У попередньому номері газети кілька статей ми присвятили людям елегантного віку. Лейтмотивом цих публікацій були роздуми про життя на пенсії: як зробити його повноцінним, багатогранним, щасливим.
Підтвердженням того, що питання є актуальним, став і новий для Кам’янки проект. Розповідаючи, як виникла ідея провести фестиваль обміну захопленнями «Мої роки – моє багатство», керівник районного Управління культури Віталій Лозовський зазначив, що пенсійний вік у деяких літніх людей асоціюється із самотністю та депресією, викликаними відсутністю будь-яких інтересів. У тих, хто все життя багато і старанно працював, виховував дітей, а потім онуків, вів господарство, раптом з’являється вільний час, і вони не мають уявлення, чим його заповнити.
Однак інтереси людини (в будь-якому віці!) можуть бути найрізноманітнішими. І на пенсії можна знайти чимало хобі, серед яких інтелектуальні та соціальні заняття, фізична активність і творчість, подорожі та волонтерство. Вибір величезний і залежить від особистих інтересів, а головне – від бажання розвиватися.
«У галузі культури діють різнопланові установи, де кожен може знайти цікавих співрозмовників, однодумців і друзів. Художня самодіяльність, клуби за інтересами, гуртки, в яких можна реалізувати свої захоплення рукоділлям, іншими видами прикладного мистецтва – все це доступне жителям району будь-якого віку, – наголоси В. Лозовський. – Є у нас і чимало креативних земляків, які не працюють у галузі, але творчість стала невіддільною частиною їхнього життя. Ми познайомилися завдяки активному розвитку фестивального руху в Кам’янському районі. Сьогодні вони розкажуть широкій аудиторії про власні захоплення, покажуть деякі результати своєї натхненної праці».
Майстри і нині душу всю вкладають
У витвір той народного мистецтва
Своєрідним прологом до презентації тих 10 виставок, що вдалося розмістити у фойє районного Будинку культури, стала музейна експозиція старовинних предметів побуту. Тут були національні костюми народів, що населяють наш край, розшиті в традиційному стилі рушники та білизна, ажурні мереживні серветки та скатертини, глиняні глечики та кружки, розписані етнічними орнаментами тарілки, виконані в різній техніці сувеніри з кераміки та інших матеріалів.
Багато було різноманітного домашнього начиння та інструментів. Виготовлені вони, в більшості своїй, із дерева, і хоча мали утилітарне призначення, прикрашені витіюватими візерунками.
Вікові традиції роботи з цим природним матеріалом зберігають і дбайливо передають молодому поколінню у Хрустовій. При місцевому Будинку культури з 2000 року діє колектив декоративно-прикладної творчості «Юні майстри». Заснував гурток шкільний учитель технології Геннадій Лукащук для тих підлітків, які вже навчилися виконувати основні столярні роботи та прагнуть творчої діяльності. На дозвіллі вони майструють кухонне начиння, скриньки та вази, іграшки та різні композиції, які прикрашають за допомогою різьблення по дереву. Підтвердженням високого рівня майстерності гуртківців стало присвоєння колективу звання «зразковий», яке зберігають і підтримують уже кілька поколінь.
Здавалося, щоб дерев’яні поверхні стали справжніми витворами мистецтва, потрібні роки відточування техніки та міцна рука. Однак текстура, унікальні візерунки природного матеріалу надають безмежні можливості для створення барвистих і неймовірно креативних проектів.
«За допомогою декупажу – техніки, яка поєднує в собі давні ремісничі навички та сучасну творчість, ми виготовляємо ікони. Ця робота підвладна практично всім і вимагає тільки зосередженості та акуратності», – розповіла Лариса Лукащук, яка вже кілька років допомагає синові вести заняття в гуртку.
Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час
У цих рядках – суть захоплення Олени Лембас і Надії Теленкевич. Імена рукодільниць із Рашкова нашим постійним читачам давно знайомі. Адже їхні вишивки прикрашають практично кожен захід у Кам’янці та селах району. Традиційне мистецтво, що прийшло до нас із глибин століть, майстрині осучаснили, тому картини, виготовлені ними, завжди привертають увагу численних відвідувачів.
