: що гіршим і кам’янистим є ґрунт, що більше рослина страждає, тим кращим і смачнішим буває вино з її плодів.
«У мене є кілька непорушних правил: перше – я знаю, що повинен робити добре вино, друге – що хороше вино може бути тільки з якісних сортів винограду. Це мають бути ідеальні, неушкоджені ягоди, без гілочок, листя та зіпсованих плодів. Процес виноробства для мене схожий на стосунки з коханою жінкою. Я ставлюся до нього з ніжністю і світлими думками, пригадую найкращі миті життя, бо в моєму напої не повинно бути жодної краплі смутку. А ще важливо, щоб посуд, у якому зберігатиметься вино, сяяв чистотою», – признається винороб.
Однак таємниця майстерності Сергія Малого не лише у винограді. Поруч із ним завжди його дружина Зінаїда – вірна супутниця життя, чия підтримка і любов пронизують кожну краплю напою. Разом вони вибирають лозу, наче живу істоту: слухають її шелест, вдихають аромат стиглих ягід, відчувають, як сонце й земля переплітаються у плодах.
І згодом у келиху народжується диво: прозоре вино, яке вбирає в себе подих полів, тепло долонь і гармонію сердець. Це не просто напій – це пісня землі та сонця, що звучить у кожній краплині, нагадуючи про любов, працю і вічний зв’язок людини з природою.
Зінаїда Ігнатівна – лікар за фахом, понад 40 років вона рятувала людей як анестезіолог Бендерської залізничної лікарні, завжди допомагала чоловікові. Однак, вийшовши на пенсію, долучилася до всіх процесів виробництва. Вона сама ретельно вимиває бочки, інший посуд для зберігання напою, довіряючи тільки своєму вмінню дотримуватися стерильності, тому вважає, що її частка праці має велике значення у процесі виготовлення божественного нектару.
Про кохання
Юна шістнадцятирічна випускниця Тираспольського медичного училища Зіночка якось вирушила на танці з подругами до радгоспу-технікуму імені Фрунзе. Серед веселого гамору та натовпу юних облич її помітив сімнадцятирічний студент цього навчального закладу – Сергій. Його погляд одразу зупинився на невисокій, білявій дівчині, в якій було щось особливе. Вона відразу запала йому в душу, і вже за мить він із впевненістю сказав товаришеві: «Вона буде моєю дружиною».
На той момент це здавалося лише юнацьким жартом, адже вони навіть не були знайомі. Та слова майбутнього агронома виявилися пророчими.
Зіна закінчила училище з червоним дипломом і за направленням почала працювати медсестрою в реанімаційному відділенні дитячої лікарні Кишинева. Згодом, набувши досвіду і впевнившись у правильності свого вибору, вступила до Кишинівського медичного інституту. Шість років минуло з того першого знайомства, перш ніж вони стали подружжям. Увесь цей час їхні стосунки не виходили за рамки платонічних. Зіна присвячувала себе навчанню, а Сергій, працюючи агрономом, іноді приїздив до неї. Часто ночував на вокзалі, щоб хоч трохи побути поруч.
Їхня історія – це приклад терпіння та відданості, мов тиха пісня про любов і вірність, що лунає крізь роки. Сергій і Зінаїда Малі виховали двох чудових дітей, жили там, де випадало працювати, разом долали труднощі й ділили радощі. Так і пройшли пліч-о-пліч майже півстоліття.
Сергій Миколайович – людина землі, мудрий і спокійний, як осінній світанок. Останні двадцять років перед виходом на пенсію працював на Тираспольському комбінаті хлібопродуктів.
Про цю чудову родину – про кожного її члена – можна було б писати цілу повість. Їхні долі сплетені з любові, праці, вірності одне одному та справі, якій вони присвятили життя. Але газетна шпальта має свої обмеження, тож мусимо завершувати цю розповідь про славного винороба, чия життєва дорога пролягала крізь ряди виноградників і щоденну віддану працю на землі.
Усе своє життя наш герой жив за тихим, але твердим заповітом батька: люби справу, якій служиш серцем, і будь чесним перед тими, хто поруч, – у слові, у вчинках, у намірах. Бо тільки той, хто з повагою ставиться до праці, до людей і до самого себе, здатен створити щось справжнє.
Так і живе Сергій Миколайович – просто, але гідно. У його серці є світло, від якого розквітають усмішки близьких. А вино, створене його руками, – не просто напій. Це частинка душі, настояна на праці, правді й любові. Воно єднає серця за спільним столом і дарує радість, щиру і справжню, що народжується тільки там, де панує тепло людських стосунків.
Михайло ТРЕМБІТА.
Фото Сергія МАРЧЕНКА.