23 жовтня – день народження першого Президента
Ціль, сенс і результат прожитих ним років у кількох словах, мабуть, найкраще висловив рядок із легендарної «Пісні про тривожну молодість» Олександри Пахмутової, в якій автор стурбований долею своєї землі: «…жила б країна рідна …».
Сьогодні ж ми хочемо розповісти вам про Ігоря Смирнова не стільки, як про державного та політичного діяча, першого Президента нашої республіки, скільки про людину, яка відчуває так само, як усі, й переживає те саме, що і всі люди в нашому підмісячному світі, зокрема й сотні тисяч придністровців.
На світ він народився в досить важкий для Батьківщини час, восени сорок першого у Петропавловську-Камчатському. Того року його мати Зінаїда Смирнова на потреби Перемоги віддала своє останнє фамільне золото – бабусину каблучку, й народила третього сина Ігоря.
Дитинство та юнацькі роки його проминули в місті Златоусті – економічному, політичному, культурному й туристичному центрі на заході Челябінської області. Мати працювала в різних газетах міста, зокрема редактором у багатотиражці «Строитель». Згодом вона стала директором міського Палацу піонерів. Батько Ігоря Микола Смирнов довгий час працював директором школи, потім завідувачем відділу народної освіти м. Златоуста. Був репресований у 1952-му.
Ігореві було всього 11 років, коли він втратив батька, тому довелося йти вчитися у ремісниче училище. По закінченні юнака направили працювати на Златоустівський металургійний завод. Після робочої зміни він прямував навчатись у вечірню школу.
1959-го Ігор Смирнов поїхав по комсомольській путівці на будівництво Каховської ГЕС. Працював на Новокаховському електромашинобудівному заводі, освоївши багато робітничих спеціальностей: шліфувальника, стругальника, зварювальника. У 1963 році його призвали до лав Радянської Армії, служив у військах ППО в підмосковному м. Балашиха. По закінченні служби в армії повернувся на рідний завод.
Через деякий час без відриву від виробництва вступив до Запорізького машинобудівного інституту, який закінчив у 1974 році, здобувши спеціальність інженера-механіка. Пройшов шлях від робітника до заступника генерального директора.
Ігор Миколайович майже півстоліття прожив, як жили багато хто з нас. На той час він перебував у щасливому шлюбі з Жаннетою Смирновою, ростив двох синів. Та життя приготувало йому іншу долю.
«Вважаю, що Президент Смирнов став справжнім Президентом тому, що Смирнов-людина володів і нині має цілу низку особливих рис, які роблять його яскравою особистістю та сильним лідером, – сказала про нього у своїй книзі «Лідер» його колишній радник і незмінний соратник Анна Волкова. – Що ж це за якості та риси характеру? Насамперед, надзвичайна простота, абсолютна несхильність до самозвеличення, чванства, здатність бути самим собою. Він не грає роль, як поганий драматичний актор, який намагається грати й у житті. Він саме такий і є – сильний, сміливий, простий, дбайливий, великодушний».
Крім того, хочу виділити ще одну природну, а не награну рису нашого першого Президента – любов до людини. Він завжди вивчав людей не за анкетними даними, вміло активізуючи в них кращі риси, даючи їм змогу відкривати нові грані характеру, розправити крила, повірити в себе. Сам особисто не раз був свідком того, що під час своїх численних зустрічей з учителями, лікарями, робітниками, журналістами та вченими Ігор Миколайович без особливих труднощів, легко міг зацікавити зал, бесіди вів неформально, виявляв повагу до кожного з присутніх.
«Ігор Смирнов завжди вражав своїм спокоєм та зосередженістю, – згадує депутат Верховної Ради Андрій Сафонов. – Пам’ятаю день 22 травня 1990 року, коли бойовики Народного фронту Молдови спробували нападом захопити будівлю Верховної Ради Молдови. Натовп збожеволів, нападав на нас, депутатів. І я бачив, що Смирнов залишався зовні незворушний. Тоді й оцінив цю рису його характеру. Працюючи з Ігорем Миколайовичем у першому складі Уряду ПМР, я жодного разу не бачив, щоб він впадав в істерику, кричав чи втрачав самовладання. Часом він бував стурбованим, напружено шукав вихід із важкої ситуації, але завжди був спокійним».
Девіз Смирнова: «Час не чекає!». Він любить осінь, сонячну погоду й ранкові години. А ще захоплюється полюванням і спортом. Багато читає, часто перечитує Джека Лондона, Михайла Шолохова, воєнні мемуари. Його улюблені композитори – Давид Тухманов та Олександра Пахмутова. Він багато разів може переглядати фільми «Біле сонце пустелі», «Сімнадцять миттєвостей весни», «Іронія долі…».
Редакція газети «Гомін» вітає Ігоря Миколайовича з днем народження. Від щирого серця бажаємо кипучої життєвої енергії, щоб Вашими вірними супутниками незмінно залишалися міцне здоров’я, добробут і надійна підтримка рідних та близьких! Удачі, щастя, добра і всіляких гараздів зичимо Вам ще на довгі-довгі літа.
Ігор ШЕВЧЕНКО.