Борис Олійник: 90 років від дня народження
Творче зростання Б. Олійника відбулося досить стрімко. «Родом із країв полтавських» –
може сказати про себе поет, і сказати з гордістю. Звідти він, де «чорнозем плодючий, наче жінка», де історія глибока ясними глибинами, де в людей «на золоті обжинки завжди на похваті зі сміху литий серп». Прийти в літературу від землі Котляревського і Гоголя, з країв, де, як і по всій Україні, у найвищій пошані «Кобзар» і народна пісня, і влучне веселе слово, – це мовби прийти з певним дипломом, що означає неабияку духовну, естетичну підготовленість і накладає на митця відповідні творчі й громадські обов’язки… Олесь ГОНЧАР.
Життєвий і творчий шлях
Поет народився в с. Зачепилівка Новосанжарського району на Полтавщині. Вірші почав писати у шкільному віці. Він «топтав стежку до п’ятого класу Зачепилівської семирічки», коли побачив у новосанжарській райгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий вірш і своє прізвище. 1953 року, після шкільного навчання, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, а вже 1958-го розпочав роботу в редакції газети «Молодь України».
Поет і журналіст, він часто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову – Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959). Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої його збірки поезій «Б’ють у крицю ковалі» (1962). Друга збірка – «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського. Виходять збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973).
Вражає різноманітність поетичної творчості Олійника: задушевно-ліричне слово про матір («Мати»); філософський роздум про непорушність зв’язку людини з землею («Заземлення»); сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай…»); лірика, сповнена драматизму та конфліктності («Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності»). Найбільш відомими та значущими поемами Бориса Олійника є «Сиве сонце моє», «Дорога», «Рух», «Доля», «Урок» та інші.
Борис Олійник є автором близько 50 книг поезії, численних публікацій, есе, статей, які друкувалися в Україні й усіх республіках колишнього СРСР, перекладалися російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.
Поет є лауреатом Державної премії СРСР (1975 р. за книгу «Стою на земле») і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983 р. за книги «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто»). Свою творчу роботу він завжди поєднував з активною громадською діяльністю. У 1971–1973pp. та з 1976 року він – секретар правління Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменників СРСР. Він також дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури, Герой України (2005), почесний академік Академії мистецтв України, член правління Національної спілки краєзнавців України.
Борис Олійник – відомий державний діяч: обирався депутатом кількох скликань Верховної Ради.
У травні-червні 1986 року він одним із перших побував на Чорнобильській АЕС, звідки вів репортажі на центральне телебачення СРСР і телебачення України. Того ж року виступив із критичною статтею в «Литературной газете», в якій дав власну оцінку чорнобильській трагедії, викриваючи хибні дії тих, хто відповідав за безпеку на станції. Присвятив темі Чорнобиля низку поетичних творів, художньо відтворивши трагедію, незахищеність людини перед атомним монстром.
Зокрема, в поезії «Крик Чорнобиля» продемонстрував кадри, що показують запустіння тридцятикілометрової зони, покинуті села, руїну.
Так оглухло і тоскно.
І так одиноко-пустельно.
Тільки раптом із ночі
дитям заголосить сова.
Тільки Діва Пречиста
із профілем Ліни Костенко
У простудженій церкві
собою маля зігріва.
Тему спадкоємності людського духу, взаємозв’язку минулого і сучасного Борис Олійник розробив у багатьох творах, особливо ця животрепетна теза прослідковується в поезії «Батьки і діти»:
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло,
Ми засіваємо житейське поле,
І не на день минущий – на віки.
Вплив родини на формування характеру і світогляду письменника
Батько поета, Ілля Іванович, був людиною доброю, принциповою, освіченою і чесною. Поет ледь-ледь пам’ятає батька. Він працював у районній газеті редактором. 1941 року пішов добровольцем на фронт. Міг не піти, бо мав травмовану ще від часів роботи на шахті руку, однак пішов. Саме так за совістю завжди звірятиме Борис Олійник слова і вчинки, насамперед власні. То й буде спадщина, яку залишив батько синові, загинувши в 1943 році на фронті.
«Десь у підсвідомості, на дні мого серця, світиться невеликий міст через Ворсклу. Там ми попрощалися. Невисокий, широкоплечий, він ще раз озирнувся посеред мосту, махнув рукою і рішуче закрокував на Нові Санжари, до військкомату», – згадував Борис Олійник.
Ми чесно своє одробили на ратному полі.
Нам легко, бо ми уже пам’яттю стали, мов клени.