Олена Лембас віддає перевагу натюрмортам. На них квітнуть червоні маки та золотяться колоски, привітно кивають голівками в яскравих капелюшках соняшники та махають строкатими крильцями метелики. Завдяки матеріалу – стрічкам різної ширини та кольорів – усе об’ємне, живе. Пелюстки з атласу блищать на сонці, а до оксамитових хочеться доторкнутися. Тонкістю роботи вражають гілочки бузку і конвалій. Здається, що кожен букетик зберігає аромат лілій, фіалок, ірисів… За п’ять років, присвячених рукоділлю, Олена Самоїлівна створила 255 картин!
Надія Теленкевич вишиває бісером. Перші блискучі намистинки, що лягли на канву, були вдовими сльозами. Щоб вгамувати біль, який оселився в серці, вирішила створити ікону. Дістала благословення в церкві – та й зайнялася вишивкою. Тепер той образ береже домівку від бід і немов підбадьорює Надію Григорівну, коли вона береться за нову роботу. Романтичні сюжети в різних жанрах – саме так можна охарактеризувати картини рукодільниці. А ще вона виготовляє з бісеру новорічні іграшки. Робота копітка, довга, а майстрині вона дарує подвійну радість: поки триває творчий процес і коли дарує його результат глядачам.
Іграшку можна собі змайструвати,
Іграшці можна про все розказати
А коли ж вона з’явилася, найперша лялька? У далекі-далекі часи створену дбайливими руками іграшку матуся поклала в колиску до малюка. А може, і колиски тоді ще не було, коли перші ляльки почали оберігати дитячий сон…
Традиції виготовлення м’яких іграшок можна назвати найбільш багатогранним видом рукоділля. Часто правила їх створення існували не тільки в кожному поселенні, а й у кожній родині. Їх передавали з покоління в покоління. І хоча м’які обереги давно перетворилися на звичайні іграшки, їх з особливою любов’ю та ніжністю дорослі майструють для своїх дітей і донині.
Колекцію авторських текстильних ляльок представила на фестивалі кам’янчанка Елла Червак. Займається вона цим видом творчості п’ятий рік. Кожна виготовлена майстринею іграшка – зі своїм обличчям, характером, ім’ям та історією. Наприклад, «Катруся-мандрівниця» брала участь у республіканському фестивалі сімейної творчості та в одній із номінацій посіла перше місце.
У колекції є ангели та плюшеві ведмедики. Особливе місце в ній належить національним лялькам, серед яких із великою увагою до деталей виготовлена «Подоймянка»: в автентичному сарафані та вишитій у молдавському стилі блузі, з прикрасами з яскравих намистин і навіть перекидною сумою, яку традиційно шиють із домотканого візерунчастого полотна.
А майстриня з Окниці в’яже героїв казок і мультфільмів. Почалася ця чарівна історія багато років тому, коли юна Наталка роздумувала над подарунком для племінниці. Хотілося порадувати дитину м’якою іграшкою, а роздобути її в пору тотального дефіциту було непросто. Тоді виручило вміння в’язати, яке в родині передавалося з покоління в покоління.
Нині Наталія Кавтя – керівник зразкового гуртка декоративно-прикладної творчості «Умілі ручки». Разом із односельцями різного віку майструє іграшки, з яких складаються цілі композиції. У Будинку культури вже оселилися мешканці Простоквашино, Лунтик і його друзі, Вінні Пух і всі-всі-всі, а також персонажі інших творів: народних, класичних і сучасних.
«Одного разу довелося побувати на виставці, схожій на нашу, і там мене вразили авторські ляльки. Це були справжні шедеври. Вони зачарували красою, оригінальністю і в той же час надихнули на експеримент», – розповіла, з чого почалося її хобі, художниця з села Рашків Алла Кирченкова.
Тепер у неї кілька колекцій. Інтер’єрні ляльки з пап’є-маше «Пори року», на жаль, у Кам’янку цього разу не приїхали. А от маленькі міньйони зручно розмістилися на виставковому столі, змушуючи учасників фестивалю гадати: з чого ж вони виготовлені. З’ясувалося, з перегорілих лампочок. Поруч – ціла галерея фантастичних істот… із декоративних гарбузиків. Вершина авторської майстерності – жанрова сценка «На молдавському подвір’ї». Кожен мешканець одягнений у національному стилі і, здається, наспівує чабанську хору на радість овечкам, які готові пуститися у веселий танок.