Дивіться ж, нащадки: в долоні синівської долі
Вручаємо світ ми і наші високі знамена.
Через «батьків міст» із Зачепилівки Борис Олійник пішов у великий світ. Пізніше він скаже: «У спадок від батька мені лишилася вишита голубим по білому сорочка і кишеньковий годинник з римськими цифрами на циферблаті. Та ще пам’ять, розмита часом і відстанню в сотні верст».
Зі спогадів Бориса Олійника: «Та, батьку… Та де ж ти? Ми ж тридцять віків тебе ждали!? І чую здалека, як з берега вічності «Сину…». «Я виріс, мужав без мужів. Були дві бабусі, Катерина і Химка. Була мати Марфа Никанорівна, була тітка Віра Іванівна… Багато було горя, нестатків, довелося скрути зазнати сповна. Та коли думаю про своє дитинство повоєнне, згадується тільки світле, красиве, мабуть, тому, що такі люди були – світлі, красиві й веселі…» Їм, страдницям і невтомним трудівницям, поет присвятив багато зворушливих рядків:
Наробилася, находилася,
Натоптала стільки доріг,
Що в ногах уже не вмістилися,
То поклала їх під поріг.
(«Дорога баби Катерини»)
Українська поетеса і прозаїк Світлана Йовенко у статті «Доки є дорога й рух» зазначала: «Батько і мати – ось відправні джерела формування характеру, ось ідейна домінанта творчості поета, його в кращих українських (шевченківських) традиціях святилище».
Мати і син
Як вони любили одне одного! Він був єдиною дитиною. Та ще й схожим на батька. І віддав їй усю любов, якою наділила його природа, щоб було і для батька, і для матері. Між ними завжди був «батьків міст», через який Борис повертався до матері з усіх своїх столичних, а пізніше й світових доріг. «Те, що ми не бачилися цілими тижнями, оскільки угіддя нашого колгоспу лежали за 7–10 км від моєї Зачепилівки і в жнива доводилося виїжджати «в степ» на кілька днів, робило наші зустрічі справжнім святом. Це свято моєї душі не поблякло для мене й по цей день, коли я вириваюся в рідні полтавські краї, в отчий дім, де на порозі жде свого вже дорослого сина найкрасивіша, найсвятіша для мене жінка – Мати…», – згадував поет.
Що ти знала в житті?
Сиві будні, як наші степи.
Від зорі до зорі: то сапа,
то жнива-обмолоти.
Та невже ж ти хоч раз
не повстала супроти судьби?!
А за віщо? – всміхнулась. –
Мені аби люди й робота.
У цьому творі, як і в низці інших поезій, присвячених неньці, образ Матері набуває символічного значення. Мати в нього – мірило всього доброго і чесного в житті. Жити, як мати, працювати, як мати, любити, як мати – провідна думка багатьох поезій митця.
Борис Олійник – чи не єдиний у сучасній українській поезії автор, який написав цілу книгу, присвячену матері. Називається вона «Сива ластівка». Справжні ліричні шедеври, які до неї входять, нині відомі кожному. Вони стали хрестоматійними. Їх покладено на музику. Пісні на слова поета сприймаються як народні.
Поет говорить про те, що його вірші, присвячені матері, були й розмовою з нею – за життя не все їй сказав, що малося, не все вислухав, – і застереження іншим, молодшим, тим, хто ще може говорити своїй матері «Доброго ранку» – застереженням від суконного прагматизму, холодної байдужості. Матір Борис Олійник зумів показати як берегиню роду, як неосяжну вічність. Її любов – свята і безкорислива. Її життя – подвижництво, її образ переростає в образ самої Батьківщини.
Рід наш – з кореня верби,
Не шукай древніше знаті:
На фамільному гербі
Ми карбуєм вічне: «Мати».
В чорнім горі і журі
Віру нашу не відняти:
Умирають матері,
Та не вмре ніколи – МАТИ!
Спадок поета
За творами Б. Олійника в Київському театрі поезії експонувалася вистава «Заклинання вогню», в Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка – вистава «Пам’ять». Поет виступив співавтором кіносценарію багатосерійного фільму «Тарас Шевченко. Заповіт». На слова поета написано понад 25 пісень, зокрема композиторами В. Тиликом «Мати сіяла сон», «Тополина вулиця», «Пісня дитинства»; Ю. Герасименком «Мелодія» («Заболю, затужу, заридаю»), І. Покладом «Мамо, вечір догоря…», «Пісня про матір», П. Майбородою «Луна».
Галина КРИЖАНIВСЬКА.