Знак працьовитого краю,
Що віками мережить щастя своє
Колега Алли Володимирівни – директор Рашківської дитячої художньої школи Дмитро Пушкаш привіз на фестиваль свої картини, що оспівують красу рідного краю. У цьому селі сконцентрована історія різних народів, різних релігій, різних культур. І на полотнах митця ми бачимо величний католицький костел, стародавні церковні руїни, автентичні будиночки, що дають уявлення про первозданну придністровську архітектуру, та селян, зайнятих повсякденними справами. Мов жар, палає на заході Червона скеля, синіє вічний Дністер, в’ються на пагорбах лісові стежки, ведуть до самих вершин, де тільки небо та зірки… Дивишся на колоритні пейзажі, й хочеться знову зануритися в неквапливий ритм сільського життя.
Туризм – особлива тема для розмови. Присвятити вільний час подорожам, у яких пізнаєш історію, долучаєшся до культурних цінностей, знайомишся з новими людьми, милуєшся краєвидами, дихаєш свіжим повітрям – який відпочинок може бути кращим?! Тим більше, що туристичні інтереси об’єднують представників різних поколінь і перетворюються на сімейну традицію.
Та й інфраструктура для подорожей у нашій республіці з року в рік вдосконалюється. З’являються цікаві маршрути, комфортні зони відпочинку, яскраві локації. Відразу дві з них розташовані у Подоймі.
На в’їзді в село привертає увагу скульптура, створена учасниками симпозіуму «КамАрт». Вона немов запрошує до садиби «У Дим Димыча». Велика і дружна родина Ольшанських почала облаштовувати її 30 років тому. Облагороджували пустир навколо хати, яку будували на схилі. Садили дерева, квіти, декоративні рослини – для краси, та й щоб землю укріпити від зсувів. Приводили до ладу дністровський берег.
Дмитро Олексійович із сином Дмитром – майстри на всі руки: вміють працювати з деревом, залізом, бетоном тощо. Вони встановлювали каруселі та гойдалки для дітей. Зводили альтанки, з яких відкриваються мальовничі краєвиди на річку та правобережні села з церквами. Прокладали доріжки, що з’єднують усі ці затишні куточки в єдиний ансамбль.
Хазяї завжди радо приймали гостей. Спочатку рідних, друзів, знайомих. Потім усіх, до кого дійшла чутка про місце, де можна відпочити сім’єю: посмажити шашлики, спекти на грилі овочі та м’ясо. А ще можна попросити господаря садиби – професійного кухаря – приготувати фірмові страви: тришарову мамалигу, а до неї заму, юшку чи шурпу.
«Ваше обійстя стало для нашої родини прикладом і джерелом натхнення», – зізналася Наталія Рогозіна, яка облаштовує в селі нову базу відпочинку.
Постійні читачі вже знають, які можливості представляє туристам «Ла Саля». Це місце ідеально підходить і для проведення святкових заходів, і для тихого усамітненого відпочинку. Наталя, професійний психолог, проводить дитячу терапію та розвивальні заняття на свіжому повітрі, а для дорослих – заняття йогою та медитації, що допомагають відновити сили.
Одне з захоплень молодої жінки – вирощування лікарських рослин і приготування з них фіточаю. На фестивалі Наталія показала майстер-клас зі складання цілющих, профілактичних і тонізуючих зборів. Спробувати трав’яні та квіткові напої змогли всі бажаючі.
«Перший досвід обміну захопленнями подарував нам радість спілкування, відкрив нові горизонти для творчості, зарядив ентузіазмом для втілення в життя найсміливіших ідей, – підбила підсумки фестивалю заступник глави Кам’янської держадміністрації Наталія Ісакова. – Сподіваюся, сьогодні зародилася нова традиція. І ми ще не раз зустрінемося, щоб дізнатися, які хобі є у наших земляків, помилуватися яскравими талантами, розкрити глибини своїх душ та надихнути оточення на досягнення нових вершин майстерності».
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.